Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
на правому і лівому берегах Дніпра. Відстань до Києва залізницею 592 км, до Москви - 1011 км. Населення - 837 тис. чол. Адміністративно поділяється на 5 районів: Амур-Нижньодніпровський, Жовтневий, Кіровський, Ленінський, Червоногвардійский.
Дніпропетровській міській Раді депутатів трудящих підпорядковані Ігренська і Придніпровська міські Ради, а також Таромська і Чаплинська селищні Ради.
Про заселення в стародавні часи території, на якій розташоване місто, розповідають численні археологічні знахідки. В урочищі Аптекарській балці, на Комсомольському острові досліджено рештки стоянок доби палеоліту (40-16 тис. років тому). В парку ім. Т. Г. Шевчека (кол. Потьомкінський сад) знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні по обробці каміння (VI-IV тисячоліття до н. е.).
Кількість стародавніх поселень на цій території значно зросла в період міді та бронзи (III-І тисячоліття до н. е.). По вулиці Сєрова, в Севастопольському парку та на місці Нагорного ринку досліджувалися поховання в курганах, в парку ім- Т. Г. Шевченка та інших місцях - залишки споруд тих часів. У V-III століттях до н. е. на території міста були окремі скіфські поселення. Про це свідчать знахідки на вулиці Барикадній (кол. Кудашівська) та на місці Нагорного ринку.
В околицях міста понад Дніпром збереглися рештки слов'янських поселень черняхівської культури (II-V) та VIII століть н. е. Біля селищ Лоцманської Кам'янкі та Старої Ігрені збереглися рештки поселень періоду Київської Русі (XI- XII століття). Поховання кочівників (XIII-XV століття н. е.) досліджено на території гірничого інституту, істоюичного музею та заводу ім. Петровського
В 1777 році азовським губернатором В. О. Чертковим за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі річки Кільчені, там де вона впадає в Самару, на північ від сучасного Дніпропетровська, в межах нинішнього Новомосковського району було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Через 4 роки в ньому було понад 200 невеликих будинків і 2194 мешканці. Проте місцевість для будівництва міста була невдалою. Ця низина весною затоплялася повінню, після спаду води надовго залишалось болото.
22 січня 1784 року Катерина II підписала указ, в якому говорилося, що «губернскому городу под названием Екатеринослав бьіть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепр у Кайдака...». Будувати його почали на місці запорізької слободи Половиці, яка виникла ще в 40-х рр. XVIII століття. Тут були зимівники козацьких старшин Микити Коржа, Лазаря Глоби й інших. 9(20) травня 1787 року на горі, де тепер Жовтнева площа, відбулась закладка Катеринослава - центра Катеринославського намісництва.
В проектуванні і будівництві міста брали участь видатні російські архітектори І. Б. Старов, В. П. Стасов, А. Д. Захаров. Забудова території почалася вздовж Дніпра з двох протилежних кінців, розділених глибокими ярами. В нагорній частині міста в 1790 році за проектом І. Є. Старова було споруджено палац князя Потьомкіна.
У 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році Катеринославу було повернуто його назву і надано ранг губернського міста.
Уже восени 1794 року в Катеринославі почала працювати велика казенна мануфактура6, яка складалася з двох фабрик: суконної, що була переведена сюди разом з робітниками-кріпосними селянами з містечка Дубровного Могилівської губернії, та шовково-панчішної - з підмосковного села Купавша, для якої закупили робітників за 16 тис. крб. на аукціоні.
У 1797 році на суконній мануфактурі працювало 819 постійних робітників, у т. ч. 378 жінок, 115 дітей. Більшу частину робітників становили жінки на панчішній мануфактурі. Жили робітники в казармах, побудованих на місці сучасного Центрального ринку (Озерна площа) та на березі Дніпра, де виникла фабрична слобідка. До мануфактур було приписано також 1186 чол. сільського населення. Їх оселили на річці Мокрій Сурі, де виникла слобода Сурсько-Лгітовська.
Крім багатьох дерев'яних будівель, зведених за проектом відомого архітектора Ф. І. Волкова, для мануфактур було споруджено 3 великі кам'яні корпуси, один з них зберігся до нашого часу. Умови роботи на мануфактурах і на будівництві міста були дуже тяжкими. Від холоду, голоду, непосильної роботи сотнями гинули люди. Це змушений був визнати навіть Потьомкін. В листі до підрядчика Фалеєва (1789 р.), одного з винуватців масової загибелі людей, він писав: «А тепер тільки
кажу про число померлих, яких не могло о більше і в чуму загинути, доставляти людей, коли їх' морять, мов навмисне».
