Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Дніпропетровськ. Населення - 2160 чоловік.
Місцевість, де розташована Булахівка, має давню історію. Академік Д. І. Яворницький в 1924 році досліджував тут кургани катакомбної культури бронзової доби (II тис. до н. е.). В курганах знайдено глиняний ліпний посуд, прикрашений шнуровим орнаментом, крем'яні вістря стріл, кам'яні сокири, бронзові прикраси.
Природні багатства цього краю - наявність у річках риби, а в лісах меду, воску, дичини, будівельного матеріалу - з давніх-давен приваблювали людей. Заселення цієї території в XVI столітті пов'язано з посиленням феодального гніту на Україні і появою козацтва. В Присамар'ї запорізькі козаки займалися рибальством та мисливством, а з середини XVIIІ століття на цих землях було утворено одну з багатьох запорізьких паланок, де виникли козацькі слободи. Тут налічувалось кілька сот зимівників, слободи Перещепине, Карнаухівка, Кільчень та інші. У 1776 році на розпорядженням азовського губернатора на річці Самарі було утворено військову слободу Дмитрівку, де розташувався Луганський полк пікінерів. Але оскільки повідь весною заливала місцевість, слободу довелось переселити на берег річки Вовчої. Однак і тут місце було вибране невдало. Довелось переселитися втретє туди, де зараз знаходиться Булахівка. Слободу перейменували на Новодмитрівку. Зростала вона досить швидко. Цьому сприяв водний шлях з Дніпра в Азовське море по річках Вовчій, Самарі і Міусу. У 1782 році в слободі налічувалось 453 чоловіки населення.
На родючих землях Присамар'я хазяйнували поміщики. Першим володарем них земель став син азовського губернатора секунд-майор Д. В. Чертков, якому їх було передано у 1779 році як рангову дачу. Пізніше ці землі переходили до нових господарів - поміщиків Сокологорських, Куницьких, Булахових та інших. Багаті присамарські і привовчанські землі та лісові угіддя пани продавали, програвали в карти, здавали у довгострокову оренду.
Йшли роки. Населення слободи зростало. У 1860 році в Булахівці так вона була названа поміщиком Булаховим проживало 1558 чоловік. Тяжким було життя покріпачених селян. Їх сподівання після скасування кріпосного права одержати землю виявилися марними. Поміщик Куницький при складанні уставної грамоти визначив наділ по 4 десятини на ревізьку душу, відібрав у селян кращі землі, залишивши їм малородючі. За одержані наділи вони виплачували поміщику викупні платежі, які у 3 рази перевищували тодішні риночні ціни на землю.
В джерелах XIX століття Булахівка згадується, як «слобода багатолюдна і промислова». Її населення у 1897 році становило 2541 чоловік. Здебільшого це були малоземельні і безземельні селяни. Поміщики і колоністи використовували їх як дешеву робочу силу в своїх господарствах.
Булахівська біднота не мирилась зі своїм тяжким становищем. Вона брала участь У селянських заворушеннях, що відбувалися у повіті наприкінці XIX і на початку XX століття.
Під час одного з таких заворушень у 1896 році група селян на чолі з братами Задуріними убила поміщика Куницького. Братам пощастило втекти. Налякані цим виступом спадкоємці Куницького в 1897 році назавжди залишили Булахівку, продавши землю поміщику Мизку, який частину земель залишив за собою, а іншу - продав, програв у карти німецьким колоністам. На околицях Булахівки вони заснували кілька колоній: Магрове, Даргіль, Береснювата, Водяна, в яких батракували малоземельні і безземельні селяни.
Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки під час революції 1905-1907 рр. стали палити будівлі колоністів, куркулів. У селі поширювались більшовицькі листівки, які закликали до боротьби. В колоніях з'явилися урядники і козацька охорона. Почалися арешти, допити. Були кинуті до в'язниці брати Герман та Влас Мажари за розповсюдження серед селян революційних ідей.
Процес класової диференціації в селі особливо посилився після столипінської реформи, коли було зруйновано общинне землеволодіння. Відсутність тягла, поганий обробіток земельних наділів призводили до того, що бідняки зовсім розорялися, за безцінь продавали куркулям свою землю, а самі жили поденними заробітками, наймитуючи у куркулів, або йшли найматися на роботу до міста. Тяжкі умови праці, нестатки призводили до частих захворювань. А лікуватися, по суті, не було до, бо один фельдшер не міг обслужити село з населенням в 3230 чоловік.
Не кращі були справи і з освітою. Хоч тут і була церковнопарафіальна школа та два земські однокласні училища, але вчитися у них мали змогу тільки діти більш заможних верств населення. Тому і не дивно, що лише 15 проц. населення Павлоградського повіту вміло читати і писати.
