Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Славгород Придніпровської залізниці на дільниці Дніпропетровськ - Синельникове - Севастополь. Відстань до районного центру Синельникового 28 км. Населення - 5200 чоловік.
Перші згадки про місцевість, де виникло селище, датуються кінцем XVII століття. У переліку запорізьких земель за 1675 рік значиться урочище Осокорівка і Осокорівський ліс. По берегах Осокорівки та її притоки річки Плоскої ставили свої хутори-зимівники представники запорізької військової старшини і чиновної знаті.
У 1776 році за указом Катерини II землі по берегах Осокорівки були передані у власність поручику Озерову - 3300 десятин - і майору Карпову - 1650 десятин. На початку XIX століття на цих землях було засноване поселення. Спочатку воно називалося Жебунівкою за ім'ям його тодішніх власників - поміщиків Жебуньових. Але вже на початку 60-х рр. XIX століття в офіційних документах з'являється нова назва села - Славгородка. У 1859 році тут налічувалось 39 дворів з жителями. Населення села складалося з селян-кріпаків і частково з колишніх вільних поселенців - козаків.
Ппаслідок реформи 1861 року вони одержали земельні наділи у розмірі 4 десятин включаючи присадибну ділянку на ревізьку душу. Для кріпаків поміщика Жебуньова було встановлено 33 подушних наділи. Ставши тимчасовозобов'язаними, селяни повинні були вносити поміщикові оброк до 9 крб. з подушного наділу загальною сумою 297 крб. на рік. За кожний наділ треба було сплатити по 150 крб., всього - 4950 крб. В 1861 році ціна десятини землі в степовій частині України становила 18 крб. А селянам Славгородки десятина обходилася по 37 крб. 50 коп., тобто вдвоє дорожче. Це є яскравою ілюстрацією до слів В. І. Леніна про те, що «селяни вийшли „на волю" обідрані, як жебраки, вийшли з рабства у поміщиків в кабалу до тих самих поміщиків та їх ставлеників».
У пореформений період, коли на півдні України досить швидко розвивались капіталістичні відносини, степові повіти губернії, колись глухі й малозаселені, були втягнуті в систему загальноросійського ринку. Виникли десятки й сотні торговельних та промислових центрів. Велике значення в освоєнні цього багатого краю мало інтенсивне будівництво залізниць.
Вигідно розташована поблизу жвавого торгового тракту, який простягання з півночі до портів Чорного і Азовського морів, Славгородка дедалі більше набирала рис торговельного села або навіть містечка. Населення його займалося не тільки землеробством, а й торгівлею та різними ремеслами. У 1886 році тут було 6 крамниць, винний і лісний склади, 2 шинки, відбувалися 3 ярмарки на рік.
На початку 70-х років XIX століття через територію Павлоградського повії у Катеринославської губернії була прокладена лінія казенної Курсько-Харківсько- Севастопольської залізниці. У 1873 році на місці її перетину з старим торговим трактом у 3 км від Славгородки була споруджена залізнична станція, яка дістала назву від розташованого поблизу торгового села Славгород. З цього часу Славгородом почало називатися й село.
Для роботи в поміщицьких господарствах капіталістичного типу потрібна була велика кількість робочих рук. Нестача робочої сили на малонаселеному Півдні поповнювалась за рахунок розорених селян-відхідників з Лівобережної України і центральних губерній Росії.
«Масове пересування робітників,- вказував В. І. Ленін,- створило особливі форми наймання, властиві високорозвинутому капіталізмові. На півдні і південному сході утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і з'їжджаються наймачі». Один з таких робочих ринків наприкінці XIX - та па початку XX століття був у Славгороді. Кожного року сюди сходилось до 4 тисяч «строкових» сільськогосподарських робітників з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших українських і російських губерній.
За десятиріччя - з 1899 по 1908 рік - на Славгородському лікарсько-продовольчому пункті було зареєстровано 26 тис. зайшлих робітників, або 13 проц. загальної їх кількості в Катеринославській губернії. Збірний пункт ринку містився у брудних бараках. Сезонні робітники тижнями чекали тут приїзду наймачів - поміщиків та куркулів з близьких і далеких повітів Катеринославської, а також Херсонської і Таврійської губерній. Заробітна плата для сільськогосподарських робітників залежала від сезону. Так, у травні вона становила від З0 коп. до 1 крб. за день для чоловіків і 25-40 коп. для жінок, а під час збирання врожаю 50 коп.- 1 крб. 50 коп. для чоловіків і 40 коп.- 1 крб. для жінок.
Наявність дешевої робочої сили і зростання попиту на промислові вироби сприяли виникненню в селі перших промислових підприємств. У першому десятилітті XX століття тут, крім парового млина, який розмелював зерна на 200 тис. крб. рік, були цегельний завод поміщика Миргородського та
Славгород
Сторінка 1 з 9
Славгород - селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковані також села Бегма, Званівське, Новоолександрівське, Новоолександропіль, Першозпанівка, Польове та Тургенєвка. Розташоване в широкій долині річки Осокорівки, лівої притоки Дніпра, на відстані 3 км від залізничної станції Перші згадки про місцевість, де виникло селище, датуються кінцем XVII століття. У переліку запорізьких земель за 1675 рік значиться урочище Осокорівка і Осокорівський ліс. По берегах Осокорівки та її притоки річки Плоскої ставили свої хутори-зимівники представники запорізької військової старшини і чиновної знаті.
У 1776 році за указом Катерини II землі по берегах Осокорівки були передані у власність поручику Озерову - 3300 десятин - і майору Карпову - 1650 десятин. На початку XIX століття на цих землях було засноване поселення. Спочатку воно називалося Жебунівкою за ім'ям його тодішніх власників - поміщиків Жебуньових. Але вже на початку 60-х рр. XIX століття в офіційних документах з'являється нова назва села - Славгородка. У 1859 році тут налічувалось 39 дворів з жителями. Населення села складалося з селян-кріпаків і частково з колишніх вільних поселенців - козаків.
Ппаслідок реформи 1861 року вони одержали земельні наділи у розмірі 4 десятин включаючи присадибну ділянку на ревізьку душу. Для кріпаків поміщика Жебуньова було встановлено 33 подушних наділи. Ставши тимчасовозобов'язаними, селяни повинні були вносити поміщикові оброк до 9 крб. з подушного наділу загальною сумою 297 крб. на рік. За кожний наділ треба було сплатити по 150 крб., всього - 4950 крб. В 1861 році ціна десятини землі в степовій частині України становила 18 крб. А селянам Славгородки десятина обходилася по 37 крб. 50 коп., тобто вдвоє дорожче. Це є яскравою ілюстрацією до слів В. І. Леніна про те, що «селяни вийшли „на волю" обідрані, як жебраки, вийшли з рабства у поміщиків в кабалу до тих самих поміщиків та їх ставлеників».
У пореформений період, коли на півдні України досить швидко розвивались капіталістичні відносини, степові повіти губернії, колись глухі й малозаселені, були втягнуті в систему загальноросійського ринку. Виникли десятки й сотні торговельних та промислових центрів. Велике значення в освоєнні цього багатого краю мало інтенсивне будівництво залізниць.
Вигідно розташована поблизу жвавого торгового тракту, який простягання з півночі до портів Чорного і Азовського морів, Славгородка дедалі більше набирала рис торговельного села або навіть містечка. Населення його займалося не тільки землеробством, а й торгівлею та різними ремеслами. У 1886 році тут було 6 крамниць, винний і лісний склади, 2 шинки, відбувалися 3 ярмарки на рік.
На початку 70-х років XIX століття через територію Павлоградського повії у Катеринославської губернії була прокладена лінія казенної Курсько-Харківсько- Севастопольської залізниці. У 1873 році на місці її перетину з старим торговим трактом у 3 км від Славгородки була споруджена залізнична станція, яка дістала назву від розташованого поблизу торгового села Славгород. З цього часу Славгородом почало називатися й село.
Для роботи в поміщицьких господарствах капіталістичного типу потрібна була велика кількість робочих рук. Нестача робочої сили на малонаселеному Півдні поповнювалась за рахунок розорених селян-відхідників з Лівобережної України і центральних губерній Росії.
«Масове пересування робітників,- вказував В. І. Ленін,- створило особливі форми наймання, властиві високорозвинутому капіталізмові. На півдні і південному сході утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і з'їжджаються наймачі». Один з таких робочих ринків наприкінці XIX - та па початку XX століття був у Славгороді. Кожного року сюди сходилось до 4 тисяч «строкових» сільськогосподарських робітників з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших українських і російських губерній.
За десятиріччя - з 1899 по 1908 рік - на Славгородському лікарсько-продовольчому пункті було зареєстровано 26 тис. зайшлих робітників, або 13 проц. загальної їх кількості в Катеринославській губернії. Збірний пункт ринку містився у брудних бараках. Сезонні робітники тижнями чекали тут приїзду наймачів - поміщиків та куркулів з близьких і далеких повітів Катеринославської, а також Херсонської і Таврійської губерній. Заробітна плата для сільськогосподарських робітників залежала від сезону. Так, у травні вона становила від З0 коп. до 1 крб. за день для чоловіків і 25-40 коп. для жінок, а під час збирання врожаю 50 коп.- 1 крб. 50 коп. для чоловіків і 40 коп.- 1 крб. для жінок.
Наявність дешевої робочої сили і зростання попиту на промислові вироби сприяли виникненню в селі перших промислових підприємств. У першому десятилітті XX століття тут, крім парового млина, який розмелював зерна на 200 тис. крб. рік, були цегельний завод поміщика Миргородського та
Дивиться також інші населені пункти району:
- Старовишневецьке
- Рудево-Миколаївка
- Раївка
- Миролюбівка
- Мар'ївка
- Майське
- Луб'янка
- Кислянка
- Іларіонове
- Зайцеве
- Дерезувате
- Варварівка
- Новоолександрівка