Побої робітників були звичайним питцем. Мануфактура часто припиняла роботу, затримуючи виплату грошей. В окремі періоди робітники одержували копійки за
Дніпропетровськ
Сторінка 1 з 32
Днінропетровськ - місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Дніпропетровської області. Великий вузол залізничних, автомобільних, водних шляхів та авіаліній. РозташованийДніпропетровській міській Раді депутатів трудящих підпорядковані Ігренська і Придніпровська міські Ради, а також Таромська і Чаплинська селищні Ради.
Про заселення в стародавні часи території, на якій розташоване місто, розповідають численні археологічні знахідки. В урочищі Аптекарській балці, на Комсомольському острові досліджено рештки стоянок доби палеоліту (40-16 тис. років тому). В парку ім. Т. Г. Шевчека (кол. Потьомкінський сад) знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні по обробці каміння (VI-IV тисячоліття до н. е.).
Кількість стародавніх поселень на цій території значно зросла в період міді та бронзи (III-І тисячоліття до н. е.). По вулиці Сєрова, в Севастопольському парку та на місці Нагорного ринку досліджувалися поховання в курганах, в парку ім- Т. Г. Шевченка та інших місцях - залишки споруд тих часів. У V-III століттях до н. е. на території міста були окремі скіфські поселення. Про це свідчать знахідки на вулиці Барикадній (кол. Кудашівська) та на місці Нагорного ринку.
В околицях міста понад Дніпром збереглися рештки слов'янських поселень черняхівської культури (II-V) та VIII століть н. е. Біля селищ Лоцманської Кам'янкі та Старої Ігрені збереглися рештки поселень періоду Київської Русі (XI- XII століття). Поховання кочівників (XIII-XV століття н. е.) досліджено на території гірничого інституту, істоюичного музею та заводу ім. Петровського
В 1777 році азовським губернатором В. О. Чертковим за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі річки Кільчені, там де вона впадає в Самару, на північ від сучасного Дніпропетровська, в межах нинішнього Новомосковського району було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Через 4 роки в ньому було понад 200 невеликих будинків і 2194 мешканці. Проте місцевість для будівництва міста була невдалою. Ця низина весною затоплялася повінню, після спаду води надовго залишалось болото.
22 січня 1784 року Катерина II підписала указ, в якому говорилося, що «губернскому городу под названием Екатеринослав бьіть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепр у Кайдака...». Будувати його почали на місці запорізької слободи Половиці, яка виникла ще в 40-х рр. XVIII століття. Тут були зимівники козацьких старшин Микити Коржа, Лазаря Глоби й інших. 9(20) травня 1787 року на горі, де тепер Жовтнева площа, відбулась закладка Катеринослава - центра Катеринославського намісництва.
В проектуванні і будівництві міста брали участь видатні російські архітектори І. Б. Старов, В. П. Стасов, А. Д. Захаров. Забудова території почалася вздовж Дніпра з двох протилежних кінців, розділених глибокими ярами. В нагорній частині міста в 1790 році за проектом І. Є. Старова було споруджено палац князя Потьомкіна.
У 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році Катеринославу було повернуто його назву і надано ранг губернського міста.
Уже восени 1794 року в Катеринославі почала працювати велика казенна мануфактура6, яка складалася з двох фабрик: суконної, що була переведена сюди разом з робітниками-кріпосними селянами з містечка Дубровного Могилівської губернії, та шовково-панчішної - з підмосковного села Купавша, для якої закупили робітників за 16 тис. крб. на аукціоні.
У 1797 році на суконній мануфактурі працювало 819 постійних робітників, у т. ч. 378 жінок, 115 дітей. Більшу частину робітників становили жінки на панчішній мануфактурі. Жили робітники в казармах, побудованих на місці сучасного Центрального ринку (Озерна площа) та на березі Дніпра, де виникла фабрична слобідка. До мануфактур було приписано також 1186 чол. сільського населення. Їх оселили на річці Мокрій Сурі, де виникла слобода Сурсько-Лгітовська.
Крім багатьох дерев'яних будівель, зведених за проектом відомого архітектора Ф. І. Волкова, для мануфактур було споруджено 3 великі кам'яні корпуси, один з них зберігся до нашого часу. Умови роботи на мануфактурах і на будівництві міста були дуже тяжкими. Від холоду, голоду, непосильної роботи сотнями гинули люди. Це змушений був визнати навіть Потьомкін. В листі до підрядчика Фалеєва (1789 р.), одного з винуватців масової загибелі людей, він писав: «А тепер тільки
кажу про число померлих, яких не могло о більше і в чуму загинути, доставляти людей, коли їх' морять, мов навмисне».
Побої робітників були звичайним питцем. Мануфактура часто припиняла роботу, затримуючи виплату грошей. В окремі періоди робітники одержували копійки за