Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Виникнення Новоолександрівки тісно пов'язане з історією колгоспу ім. В. І. Леніна - одного з найстаріших колективних господарств нашої країни.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на безмежних просторах Кулундниського степу на Алтаї було кілька поселень колишніх жителів Катеринославської, Полтавської і Курської губерній, які тікали сюди від безземелля і злиднів. Та й тут не знаходили вони щастя. Кращі землі прибирали до своїх рук куркулі, не вистачало худоби, реманенту. Тільки після встановлення Радянської влади сільська біднота дістала змогу вільно господарювати на своїй землі. Провідною зіркою для неї стали мудрі поради В. І. Леніна про доцільність об'єднання у сільськогосподарські колективи. «Комуни, артільний обробіток, товариства селян,- вказував Ілліч,- ось де порятунок від невигід дрібного господарства, ось у чому засіб піднесення і поліпшення господарства, економії сил і боротьби з куркульством, дармоїдством і експлуатацією».
20 лютого 1920 року, вже після розгрому Колчака, переселенці-бідняки Камишанки, Чернявки, Вячеславки Славгородського повіту Омської губернії з ініціативи комуністів утворили сільськогосподарську артіль «Свобода», яка об'єднала спочатку 28 партизанських сімей. Активними організаторами артілі були О. М. Федоров обраний згодом секретарем партійної організації, І. Г. Марченко, П. Ф. Коваленко, М. І. Прядко, С. Ю. Демидкін та інші. В лютому 1921 року до артілі приєдналися бідняки сіл Новотроїцького і Верхнього Незамаю. 14 лютого 1921 року відбулися загальні збори членів артілі, на яких було вирішено перевести її на статут комуни. Збори обрали раду комуни на чолі з комуністом Я. В. Жестовським. Син батрака Жестовський разом з родиною в 1908
році переселився з Катеринославщини на Алтай. Ще на військовій службі під час першої світової війни він зблизився з більшовиками. Повернувшись на Алтай, у 1918 році працював заступником голови Славгородського виконкому і завідуючим повітовим земельним відділом, а восени 1920 року Славгородський повітком послав його в село Новотроїцьке для організації сільського ревкому.
Рада комуни «Свобода», очолена Я. В. Жестовським, приступала до роботи в умовах величезних труднощів. Не було ні машин, ні тягла для обробітку землі. Комунари вирішили послати ходаків до В. І. Леніна з проханням допомогти комуні придбати трактор. На загальних зборах членів комуни ходаками обрали М. Г. Волошкова і Я. В. Жестовського. Разом з ними до Москви було відряджено техніка Славгородської електростанції І. П. Ремнякова. У листопаді 1921 року ходаки виїхали в Москву. Тільки в лютому прибули вони до столиці. 2 лютого 1922 року Жестовського запросили в Кремль. Тепло зустрів В. І. Ленін ходака з далекого Алтаю. За розпорядженням вождя комуні було виділено трактор. Вже наступного дня на Ярославському вокзалі І. П. Ремняков хазяйнував біля трактора. Обмерзлу льодом сімдесятип'ятисильну трофейну англійську машину вантажили на платформу.
У березні 1922 року посланці комунарів повернулись на станцію Славгород з трактором і рушили 120-кілометровим шляхом по степу до комуни «Свобода». Машина, небачена в цих краях, привернула увагу цілої округи. З усіх кінців степу з'їжджалися люди подивитися на дивного «сталевого коня». Крім трактора з запасними частинами до нього, 10-корпусного плуга, з Москви було ще привезено електромотор на 10 кіловат. У комуні засвітилася лампочка Ілліча. 1 травня 1922 року відбувся багатолюдний мітинг комунарів, у якому взяло участь понад тисячу селян навколишніх сіл. Трибуною для промовців був трактор - подарунок В. І. Леніна.
З часом ряди комунарів помітно зросли. А з України почали надходити листи - родичі й знайомі переселенців писали, як відбудовують вони сільське господарство після громадянської війни. Комунари вирішили послати до Харкова своїх представників, щоб переконатися, чи можна переїхати на Україну комуною. У травні 1923 року Я. В. Жестовський і Д. Д. Пономаренко, за дорученням членів комуни, вирушили в далеку дорогу.
Незабаром вони повідомили комунарів, що Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет дав дозвіл на переселення і виділив для них два колишні поміщицькі маєтки в Павлоградському повіті Катеринославської губернії.
