Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
північний захід від Дніпропетровська. Пристань на Дніпрі. Населення - 11,9 тис. чоловік.
Археологічні розкопки і знахідки свідчать про те, що територія сучасного міста та його околиць була заселена з давніх часів. Експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила тут рештки поселень і курганів епохи міді-бронзи (III-II тисячоліття до н. е.).
В 1640-1655 рр. На цій території був добре укріплений маєток польського дозорця, в 1680-1690 рр. виник запорізький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Г. Потьомкіна. На місці запорізького зимівника у 1780 році Потьомкін заснував слободу, назвавши її Григорівкою. За переписом 1782 року тут проживало 415 чоловік. У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо її Новогригорівкою і призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів. 5 червня 1806 року слободу було віднесено до розряду повітових міст і названо Верхньодніпровськом. 2 серпня 1811 року затверджено герб Верхньодніпровська у вигляді щита, поділеного на дві частини. У верхній його частині на фоні золотого поля зображено грайливого бика, а в нижній, на фоні зеленого поля - срібну річку, що мало означати великий розвиток скотарства в цій місцевості.
Основним заняттям мешканців міста було землеробство і скотарство. На початку XIX століття розвиваються ремесла і торгівля. З'явилися майстерні по обробці шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод. Населення міста на той
час складалось з селян, ремісників, торговців, духівництва і поміщиків. Багато жителів працювало на лісопильному заводі, в млинах, наймитували у купців і чиновників, духівництва і поміщиків.
У середині травня 1820 року по дорозі до Катеринослава Верхньодніпровськ відвідав О. С. Пушкін. Проїжджаючи села Катеринославщини, він бачив у яких умовах яділи селяни. Жалюгідні халупи, вкриті соломою, змучені обличчя селян свідчили про їх тяжке становище.
Значну територію Катеринославської губернії, в т. ч. і Верхньодніпровський повіт, тоді охопило селянське повстання, спрямоване проти поміщицько-феодального гніту. Восени воно було жорстоко придушене царським урядом.
У серпні 1843 року в селах повіту і в самому Верхньодніпровську побував Т. Г. Шевченко. Розповіді про тяжке становище і голодування селян, про хвороби дітей кріпаків, які вмирали від цинги і пропасниці, викликали обурення і гнів поета-революціонера.
В умовах феодально-кріпосницького ладу Верхньодніпровськ розвивався дуже повільно. В 1858 році кількість жителів міста становила 2568 чоловік, з них державних селян було 1160 чоловік, міщан - 1219, дворян - 38, духівництва - 35, різночинців - 55. Населення Верхньодніпровська займалося переважно сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Головними предметами торгівлі були волика рогата худоба, сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби тощо. З підприємств у місті в 1860 році працювали цегельний завод, тютюнова фабрика, водяний млин, лісопильня. Місто мало 4 вулиці; на одній з них, що звалась Катеринославською, були повітові установи, дрібні крамниці, збирався ринок. Вулиці набудовувались дерев'яними будівлями. З 422 будинків лише один був кам'яним.
Після реформи 1861 року промисловий розвиток Верхньодніпровська дещо пожвавився. В 1899 році тут було 29 невеликих підприємств, в т. ч. спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня. В місті працювало 442 ремісничих заклади, щорічно проводилося 4 ярмарки. Збільшувалась кількість населення. За переписом 1897 року, у Верхньодніпровську проживало 6700 жителів.
В січні 1899 року недалеко від міста почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех з двома вагранками. Під час загальної економічної кризи завод не витримав конкуренції з великими металургійними підприємствами. Доменну піч було зупинено в жовтні 1899 року; працював лише чавуноливарний цех, який відливав труби та інші вироби.
Розвиток капіталістичних відносин у пореформений період супроводжувався посиленням експлуатації трудящих міста. Робітники, зокрема вантажники лісопильного та цегельного заводів й інших підприємств, одержували мізерну заробітну плату. Жорстока експлуатація робітників і селян міста викликала невдоволення існуючим соціальним ладом. Як свідчить донесення прокурора катеринославського окружного суду прокуророві Одеської судової палати, у вересні 1890 року робітники на лісопильній пристані завели розмову про новий закон, що давав право земським начальникам карати селян різками. Селянин Ф. Сипало, який був присутнім при цій розмові, заявив: «Якщо нас будуть бити, то ми і царя вб'ємо».
Верхньодніпровськ
Сторінка 1 з 10
Верхньодніпровськ - місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташований на річці Самоткані, на березі Дніпродзержинського водоймища, за 13 км від залізничної станції Верхньодніпровськ і за 73 км на Археологічні розкопки і знахідки свідчать про те, що територія сучасного міста та його околиць була заселена з давніх часів. Експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила тут рештки поселень і курганів епохи міді-бронзи (III-II тисячоліття до н. е.).
В 1640-1655 рр. На цій території був добре укріплений маєток польського дозорця, в 1680-1690 рр. виник запорізький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Г. Потьомкіна. На місці запорізького зимівника у 1780 році Потьомкін заснував слободу, назвавши її Григорівкою. За переписом 1782 року тут проживало 415 чоловік. У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо її Новогригорівкою і призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів. 5 червня 1806 року слободу було віднесено до розряду повітових міст і названо Верхньодніпровськом. 2 серпня 1811 року затверджено герб Верхньодніпровська у вигляді щита, поділеного на дві частини. У верхній його частині на фоні золотого поля зображено грайливого бика, а в нижній, на фоні зеленого поля - срібну річку, що мало означати великий розвиток скотарства в цій місцевості.
Основним заняттям мешканців міста було землеробство і скотарство. На початку XIX століття розвиваються ремесла і торгівля. З'явилися майстерні по обробці шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод. Населення міста на той
час складалось з селян, ремісників, торговців, духівництва і поміщиків. Багато жителів працювало на лісопильному заводі, в млинах, наймитували у купців і чиновників, духівництва і поміщиків.
У середині травня 1820 року по дорозі до Катеринослава Верхньодніпровськ відвідав О. С. Пушкін. Проїжджаючи села Катеринославщини, він бачив у яких умовах яділи селяни. Жалюгідні халупи, вкриті соломою, змучені обличчя селян свідчили про їх тяжке становище.
Значну територію Катеринославської губернії, в т. ч. і Верхньодніпровський повіт, тоді охопило селянське повстання, спрямоване проти поміщицько-феодального гніту. Восени воно було жорстоко придушене царським урядом.
У серпні 1843 року в селах повіту і в самому Верхньодніпровську побував Т. Г. Шевченко. Розповіді про тяжке становище і голодування селян, про хвороби дітей кріпаків, які вмирали від цинги і пропасниці, викликали обурення і гнів поета-революціонера.
В умовах феодально-кріпосницького ладу Верхньодніпровськ розвивався дуже повільно. В 1858 році кількість жителів міста становила 2568 чоловік, з них державних селян було 1160 чоловік, міщан - 1219, дворян - 38, духівництва - 35, різночинців - 55. Населення Верхньодніпровська займалося переважно сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Головними предметами торгівлі були волика рогата худоба, сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби тощо. З підприємств у місті в 1860 році працювали цегельний завод, тютюнова фабрика, водяний млин, лісопильня. Місто мало 4 вулиці; на одній з них, що звалась Катеринославською, були повітові установи, дрібні крамниці, збирався ринок. Вулиці набудовувались дерев'яними будівлями. З 422 будинків лише один був кам'яним.
Після реформи 1861 року промисловий розвиток Верхньодніпровська дещо пожвавився. В 1899 році тут було 29 невеликих підприємств, в т. ч. спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня. В місті працювало 442 ремісничих заклади, щорічно проводилося 4 ярмарки. Збільшувалась кількість населення. За переписом 1897 року, у Верхньодніпровську проживало 6700 жителів.
В січні 1899 року недалеко від міста почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех з двома вагранками. Під час загальної економічної кризи завод не витримав конкуренції з великими металургійними підприємствами. Доменну піч було зупинено в жовтні 1899 року; працював лише чавуноливарний цех, який відливав труби та інші вироби.
Розвиток капіталістичних відносин у пореформений період супроводжувався посиленням експлуатації трудящих міста. Робітники, зокрема вантажники лісопильного та цегельного заводів й інших підприємств, одержували мізерну заробітну плату. Жорстока експлуатація робітників і селян міста викликала невдоволення існуючим соціальним ладом. Як свідчить донесення прокурора катеринославського окружного суду прокуророві Одеської судової палати, у вересні 1890 року робітники на лісопильній пристані завели розмову про новий закон, що давав право земським начальникам карати селян різками. Селянин Ф. Сипало, який був присутнім при цій розмові, заявив: «Якщо нас будуть бити, то ми і царя вб'ємо».
Дивиться також інші населені пункти району:
- Верхньодніпровський район
- Пушкарівка
- Перше Травня
- Новомиколаївка
- Миколаївка
- Малоолександрівка
- Дніпровське
- Ганнівка
- Вільні Хутори
- Бородаївські Хутори
- Бородаївка
- Мишурин Ріг
- Вільногірськ
- Верхівцеве