Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Привільне - 35 км. Населення 1113 чоловік.
На території, де виникло село Військове та населені пункти Вовніги, Звонецьке і Микільське, знайдені пам'ятки давніх часів: крем'яні вироби середнього палеоліту понад 40 тисяч років тому1, неолітичні поселення та могильник з 130 похованнями V-IV тисячоліття до н. е., поселення та поховання доби бронзи II - І тисячоліття до н. е. та поселення черняхівської культури III-VI століття н. е. Рідкісною пам'яткою початку доби бронзи є Микільський кромлех. В селі Микільському-на-Дніпрі на береговій скелі - частині Дніпровського порогу Ненаситці -збереглася чавунна дошка, встановлена на вшанування пам'яті київського князя Святослава, який, за переказами, загинув тут у 972 році в нерівній битві з печенігами.
Після ліквідації Запорізької Січі на території, де тепер розташоване Військове, почали оселятися колишні запорізькі козаки. Царський уряд також щедро роздавав ці землі поміщикам. В 1780 році І. М. Синельников, перший генерал-губернатор Катеринославського намісництва, одержав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями на обох берегах Дніпра, заснував тут кілька селищ. Одне з них на честь свого сина Миколи Синельников назвав слободою Миколаївкою пізніше вона стала називатися Микільською. На землях, які належали дружині Синельникова, виникло село Військове. Воно дістало цю назву тому, що тут селились ті, хто раніше служив у запорізькому війську. В 1794 році в слободі було 58 дворів. В ній проживало 141 чоловік і 134 жінки. Основним заняттям населення було виробництво сільськогосподарських продуктів.
Життя селян було таким тяжким, що рік у рік дедалі більше кріпаків тікало від поміщиків. Посилились селянські виступи. Весною і влітку 1856 року почалося масове стихійне переселення до Перекопу, але цей рух був придушений царськими військами. Терпіли селяни від безземелля і після реформи 1861 року. Вони одержали земельні наділи - в середньому по 1 десятині на ревізьку душу. За даними ва 1898 рік поміщиці Леоновій правнучці Синельникова належало 3205 десятин.
Тимчасом із 185 господарств села Військового 178 мали наділи. 121 господарство мало по 1 десятині землі, 53 - від 1 до 3 десятин, 3 - від 3 до 5 десятин і лише 1 господарство мало до 10 десятин землі. Загалом у селян було всього 308,5 десятин землі.
Така кількість землі при відсутності реманенту й худоби була недостатньою навіть для того, щоб прогодувати селянську родину. Із 185 господарств в 54 не було ніякого реманенту, у 84 - нерухомого і лише 47 господарств мали плуг або букер. Селяни мусили купувати або орендувати землю у поміщиків. Крім надільної, вони придбали всім селом ще 270,2 десятини. З розвитком капіталізму дедалі посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина населення Військового займалася рибальством або працювала на сплаві лісу. Дніпровські водоймища належали поміщикам, які здавали їх в оренду підрядчикам, а підрядчик у свою чергу на кабальних умовах здавав ділянки селянам-рибалкам, примушуючи їх віддавати йому рибу за безцінь. Експлуатувала селян і церква, накладаючи на ігах численні побори. До того ж «святі» отці захопили вздовж Дніпра десятки десятин землі, пасовища і здавали їх в оренду селянам.
Про повне політичне безправ'я жителів села свідчить те, що з 939 чол. в 1884 році лише 154 мали право голосу на сході.
У 1905 році в село часто приїздили робітники, які розповідали селянам про революційні події в країні. Восени т. зв. «аграрна група», створена при Катеринославському комітеті РСДРП, проводила серед селян революційну агітацію і поширювала листівки. Селянську спілку, створену в Солоному в грудні-листопаді цього ж року, підтримували й трудящі найбільших волостей повіту - Покровської та Микільської, куди входило і село Військове. В грудні 1905 року мешканці села Військового разом з селянами Микільського-на-Дніпрі повстали проти визисків поміщиць Леонової та Малами. Вони вчинили самовільну порубку лісу. Але виступ селян було придушено.
Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства. За даними 1908 року, у Військовому на 240 господарств з населенням
в 1530 чоловік припадало надільної землі 280 десятин та ще купленої - 310 десятин, тобто всього 590 десятин. Восени 1915 року почастішали випадки відмов селян від сплати поміщикам грошей за орендовані землі.
