Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поблизу міста проходить автострада Київ-Дніпропетровськ-Донецьк. Через нього пролягають шляхи до Дніпропетровська, Верхівцевого, Верхньодніпровська та Криничок, а також нова магістраль через греблю ГЕС до сіл Лівобережжя.
Дніпродзержинськ е значним залізничним вузлом Придніпровської залізниці (має товарні станції - Баглій, Дніпродзержинськ, «Правда» і Тритузна). Через нього проходять дві одноколійні електрифіковані залізниці Сухачівка - «Правда» і Воскобойня-Дніпродзержинськ.
Через Дніпродзержинський порт на Дніпрі здійснюються значні вантажні га пасажирські перевезення.
Місто поділяється на три адміністративні райони - Дніпровський, Заводський і Баглійський (названий на честь видатного борця за владу Рад на Катеринославщині - Г. М. Баглія).
Місцевість, де тепер розташоване місто, була заселена ще в період раннього палеоліту (понад 100-40 тис. років тому).
Перші згадки в історичних документах про село Кам'янське датуються 1750 роком. Заснували його, як і сусідні села - Романкове, Тритузне, Карнаухівку та інші,- запорізькі козаки, які більше як 200 років тому розселилися по обох берегах Дніпра. Гадають, що назви цих сіл походять від прізвищ перших поселенців - козаків Каміона, Трейтуза та Карнауха.
За часів існування Нової Січі Кам'янське входило до складу Кодацької паланки. Більшість його населення становили тоді козаки. Поглиблення соціальної нерівності між рядовими козаками і старшиною призводило до більш широкого використання найманої праці в господарствах заможного козацтва. З'являються такі групи населення, як посполиті і підсусідки.
За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Переважна більшість їх перебувала на становищі державних селян. Із загальної маси мешканців виділялися землевласники, представники місцевої адміністрації, духівництво, торговці.
Підірване від головних торговельних шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося надто повільно. За ціле століття його населення зросло лише вдвоє і в 1887 році становило 2 тис. чоловік.
Бурхливий розвиток села почався наприкінці XIX століття, після спорудження Катерининської залізниці. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство розпочало тут будівництво металургійного заводу. Акціонерами його були бельгійські, польські та французькі капіталісти. Під час будівництва сюди прибуло багато кваліфікованих робітників з металургійних заводів Польщі та Росії.
Уже наприкінці березня 1888 року 2,5 тис. робітників, які працювали на будівництві, застрайкували, вимагаючи поліпшення умов праці. Рота солдат, що прибула з Катеринослава, силою зброї примусила їх стати до роботи. Але все ж будівельники домоглися деякого успіху: частину їхніх вимог адміністрація задовольнила.
17 лютого 1889 року була введена в дію перша доменна піч заводу, почали працювати також деякі цехи. На кінець цього року на заводі виробили 56,0 тис. тонн чавуну, 37,5 тис. тонн сталі, 33,3 тис. тонн прокату.
Проте, хоч підприємство діяло далеко не на всю виробничу потужність, його власники одержали 5 проц. прибутку від усієї суми вкладеного капіталу.
Високих прибутків капіталісти домагалися шляхом неймовірної експлуатації робітників. Зокрема, робочий день на заводі тривав 10-12 годин. Майже всі трудомісткі процеси виконувалися вручну. Ніяких правил безпеки праці в цехах не дотримували. Тільки у 1889-1890 рр. дістали травми 18,7 проц. робітників, а у 1897 -І898 рр.- 23,7 процента. Та це не хвилювало хазяїв заводу. Кількість тих, хто шукав роботу у Кам'янському, набагато перевищувала попит на робочу силу. Основним резервом її було трудяще селянство, що в пореформені часи швидко розорилося і поповнювало ряди міського пролетаріату.
В 1898 році з 798 селянських дворів 207 або зовсім не мали орної землі, або мали її менше трьох десятин. Майже у третини господарств не було сільськогосподарського реманенту, а в 97 селянських дворів - ніякої худоби. Більшість місцевих робітників, працюючи на підприємствах, ще не поривали з сільським господарством.
В Кам'янське, шукаючи роботи, йшли розорені селяни з інших українських сіл, а також з центральних губерній Росії, Білорусії, Польщі. За рахунок припливу робітників швидко збільшувалась кількість населення. У своїй праці «Розвиток капіталізму н Росії» В. І. Ленін вказував, що на Кам'янському заводі Дніпровського товариства з 1887 по 1896 рік воно зросло від 2000 до 18 000 тис. чоловік.
