Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дніпропетровськ

Днінропетровськ - місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Дніпропетровської області. Великий вузол залізничних, автомобільних, водних шляхів та авіаліній. Розташований
на правому і лівому берегах Дніпра. Відстань до Києва залізницею 592 км, до Москви - 1011 км. Населення - 837 тис. чол. Адміністративно поділяється на 5 районів: Амур-Нижньодніпровський, Жовтневий, Кіровський, Ленінський, Червоногвардійский.
Дніпропетровській міській Раді депутатів трудящих підпорядковані Ігренська і Придніпровська міські Ради, а також Таромська і Чаплинська селищні Ради.
Про заселення в стародавні часи території, на якій розташоване місто, розпові­дають численні археологічні знахідки. В урочищі Аптекарській балці, на Комсомоль­ському острові досліджено рештки стоянок доби палеоліту (40-16 тис. років тому). В парку ім. Т. Г. Шевчека (кол. Потьомкінський сад) знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні по обробці каміння (VI-IV тисячоліття до н. е.).
Кількість стародавніх поселень на цій території значно зросла в період міді та бронзи (III-І тисячоліття до н. е.). По вулиці Сєрова, в Севастопольському парку та на місці Нагорного ринку досліджувалися поховання в курганах, в парку ім- Т. Г. Шевченка та інших місцях - залишки споруд тих часів. У V-III століт­тях до н. е. на території міста були окремі скіфські поселення. Про це свідчать знахідки на вулиці Барикадній (кол. Кудашівська) та на місці Нагорного ринку.
В околицях міста понад Дніпром збереглися рештки слов'янських поселень черняхівської культури (II-V) та VIII століть н. е. Біля селищ Лоцманської Кам'янкі та Старої Ігрені збереглися рештки поселень періоду Київської Русі (XI- XII століття). Поховання кочівників (XIII-XV століття н. е.) досліджено на території гірничого інституту, істоюичного музею та заводу ім. Петровського
В 1777 році азовським губернатором В. О. Чертковим за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі річки Кільчені, там де вона впадає в Самару, на північ від сучасного Дніпропетровська, в межах нинішнього Новомосковського району було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Через 4 роки в ньому було по­над 200 невеликих будинків і 2194 мешканці. Проте місцевість для будівництва міста була невдалою. Ця низина весною затоплялася повінню, після спаду води надовго залишалось болото.
22 січня 1784 року Катерина II підписала указ, в якому говорилося, що «губернскому городу под названием Екатеринослав бьіть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепр у Кайдака...». Будувати його почали на місці запорізької слободи Половиці, яка виникла ще в 40-х рр. XVIII століття. Тут були зимівники козацьких старшин Микити Коржа, Лазаря Глоби й інших. 9(20) травня 1787 року на горі, де тепер Жовтнева площа, відбулась закладка Катеринослава - центра Катеринославського намісництва.
В проектуванні і будівництві міста брали участь видатні російські архітектори І. Б. Старов, В. П. Стасов, А. Д. Захаров. Забудова території почалася вздовж Дніпра з двох протилежних кінців, розділених глибокими ярами. В нагорній частині міста в 1790 році за проектом І. Є. Старова було споруджено палац князя Потьомкіна.
У 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році Катери­нославу було повернуто його назву і надано ранг губернського міста.
Уже восени 1794 року в Катеринославі почала працювати велика казенна ману­фактура6, яка складалася з двох фабрик: суконної, що була переведена сюди разом з робітниками-кріпосними селянами з містечка Дубровного Могилівської губернії, та шовково-панчішної - з підмосковного села Купавша, для якої закупили робіт­ників за 16 тис. крб. на аукціоні.
У 1797 році на суконній мануфактурі працювало 819 постійних робітників, у т. ч. 378 жінок, 115 дітей. Більшу частину робітників становили жінки на панчіш­ній мануфактурі. Жили робітники в казармах, побудованих на місці сучасного Центрального ринку (Озерна площа) та на березі Дніпра, де виникла фабрична сло­бідка. До мануфактур було приписано також 1186 чол. сільського населення. Їх оселили на річці Мокрій Сурі, де виникла слобода Сурсько-Лгітовська.
Крім багатьох дерев'яних будівель, зведених за проектом відомого архітектора Ф. І. Волкова, для мануфактур було споруджено 3 великі кам'яні корпуси, один з них зберігся до нашого часу. Умови роботи на мануфактурах і на будівництві міста були дуже тяжкими. Від холоду, голоду, непосильної роботи сотнями гинули люди. Це змушений був визнати навіть Потьомкін. В листі до підрядчика Фалеєва (1789 р.), одного з винуватців масової загибелі людей, він писав: «А тепер тільки
кажу про число померлих, яких не могло о більше і в чуму загинути, доставляти людей, коли їх' морять, мов навмисне».
Побої робітників були звичай­ним питцем. Мануфактура часто припиняла роботу, затримуючи виплату грошей. В окремі періоди робітники одержували ко­пійки за




Дніпропетровськ