Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Просяна. Населення - 2501 і чоловік.
До села прилягає великий Дібрівський ліс, який є ніби заповідником серед безкраїх степів південної України. Археологічні дослідження курганів, які височать на півдні і півночі від села, свідчать, що у цій місцевості вже в II тисячолітті до нашої ери жили люди.
У другій половині XVIII століття в цій місцевості виникли поселення, які згодом злилися в одне. До 1760 року тут було село Діброва, згодом його мешканці переселилися за 4 км на захід у зв'язку з частими піщаними бурями. На старому місці посадили хвойний ліс, а за ним виникло село, назване Великомихайлівкою.
В 1782 році у ній мешкало 1103 чол., до 1812 року кількість населення подвоїлась. Займалось воно хліборобством, скотарством, різними ремеслами.
За указами 1866-1867 рр. сільській общині було виділено 13 368 десятин землі на 1796 ревізьких душ. Як далеко зайшла класова диференціація на селі у дореформений період, свідчать дані земських переписів. На початку XX століття земля що належала Великомихайлівській общині, розподілялась вкрай нерівномірно - бідняки мали не більше як по 2-3 десятини і ніякого тягла та реманенту. Це змушу вало багатьох з них здавати землю в оренду і йти на заробітки у Донбас, на заноди Катеринослава. Інші день і ніч гнули спину на поміщиків або на сільських куркулів, що мали по 20-ЗО десятин землі.
Все це ще дужче загострювало класові відносини, готувало грунт для революційних виступів селянства. Звістка про революційні події 1905 року в Петербурзі знайшла відгук і підтримку в селі. Її принесли сюди солдати - Д. Павлюк та ін., що повернулися з столиці. Безпосередніми організаторами революційної пропаганди серед селян були вчитель В. М. Зайцев і студент Радолинський, який на початку революції прибув сюди з Києва. Вони створили підпільний гурток, до якого входили селяни А. С. Романко, К. Є. Кравчута, Д. С. Павлюк, С. М. Шелест та інші. Під впливом революційної пропаганди жителі села виступали за переділ поміщицької землі.
Поліція, дізнавшись про діяльність великомихайлівського гуртка, заарештувала активних його учасників, усього 30 чол. Тільки через 2 роки повернулись до села І. Романко, К. Є. Кравчута, Р. Король та інші, але й після цього вони перебували під наглядом поліції. В. М. Зайцева звільнила з ув'язнення лише Жовтнева
революція.
У зв'язку з столипінською реформою наприкінці 1912 року з Великомихайлівської общини вийшли і одержали землю у приватну власність 229 господарів. Заможні селяни, що мали по 20-ЗО десятин, виділились на відруби й хутори. Понад половина кращих земель села стала власністю куркулів, яким належали також 3 парові млини, 2 парові олійниці, цегельня. Біднота Великомихайлівки відкрито протестувала проти насадження хуторів. У 1912 році велика група жінок під керівництвом О. Шекаловської вийшла в поле, зруйнувала межі, які відокремлювали відруби куркулів. Одна з жінок взяла палицю, прив'ядала до неї червону хустину, і, немов з прапором, йшла
попереду. Волосні власті викликали козаків, які нагаями розігнали демонстрантів. Кількох з них було заарештовано.
Тільки напередодні першої світової війни в селі відкрили медпункт, якого обслуговували лікар, 2 фельдшери, акушерка. На той час у 4 земських і церковнопарафіальних школах села навчалося 468 учнів, але мало хто з них закінчував їх. Переважна більшість населення була неписьменною.
Тяжким лихом для великомихайлівців була імперіалістична війна, під час якої чоловіче населення мобілізували до царської армії. Зросли податки, різко скоротилися посівні площі, у селян забрали худобу. Назрівав протест проти царизму, проти війни. У селі радо вітали повідомлення про повалення самодержавства.
Звістку про Жовтневу революцію приніс у село В. М. Зайцев. Трохи пізніше сюди прибув з повітового міста Олександрівська - тепер Запоріжжя - комуніст Большаков. За його участю в селі організовано групу співчуваючих партії більшовиків, до якої ввійшли: М. П. Опришко, А. С. Саран, І. А. Сосницький, П. С. Омельченко. Вони допомагали волосному ревкому, створеному в січні 1918 року на чолі з М. І. Романцем, здійснити конфіскацію поміщицьких маєтків, майна, хліба, худоби, реманенту, посівного матеріалу, розподіляли їх між біднотою.
Та будівництво нового життя було перервано навалою німецько-австрійських інтервентів, які в квітні окупували Великомихайлівку. Разом з ними прибули поміщики. Каральні загони відбирали у селян землю, худобу, інвентар, зерно. Лютували місцеві багатії. З їх участю окупанти зганяли людей на подвір'я волосного управління, цілими днями морили голодом.