З ростом населення в Кам'янському виникали й дрібні приватні підприємства: млини, хлібопекарні та невеликі майстерні. Різні верстви населення
Дніпродзержинськ
Сторінка 1 з 17
Дніпродзержинськ (до 1936 року - Кам'янське) - місто обласного підпорядкування, розташоване на правому березі Дніпра, за 35 км на - захід від Дніпропетровська. Населення - 227,9 тис. чоловік. Дніпродзержинськ е значним залізничним вузлом Придніпровської залізниці (має товарні станції - Баглій, Дніпродзержинськ, «Правда» і Тритузна). Через нього проходять дві одноколійні електрифіковані залізниці Сухачівка - «Правда» і Воскобойня-Дніпродзержинськ.
Через Дніпродзержинський порт на Дніпрі здійснюються значні вантажні га пасажирські перевезення.
Місто поділяється на три адміністративні райони - Дніпровський, Заводський і Баглійський (названий на честь видатного борця за владу Рад на Катеринославщині - Г. М. Баглія).
Місцевість, де тепер розташоване місто, була заселена ще в період раннього палеоліту (понад 100-40 тис. років тому).
Перші згадки в історичних документах про село Кам'янське датуються 1750 роком. Заснували його, як і сусідні села - Романкове, Тритузне, Карнаухівку та інші,- запорізькі козаки, які більше як 200 років тому розселилися по обох берегах Дніпра. Гадають, що назви цих сіл походять від прізвищ перших поселенців - козаків Каміона, Трейтуза та Карнауха.
За часів існування Нової Січі Кам'янське входило до складу Кодацької паланки. Більшість його населення становили тоді козаки. Поглиблення соціальної нерівності між рядовими козаками і старшиною призводило до більш широкого використання найманої праці в господарствах заможного козацтва. З'являються такі групи населення, як посполиті і підсусідки.
За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Переважна більшість їх перебувала на становищі державних селян. Із загальної маси мешканців виділялися землевласники, представники місцевої адміністрації, духівництво, торговці.
Підірване від головних торговельних шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося надто повільно. За ціле століття його населення зросло лише вдвоє і в 1887 році становило 2 тис. чоловік.
Бурхливий розвиток села почався наприкінці XIX століття, після спорудження Катерининської залізниці. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство розпочало тут будівництво металургійного заводу. Акціонерами його були бельгійські, польські та французькі капіталісти. Під час будівництва сюди прибуло багато кваліфікованих робітників з металургійних заводів Польщі та Росії.
Уже наприкінці березня 1888 року 2,5 тис. робітників, які працювали на будівництві, застрайкували, вимагаючи поліпшення умов праці. Рота солдат, що прибула з Катеринослава, силою зброї примусила їх стати до роботи. Але все ж будівельники домоглися деякого успіху: частину їхніх вимог адміністрація задовольнила.
17 лютого 1889 року була введена в дію перша доменна піч заводу, почали працювати також деякі цехи. На кінець цього року на заводі виробили 56,0 тис. тонн чавуну, 37,5 тис. тонн сталі, 33,3 тис. тонн прокату.
Проте, хоч підприємство діяло далеко не на всю виробничу потужність, його власники одержали 5 проц. прибутку від усієї суми вкладеного капіталу.
Високих прибутків капіталісти домагалися шляхом неймовірної експлуатації робітників. Зокрема, робочий день на заводі тривав 10-12 годин. Майже всі трудомісткі процеси виконувалися вручну. Ніяких правил безпеки праці в цехах не дотримували. Тільки у 1889-1890 рр. дістали травми 18,7 проц. робітників, а у 1897 -І898 рр.- 23,7 процента. Та це не хвилювало хазяїв заводу. Кількість тих, хто шукав роботу у Кам'янському, набагато перевищувала попит на робочу силу. Основним резервом її було трудяще селянство, що в пореформені часи швидко розорилося і поповнювало ряди міського пролетаріату.
В 1898 році з 798 селянських дворів 207 або зовсім не мали орної землі, або мали її менше трьох десятин. Майже у третини господарств не було сільськогосподарського реманенту, а в 97 селянських дворів - ніякої худоби. Більшість місцевих робітників, працюючи на підприємствах, ще не поривали з сільським господарством.
В Кам'янське, шукаючи роботи, йшли розорені селяни з інших українських сіл, а також з центральних губерній Росії, Білорусії, Польщі. За рахунок припливу робітників швидко збільшувалась кількість населення. У своїй праці «Розвиток капіталізму н Росії» В. І. Ленін вказував, що на Кам'янському заводі Дніпровського товариства з 1887 по 1896 рік воно зросло від 2000 до 18 000 тис. чоловік.
З ростом населення в Кам'янському виникали й дрібні приватні підприємства: млини, хлібопекарні та невеликі майстерні. Різні верстви населення