Щоб запобігти новим сутичкам з селянами, поміщиця Леонова пожертвувала земству 50 тис. крб. і виділила 10 десятин землі на будівництво лікарні у Військовому. В 1907 році в селі було відкрито лікарню на 15 ліжок. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і віспоприщеплювач. Вони обслуговували
Військове
Сторінка 1 з 7
Військове - село, центр сільської Ради Солонянського району, якій підпорядковані населені пункти Микільське-на-Дніпрі, Олексіївка, Звонецьке, Вовніги, Калинівка, Гроза, Петро-Свистунове. Розташоване за 24 км від Солоного та 44 км від Дніпропетровська. Відстань до залізничної станції На території, де виникло село Військове та населені пункти Вовніги, Звонецьке і Микільське, знайдені пам'ятки давніх часів: крем'яні вироби середнього палеоліту понад 40 тисяч років тому1, неолітичні поселення та могильник з 130 похованнями V-IV тисячоліття до н. е., поселення та поховання доби бронзи II - І тисячоліття до н. е. та поселення черняхівської культури III-VI століття н. е. Рідкісною пам'яткою початку доби бронзи є Микільський кромлех. В селі Микільському-на-Дніпрі на береговій скелі - частині Дніпровського порогу Ненаситці -збереглася чавунна дошка, встановлена на вшанування пам'яті київського князя Святослава, який, за переказами, загинув тут у 972 році в нерівній битві з печенігами.
Після ліквідації Запорізької Січі на території, де тепер розташоване Військове, почали оселятися колишні запорізькі козаки. Царський уряд також щедро роздавав ці землі поміщикам. В 1780 році І. М. Синельников, перший генерал-губернатор Катеринославського намісництва, одержав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями на обох берегах Дніпра, заснував тут кілька селищ. Одне з них на честь свого сина Миколи Синельников назвав слободою Миколаївкою пізніше вона стала називатися Микільською. На землях, які належали дружині Синельникова, виникло село Військове. Воно дістало цю назву тому, що тут селились ті, хто раніше служив у запорізькому війську. В 1794 році в слободі було 58 дворів. В ній проживало 141 чоловік і 134 жінки. Основним заняттям населення було виробництво сільськогосподарських продуктів.
Життя селян було таким тяжким, що рік у рік дедалі більше кріпаків тікало від поміщиків. Посилились селянські виступи. Весною і влітку 1856 року почалося масове стихійне переселення до Перекопу, але цей рух був придушений царськими військами. Терпіли селяни від безземелля і після реформи 1861 року. Вони одержали земельні наділи - в середньому по 1 десятині на ревізьку душу. За даними ва 1898 рік поміщиці Леоновій правнучці Синельникова належало 3205 десятин.
Тимчасом із 185 господарств села Військового 178 мали наділи. 121 господарство мало по 1 десятині землі, 53 - від 1 до 3 десятин, 3 - від 3 до 5 десятин і лише 1 господарство мало до 10 десятин землі. Загалом у селян було всього 308,5 десятин землі.
Така кількість землі при відсутності реманенту й худоби була недостатньою навіть для того, щоб прогодувати селянську родину. Із 185 господарств в 54 не було ніякого реманенту, у 84 - нерухомого і лише 47 господарств мали плуг або букер. Селяни мусили купувати або орендувати землю у поміщиків. Крім надільної, вони придбали всім селом ще 270,2 десятини. З розвитком капіталізму дедалі посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина населення Військового займалася рибальством або працювала на сплаві лісу. Дніпровські водоймища належали поміщикам, які здавали їх в оренду підрядчикам, а підрядчик у свою чергу на кабальних умовах здавав ділянки селянам-рибалкам, примушуючи їх віддавати йому рибу за безцінь. Експлуатувала селян і церква, накладаючи на ігах численні побори. До того ж «святі» отці захопили вздовж Дніпра десятки десятин землі, пасовища і здавали їх в оренду селянам.
Про повне політичне безправ'я жителів села свідчить те, що з 939 чол. в 1884 році лише 154 мали право голосу на сході.
У 1905 році в село часто приїздили робітники, які розповідали селянам про революційні події в країні. Восени т. зв. «аграрна група», створена при Катеринославському комітеті РСДРП, проводила серед селян революційну агітацію і поширювала листівки. Селянську спілку, створену в Солоному в грудні-листопаді цього ж року, підтримували й трудящі найбільших волостей повіту - Покровської та Микільської, куди входило і село Військове. В грудні 1905 року мешканці села Військового разом з селянами Микільського-на-Дніпрі повстали проти визисків поміщиць Леонової та Малами. Вони вчинили самовільну порубку лісу. Але виступ селян було придушено.
Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства. За даними 1908 року, у Військовому на 240 господарств з населенням
в 1530 чоловік припадало надільної землі 280 десятин та ще купленої - 310 десятин, тобто всього 590 десятин. Восени 1915 року почастішали випадки відмов селян від сплати поміщикам грошей за орендовані землі.
Щоб запобігти новим сутичкам з селянами, поміщиця Леонова пожертвувала земству 50 тис. крб. і виділила 10 десятин землі на будівництво лікарні у Військовому. В 1907 році в селі було відкрито лікарню на 15 ліжок. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і віспоприщеплювач. Вони обслуговували
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широке
- Сурсько-Михайлівка
- Привільне
- Письмечеве
- Павлівка
- Олександропіль
- Новопокровка
- Новомар'ївка
- Наталівка
- Мопрівське
- Єлізарове
- Дзержинівка
- Василівка
- Башмачка