Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зростання експлуатації, посилення зубожіння і політичне безправ'я сприяли піднесенню революційної активності пролетаріату і бідного селянства.
Грізною хвилею прокотилась по містах і селах Катеринославщини перша російська буржуазно-демократична революція. На боротьбу проти поміщиків і капіталістів тоді підішлися трудящі Славгорода. Місцеві залізничники брали участь у всеросійському жовтневому політичному страйку. Протягом 1906-1907 рр. у селі відбулися заворушення батраків і найбідніших селян, які вимагали землі і політичних свобод. Цей протест нерідко набирав дуже гострих форм. Були випадки підпалів урожаю, зібраного на полях поміщиків Миргородського і Рата, та млинів багатіїв Воркотіна
і Букреєва. Сільські стражники і поміщицькі найманці виявилися безсилими проти народного гніву. Для придушення заворушень викликали війська з Катеринослава і Павлограда.
Процес диференціації селянства в степових українських губерніях значно прискорився після столипінської аграрної реформи. Доведені до розорення селяни-бідняки залишали рідні місця і йшли, шукаючи заробітку, в міста й промислові центри або в найми до поміщиків чи куркулів. Значна частина, рятуючись від злигоднів, переселялась до Сибіру, на Далекий Схід, у Казахстан. Їхні ж землі потрапляли до рук куркулів.
Разом з «вимиванням» із сільськогосподарського виробництва бідніших прошарків селянства тривав процес виникнення й посилення великих господарств капіталістичного типу. В цих господарствах - економіях і на хуторах, власниками яких були українські, російські й німецькі поміщики та куркулі в Славгороді були, наприклад, такі багатії, як Рябінін, Миргородський, Рат, Клєйн і т. д., інтенсивно розвивалось виробництво зернових і технічних культур не тільки для внутрішнього, а і для зовнішнього ринку. У 1910 році вантажооборот станції Славгород становив 0,5 млн. пудів, з них 0,3 млн. припадало на хлібні вантажі. Товарообіг 25 торговельних підприємств Славгорода досягав 250 тис. карбованців.
У Славгороді швидко зростала кількість населення. В 1910 році тут проживало 750 чоловік. Єдиним лікувальним закладом в селі був фельдшерський пункт. Для обслуговування робітників-сезонників катеринославське губернське земство на час польових робіт створило тут лікарсько-продовольчий пункт, головним завданням якого було запобігання епідемічним захворюванням. Дві початкові школи - трикласна земська відкрита в 1880 році і церковнопарафіальна відкрита
в 1889 році, в якій був один учитель та два попи, не могли охопити всіх дітей. На утримання церковнопарафіальної школи сільська громада давала 140 крб. на рік, тобто по 5 крб. на одного учня, а їх було 28 чоловік. Була в селі і бібліотека при лікарсько-продовольчому пункті, що мала обслуговувати строковиків. Налічувалось у ній всього 72 книжки.
Справжня історія села почалася після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року після І Всеукраїнського з'їзду Рад, в результаті збройної боротьби трудівників Катеринославщини, підтриманої наступом московських і харківських червоногвардійців та революційних солдатів, у Славгороді, як і в інших селах та містах губернії, було встановлено владу Рад.
На початку січня 1918 року тут утворився ревком на чолі з комуністами Д. Я. Дмитренком, О. В. Шерстюком і П. М, Івановим. Ревком, відповідно до ленінського Декрету про землю, почав розподіляти поміщицький реманент, худобу і посівне зерно серед безземельних і малоземельних селян, наділяв їх землею.
Але вже у квітні 1918 року Славгород опинився під владою австро-німецьких окупантів та гетьманців. Знову повернулися для славгородських селян часи безземелля, злиднів і безправ'я. До цього долучались ще жорстокі побори і контрибуції окупантів, розправи над жителями за співчуття Радянській владі.
На початку грудня 1918 року Славгород визволили від кайзерівських військ. Але незабаром його захопили петлюрівці. Об'єднаними зусиллями Червоної Армії і повстанських загонів, що діяли на території Павлоградського повіту, петлюрівські банди були розгромлені, і в січні 1919 року тут відновлена влада Рад. Місцевим
органом її в селі знову став ревком, якому допомагав обраний 25 лютого 1919 року комітет бідноти.
На початку літа 1919 року лівобережні повіти Катериноелавщини стали ареною запеклих боїв між частинами Червоної Армії і денікінцями, що наступали з Дону. У червні 1919 року жорстокі бої з військами найманців Антанти розгорнулись у раойні Синельникове - Славгород. У цих боях проти денікінців брала участь 14-а армія, 60-а дивізія якої тримала оборону в районі Синельникового, вздовж залізниці на Олександрівськ - нині Запоріжжя. 21 червня директивою Реввійськради 14-ї армії була створена Славгородська ударна група, До складу якої ввійшли бригада ім. В. І. Леніна 1-й і 2-й піхотні полки, 4 гармати, рота саперів і підрозділи 1-ї Донецької
Славгород
Сторінка 2 з 9
невелике напівкустарне підприємство з 50 робітниками по виробництву сільськогосподарських машин, яке належало купцям Бєлкіну і Ковельману.Зростання експлуатації, посилення зубожіння і політичне безправ'я сприяли піднесенню революційної активності пролетаріату і бідного селянства.