Булахівка
Сторінка 1 з 5
Булахівка - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Карабинівка, Лиманське, Новоолександрівське, Червона Долина. Розташована в межиріччі Вовчої і Самари (басейн Дніпра), за 18 км від міста Павлограда. За 4 км від села проходить автомагістраль Павлоград-Місцевість, де розташована Булахівка, має давню історію. Академік Д. І. Яворницький в 1924 році досліджував тут кургани катакомбної культури бронзової доби (II тис. до н. е.). В курганах знайдено глиняний ліпний посуд, прикрашений шнуровим орнаментом, крем'яні вістря стріл, кам'яні сокири, бронзові прикраси.
Природні багатства цього краю - наявність у річках риби, а в лісах меду, воску, дичини, будівельного матеріалу - з давніх-давен приваблювали людей. Заселення цієї території в XVI столітті пов'язано з посиленням феодального гніту на Україні і появою козацтва. В Присамар'ї запорізькі козаки займалися рибальством та мисливством, а з середини XVIIІ століття на цих землях було утворено одну з багатьох запорізьких паланок, де виникли козацькі слободи. Тут налічувалось кілька сот зимівників, слободи Перещепине, Карнаухівка, Кільчень та інші. У 1776 році на розпорядженням азовського губернатора на річці Самарі було утворено військову слободу Дмитрівку, де розташувався Луганський полк пікінерів. Але оскільки повідь весною заливала місцевість, слободу довелось переселити на берег річки Вовчої. Однак і тут місце було вибране невдало. Довелось переселитися втретє туди, де зараз знаходиться Булахівка. Слободу перейменували на Новодмитрівку. Зростала вона досить швидко. Цьому сприяв водний шлях з Дніпра в Азовське море по річках Вовчій, Самарі і Міусу. У 1782 році в слободі налічувалось 453 чоловіки населення.
На родючих землях Присамар'я хазяйнували поміщики. Першим володарем них земель став син азовського губернатора секунд-майор Д. В. Чертков, якому їх було передано у 1779 році як рангову дачу. Пізніше ці землі переходили до нових господарів - поміщиків Сокологорських, Куницьких, Булахових та інших. Багаті присамарські і привовчанські землі та лісові угіддя пани продавали, програвали в карти, здавали у довгострокову оренду.
Йшли роки. Населення слободи зростало. У 1860 році в Булахівці так вона була названа поміщиком Булаховим проживало 1558 чоловік. Тяжким було життя покріпачених селян. Їх сподівання після скасування кріпосного права одержати землю виявилися марними. Поміщик Куницький при складанні уставної грамоти визначив наділ по 4 десятини на ревізьку душу, відібрав у селян кращі землі, залишивши їм малородючі. За одержані наділи вони виплачували поміщику викупні платежі, які у 3 рази перевищували тодішні риночні ціни на землю.
В джерелах XIX століття Булахівка згадується, як «слобода багатолюдна і промислова». Її населення у 1897 році становило 2541 чоловік. Здебільшого це були малоземельні і безземельні селяни. Поміщики і колоністи використовували їх як дешеву робочу силу в своїх господарствах.
Булахівська біднота не мирилась зі своїм тяжким становищем. Вона брала участь У селянських заворушеннях, що відбувалися у повіті наприкінці XIX і на початку XX століття.
Під час одного з таких заворушень у 1896 році група селян на чолі з братами Задуріними убила поміщика Куницького. Братам пощастило втекти. Налякані цим виступом спадкоємці Куницького в 1897 році назавжди залишили Булахівку, продавши землю поміщику Мизку, який частину земель залишив за собою, а іншу - продав, програв у карти німецьким колоністам. На околицях Булахівки вони заснували кілька колоній: Магрове, Даргіль, Береснювата, Водяна, в яких батракували малоземельні і безземельні селяни.
Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки під час революції 1905-1907 рр. стали палити будівлі колоністів, куркулів. У селі поширювались більшовицькі листівки, які закликали до боротьби. В колоніях з'явилися урядники і козацька охорона. Почалися арешти, допити. Були кинуті до в'язниці брати Герман та Влас Мажари за розповсюдження серед селян революційних ідей.
Процес класової диференціації в селі особливо посилився після столипінської реформи, коли було зруйновано общинне землеволодіння. Відсутність тягла, поганий обробіток земельних наділів призводили до того, що бідняки зовсім розорялися, за безцінь продавали куркулям свою землю, а самі жили поденними заробітками, наймитуючи у куркулів, або йшли найматися на роботу до міста. Тяжкі умови праці, нестатки призводили до частих захворювань. А лікуватися, по суті, не було до, бо один фельдшер не міг обслужити село з населенням в 3230 чоловік.
Не кращі були справи і з освітою. Хоч тут і була церковнопарафіальна школа та два земські однокласні училища, але вчитися у них мали змогу тільки діти більш заможних верств населення. Тому і не дивно, що лише 15 проц. населення Павлоградського повіту вміло читати і писати.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чернявщина
- Тернівка
- Поперечне
- Олексіївка
- Олександрівка
- Новов'язівське
- Нова Русь
- Нова Дача
- Кочережки
- Жемчужне
- В'язівок
- Варварівка
- Богуслав
- Богданівка
- Троїцьке
- Межиріч
- Вербки