Спочатку для підготовки житла і господарських приміщень на Україну приїхало 40 комунарів. Вони обрали хутір Ямівський на березі річки Нижньої Терси, за 12 км від Синельникового. Вирішено було назвати нове село Новоолександрівкою. В лютому 1924 року, навантаживши у 46 вагонів і на платформи все своє майно, решта комунарів виїхала на батьківщину. В комуні, яку після смерті В. І. Леніна названо його іменем, налічувалося тоді
Новоолександрівка
Сторінка 1 з 7
Новоолександрівка - село, центр сільської Ради Синельниківського району. Розташована за 2 км на схід від станції Івківка Придніпровської залізниці, відстань до районного центру - 12 км. Сільраді підпорядковані також населені пункти: Бурханівка, Володимирівське, Гірки, Запорізьке, Надеждине, Панасівка, Петрівське, Третяківка, Троїцьке. Населення - 1193 чоловіка. До Великої Жовтневої соціалістичної революції на безмежних просторах Кулундниського степу на Алтаї було кілька поселень колишніх жителів Катеринославської, Полтавської і Курської губерній, які тікали сюди від безземелля і злиднів. Та й тут не знаходили вони щастя. Кращі землі прибирали до своїх рук куркулі, не вистачало худоби, реманенту. Тільки після встановлення Радянської влади сільська біднота дістала змогу вільно господарювати на своїй землі. Провідною зіркою для неї стали мудрі поради В. І. Леніна про доцільність об'єднання у сільськогосподарські колективи. «Комуни, артільний обробіток, товариства селян,- вказував Ілліч,- ось де порятунок від невигід дрібного господарства, ось у чому засіб піднесення і поліпшення господарства, економії сил і боротьби з куркульством, дармоїдством і експлуатацією».
20 лютого 1920 року, вже після розгрому Колчака, переселенці-бідняки Камишанки, Чернявки, Вячеславки Славгородського повіту Омської губернії з ініціативи комуністів утворили сільськогосподарську артіль «Свобода», яка об'єднала спочатку 28 партизанських сімей. Активними організаторами артілі були О. М. Федоров обраний згодом секретарем партійної організації, І. Г. Марченко, П. Ф. Коваленко, М. І. Прядко, С. Ю. Демидкін та інші. В лютому 1921 року до артілі приєдналися бідняки сіл Новотроїцького і Верхнього Незамаю. 14 лютого 1921 року відбулися загальні збори членів артілі, на яких було вирішено перевести її на статут комуни. Збори обрали раду комуни на чолі з комуністом Я. В. Жестовським. Син батрака Жестовський разом з родиною в 1908
році переселився з Катеринославщини на Алтай. Ще на військовій службі під час першої світової війни він зблизився з більшовиками. Повернувшись на Алтай, у 1918 році працював заступником голови Славгородського виконкому і завідуючим повітовим земельним відділом, а восени 1920 року Славгородський повітком послав його в село Новотроїцьке для організації сільського ревкому.
Рада комуни «Свобода», очолена Я. В. Жестовським, приступала до роботи в умовах величезних труднощів. Не було ні машин, ні тягла для обробітку землі. Комунари вирішили послати ходаків до В. І. Леніна з проханням допомогти комуні придбати трактор. На загальних зборах членів комуни ходаками обрали М. Г. Волошкова і Я. В. Жестовського. Разом з ними до Москви було відряджено техніка Славгородської електростанції І. П. Ремнякова. У листопаді 1921 року ходаки виїхали в Москву. Тільки в лютому прибули вони до столиці. 2 лютого 1922 року Жестовського запросили в Кремль. Тепло зустрів В. І. Ленін ходака з далекого Алтаю. За розпорядженням вождя комуні було виділено трактор. Вже наступного дня на Ярославському вокзалі І. П. Ремняков хазяйнував біля трактора. Обмерзлу льодом сімдесятип'ятисильну трофейну англійську машину вантажили на платформу.
У березні 1922 року посланці комунарів повернулись на станцію Славгород з трактором і рушили 120-кілометровим шляхом по степу до комуни «Свобода». Машина, небачена в цих краях, привернула увагу цілої округи. З усіх кінців степу з'їжджалися люди подивитися на дивного «сталевого коня». Крім трактора з запасними частинами до нього, 10-корпусного плуга, з Москви було ще привезено електромотор на 10 кіловат. У комуні засвітилася лампочка Ілліча. 1 травня 1922 року відбувся багатолюдний мітинг комунарів, у якому взяло участь понад тисячу селян навколишніх сіл. Трибуною для промовців був трактор - подарунок В. І. Леніна.
З часом ряди комунарів помітно зросли. А з України почали надходити листи - родичі й знайомі переселенців писали, як відбудовують вони сільське господарство після громадянської війни. Комунари вирішили послати до Харкова своїх представників, щоб переконатися, чи можна переїхати на Україну комуною. У травні 1923 року Я. В. Жестовський і Д. Д. Пономаренко, за дорученням членів комуни, вирушили в далеку дорогу.
Незабаром вони повідомили комунарів, що Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет дав дозвіл на переселення і виділив для них два колишні поміщицькі маєтки в Павлоградському повіті Катеринославської губернії.
Спочатку для підготовки житла і господарських приміщень на Україну приїхало 40 комунарів. Вони обрали хутір Ямівський на березі річки Нижньої Терси, за 12 км від Синельникового. Вирішено було назвати нове село Новоолександрівкою. В лютому 1924 року, навантаживши у 46 вагонів і на платформи все своє майно, решта комунарів виїхала на батьківщину. В комуні, яку після смерті В. І. Леніна названо його іменем, налічувалося тоді
Дивиться також інші населені пункти району:
- Старовишневецьке
- Рудево-Миколаївка
- Раївка
- Миролюбівка
- Мар'ївка
- Майське
- Луб'янка
- Кислянка
- Іларіонове
- Зайцеве
- Дерезувате
- Варварівка