і Букреєва. Сільські стражники і поміщицькі найманці виявилися безсилими проти народного гніву. Для придушення заворушень викликали війська з Катеринослава і Павлограда.
Процес диференціації селянства в степових українських губерніях значно прискорився після столипінської аграрної реформи. Доведені до розорення селяни-бідняки залишали рідні місця і йшли, шукаючи заробітку, в міста й промислові центри або в найми до поміщиків чи куркулів. Значна частина, рятуючись від злигоднів, переселялась до Сибіру, на Далекий Схід, у Казахстан. Їхні ж землі потрапляли до рук куркулів.
Разом з «вимиванням» із сільськогосподарського виробництва бідніших прошарків селянства тривав процес виникнення й посилення великих господарств капіталістичного типу. В цих господарствах - економіях і на хуторах, власниками яких були українські, російські й німецькі поміщики та куркулі в Славгороді були, наприклад, такі багатії, як Рябінін, Миргородський, Рат, Клєйн і т. д., інтенсивно розвивалось виробництво зернових і технічних культур не тільки для внутрішнього, а і для зовнішнього ринку. У 1910 році вантажооборот станції Славгород становив 0,5 млн. пудів, з них 0,3 млн. припадало на хлібні вантажі. Товарообіг 25 торговельних підприємств Славгорода досягав 250 тис. карбованців.
У Славгороді швидко зростала кількість населення. В 1910 році тут проживало 750 чоловік. Єдиним лікувальним закладом в селі був фельдшерський пункт. Для обслуговування робітників-сезонників катеринославське губернське земство на час польових робіт створило тут лікарсько-продовольчий пункт, головним завданням якого було запобігання епідемічним захворюванням. Дві початкові школи - трикласна земська відкрита в 1880 році і церковнопарафіальна відкрита
в 1889 році, в якій був один учитель та два попи, не могли охопити всіх дітей. На утримання церковнопарафіальної школи сільська громада давала 140 крб. на рік, тобто по 5 крб. на одного учня, а їх було 28 чоловік. Була в селі і бібліотека при лікарсько-продовольчому пункті, що мала обслуговувати строковиків. Налічувалось у ній всього 72 книжки.
Справжня історія села почалася після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року після І Всеукраїнського з'їзду Рад, в результаті збройної боротьби трудівників Катеринославщини, підтриманої наступом московських і харківських червоногвардійців та революційних солдатів, у Славгороді, як і в інших селах та містах губернії, було встановлено владу Рад.
На початку січня 1918 року тут утворився ревком на чолі з комуністами Д. Я. Дмитренком, О. В. Шерстюком і П. М, Івановим. Ревком, відповідно до ленінського Декрету про землю, почав розподіляти поміщицький реманент, худобу і посівне зерно серед безземельних і малоземельних селян, наділяв їх землею.
Але вже у квітні 1918 року Славгород опинився під владою австро-німецьких окупантів та гетьманців. Знову повернулися для славгородських селян часи безземелля, злиднів і безправ'я. До цього долучались ще жорстокі побори і контрибуції окупантів, розправи над жителями за співчуття Радянській владі.
На початку грудня 1918 року Славгород визволили від кайзерівських військ. Але незабаром його захопили петлюрівці. Об'єднаними зусиллями Червоної Армії і повстанських загонів, що діяли на території Павлоградського повіту, петлюрівські банди були розгромлені, і в січні 1919 року тут відновлена влада Рад. Місцевим
органом її в селі знову став ревком, якому допомагав обраний 25 лютого 1919 року комітет бідноти.
На початку літа 1919 року лівобережні повіти Катериноелавщини стали ареною запеклих боїв між частинами Червоної Армії і денікінцями, що наступали з Дону. У червні 1919 року жорстокі бої з військами найманців Антанти розгорнулись у раойні Синельникове - Славгород. У цих боях проти денікінців брала участь 14-а армія, 60-а дивізія якої тримала оборону в районі Синельникового, вздовж залізниці на Олександрівськ - нині Запоріжжя. 21 червня директивою Реввійськради 14-ї армії була створена Славгородська ударна група, До складу якої ввійшли бригада ім. В. І. Леніна 1-й і 2-й піхотні полки, 4 гармати, рота саперів і підрозділи 1-ї Донецької
Дивиться також інші населені пункти району:
- Старовишневецьке
- Рудево-Миколаївка
- Раївка
- Миролюбівка
- Мар'ївка
- Майське
- Луб'янка
- Кислянка
- Іларіонове
- Зайцеве
- Дерезувате
- Варварівка
- Новоолександрівка