Великомихайлівка
Сторінка 1 з 5
Великомихайлівка - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти: Грушеве, Дубове, Лісне, Маліївка, Новоселівка, Орестопіль, Підгаврнлійка, Январське. Розташована на правому березі річки Вовчої на відстані 27 км під районного центру і за 18 км від залізничної станції До села прилягає великий Дібрівський ліс, який є ніби заповідником серед безкраїх степів південної України. Археологічні дослідження курганів, які височать на півдні і півночі від села, свідчать, що у цій місцевості вже в II тисячолітті до нашої ери жили люди.
У другій половині XVIII століття в цій місцевості виникли поселення, які згодом злилися в одне. До 1760 року тут було село Діброва, згодом його мешканці переселилися за 4 км на захід у зв'язку з частими піщаними бурями. На старому місці посадили хвойний ліс, а за ним виникло село, назване Великомихайлівкою.
В 1782 році у ній мешкало 1103 чол., до 1812 року кількість населення подвоїлась. Займалось воно хліборобством, скотарством, різними ремеслами.
За указами 1866-1867 рр. сільській общині було виділено 13 368 десятин землі на 1796 ревізьких душ. Як далеко зайшла класова диференціація на селі у дореформений період, свідчать дані земських переписів. На початку XX століття земля що належала Великомихайлівській общині, розподілялась вкрай нерівномірно - бідняки мали не більше як по 2-3 десятини і ніякого тягла та реманенту. Це змушу вало багатьох з них здавати землю в оренду і йти на заробітки у Донбас, на заноди Катеринослава. Інші день і ніч гнули спину на поміщиків або на сільських куркулів, що мали по 20-ЗО десятин землі.
Все це ще дужче загострювало класові відносини, готувало грунт для революційних виступів селянства. Звістка про революційні події 1905 року в Петербурзі знайшла відгук і підтримку в селі. Її принесли сюди солдати - Д. Павлюк та ін., що повернулися з столиці. Безпосередніми організаторами революційної пропаганди серед селян були вчитель В. М. Зайцев і студент Радолинський, який на початку революції прибув сюди з Києва. Вони створили підпільний гурток, до якого входили селяни А. С. Романко, К. Є. Кравчута, Д. С. Павлюк, С. М. Шелест та інші. Під впливом революційної пропаганди жителі села виступали за переділ поміщицької землі.
Поліція, дізнавшись про діяльність великомихайлівського гуртка, заарештувала активних його учасників, усього 30 чол. Тільки через 2 роки повернулись до села І. Романко, К. Є. Кравчута, Р. Король та інші, але й після цього вони перебували під наглядом поліції. В. М. Зайцева звільнила з ув'язнення лише Жовтнева
революція.
У зв'язку з столипінською реформою наприкінці 1912 року з Великомихайлівської общини вийшли і одержали землю у приватну власність 229 господарів. Заможні селяни, що мали по 20-ЗО десятин, виділились на відруби й хутори. Понад половина кращих земель села стала власністю куркулів, яким належали також 3 парові млини, 2 парові олійниці, цегельня. Біднота Великомихайлівки відкрито протестувала проти насадження хуторів. У 1912 році велика група жінок під керівництвом О. Шекаловської вийшла в поле, зруйнувала межі, які відокремлювали відруби куркулів. Одна з жінок взяла палицю, прив'ядала до неї червону хустину, і, немов з прапором, йшла
попереду. Волосні власті викликали козаків, які нагаями розігнали демонстрантів. Кількох з них було заарештовано.
Тільки напередодні першої світової війни в селі відкрили медпункт, якого обслуговували лікар, 2 фельдшери, акушерка. На той час у 4 земських і церковнопарафіальних школах села навчалося 468 учнів, але мало хто з них закінчував їх. Переважна більшість населення була неписьменною.
Тяжким лихом для великомихайлівців була імперіалістична війна, під час якої чоловіче населення мобілізували до царської армії. Зросли податки, різко скоротилися посівні площі, у селян забрали худобу. Назрівав протест проти царизму, проти війни. У селі радо вітали повідомлення про повалення самодержавства.
Звістку про Жовтневу революцію приніс у село В. М. Зайцев. Трохи пізніше сюди прибув з повітового міста Олександрівська - тепер Запоріжжя - комуніст Большаков. За його участю в селі організовано групу співчуваючих партії більшовиків, до якої ввійшли: М. П. Опришко, А. С. Саран, І. А. Сосницький, П. С. Омельченко. Вони допомагали волосному ревкому, створеному в січні 1918 року на чолі з М. І. Романцем, здійснити конфіскацію поміщицьких маєтків, майна, хліба, худоби, реманенту, посівного матеріалу, розподіляли їх між біднотою.
Та будівництво нового життя було перервано навалою німецько-австрійських інтервентів, які в квітні окупували Великомихайлівку. Разом з ними прибули поміщики. Каральні загони відбирали у селян землю, худобу, інвентар, зерно. Лютували місцеві багатії. З їх участю окупанти зганяли людей на подвір'я волосного управління, цілими днями морили голодом.
Дивиться також інші населені пункти району: