Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
правому березі річки Вовчої, 17 км від залізничної станції Роздори Придніпровської залізниці і за 26 км від Васильківки. Через село проходить шосейна дорога Васильківка-Павлоград. Населення - 2677 чоловік.
В селі Преображенському досліджено поселення часів пізньої бронзи (II-І тисячоліття до н. е.).
На місці сучасної Великоолександрівки на початку XVIII століття був зимівник запорізького старшини Олександра Шпака, який за розпорядженням Азовської губернської канцелярії в 1776 році було перетворено на військову слободу Олександрівку. Родючі землі, багата на рибу річка, чумацькі шляхи, що проходили через село, приваблювали сюди нових поселенців. Число жителів Олександрівки швидко зростало. У 1791 році тут проживав 691 чоловік. Вони займалися хліборобством, тваринництвом і рибальством.
У 1857 роді населення слободи було віднесено до розряду державних селян. Вони сплачували великі грошові і натуральні податки, їх становище погіршувалося сваволею місцевих органів влади. Реформа 1861 року і укази 1866-1867 рр про поземельний устрій державних селян не поліпшили життя мешканців Олександрівки. Біднота розорювалася і потрапляла в кабалу до поміщиків та куркулів. Все це призводило до загострення класової боротьби. Селяни разом з робітниками дедалі активніше виступали проти самодержавства і поміщиків. Під час революції 1905 - 1907 рр. чутка про барикадні бої в Катеринославі дійшла до Олександрівки.
В селі поширювалися листівки і прокламації Катеринославського комітету РСДРП, які закликали до боротьби проти самодержавства. Селяни збиралися на мітинги, де з революційними промовами виступали більшовики - члени Павлоградської соціал-демократичної організації О. Абрамов і Г. Теліщев. Політична свідомість селян Олександрівки швидко зростала. Вони висували вимоги землі і політичних свобод - загального виборчого права і скликання Установчих зборім.
Після поразки першої російської революції самодержавство піддало жорстоким репресіям робітничий клас і селянство. Поряд з цим, намагаючись створити собі опору на селі в особі куркульства, царизм став на шлях аграрної реформи. В Олександрівці сільські глитаї, що виділялись на хутори і відруби, одержали кращі землі. Так, у 1907-1910 рр. тут виникли хутори Вишневий, Дмитренків, Очеретуваїпи, Бровки, Вовківський та інші. Селяни-бідняки змушені були за безцінь продавати свої наділи і йти на заробітки. Частина олександрійських селян переселилась на Саратовщину, де в Озинському повіті виникло село Новоолександрівка.
У 1913 році населення Олександрівки становило 8757 чоловік. Тут було 10 млинів - 8 вітряків і 2 водяні млини, які виробляли продукцію для власних потреб і на ринок. Хліб вивозився в Павлоград, Васильківку та інші навколишні населені пункти В селі були розміщені волосне правління, земська поштова станція.
Медичне обслуговування населення було незадовільне. В селі діяв лише медпункт. Від різних хвороб щороку помирало багато людей.
Переваяша більшість населення Олександрівки була неписьменною. Лише в 1894 році тут почала працювати церковнопарафіальна школа, в якій навчалося 87 дітей 3. У 1911 році відкрилися 2 земські початкові школи, в яких навчалися 125 дітей і працювали 9 учителів. На утримання і ремонт шкіл відпускалися мізерії і суми. Шкільні приміщення були надзвичайно тісні і мало пристосовані до навчання. Переважна більшість учителів не мала необхідної педагогічної освіти. До того ж ці школи не могли охопити всіх дітей. Значна частина їх лишалася поза школою.
В роки імперіалістичної війни ще більше погіршилося становище селян Олександрівки. Багатьох з них відірвали від сімей і погнали на фронт. Невдоволення селян буржуазно-поміщицьким ладом зростало.
Звістка про перемогу Лютневої революції і повалення царизму дійшла до Олександрівки на початку березня. Для роз'яснення подій, що сталися, Павлоградський більшовицький комітет послав у село і волость агітаторів Г. П. Новика, І. М. Тимченка, Ф. П. Зигало та інших.
Посланці більшовицької партії проводили сільські сходи, організовували демонстрації. Виступаючи перед олександрівцями, вони викривали контрреволюційним характер Тимчасового уряду, зрадництво угодовської політики меншовиків і есерів. Селяни ухвалювали резолюції, в яких вітали петроградських робітників. Основна маса селян Олександрівки переконувалась у тому, що тільки в союзі з робітничим класом вони зможуть розв'язати земельне питання і підтримали програму більшовиків, яка відповідала їх інтересам. Трудящі Олександрівки палко вітали перемогу
Великої Жовтневої соціалістичної революції. П. Л. Перепелиця (уродженець села) брав участь у Жовтневому повстанні в Петрограді.
5 січня 1918 року було створено волосний революційний комітет на чолі з представником Павлоградського повітового комітету більшовиків І. М.
Великоолександрівка
Сторінка 1 з 5
Великоолександрівка (до 1964 року - Олександрівка) - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Воскресенівка, Нововоскресенівка, Мервомайське, Преображенське. Розташована на В селі Преображенському досліджено поселення часів пізньої бронзи (II-І тисячоліття до н. е.).
На місці сучасної Великоолександрівки на початку XVIII століття був зимівник запорізького старшини Олександра Шпака, який за розпорядженням Азовської губернської канцелярії в 1776 році було перетворено на військову слободу Олександрівку. Родючі землі, багата на рибу річка, чумацькі шляхи, що проходили через село, приваблювали сюди нових поселенців. Число жителів Олександрівки швидко зростало. У 1791 році тут проживав 691 чоловік. Вони займалися хліборобством, тваринництвом і рибальством.
У 1857 роді населення слободи було віднесено до розряду державних селян. Вони сплачували великі грошові і натуральні податки, їх становище погіршувалося сваволею місцевих органів влади. Реформа 1861 року і укази 1866-1867 рр про поземельний устрій державних селян не поліпшили життя мешканців Олександрівки. Біднота розорювалася і потрапляла в кабалу до поміщиків та куркулів. Все це призводило до загострення класової боротьби. Селяни разом з робітниками дедалі активніше виступали проти самодержавства і поміщиків. Під час революції 1905 - 1907 рр. чутка про барикадні бої в Катеринославі дійшла до Олександрівки.
В селі поширювалися листівки і прокламації Катеринославського комітету РСДРП, які закликали до боротьби проти самодержавства. Селяни збиралися на мітинги, де з революційними промовами виступали більшовики - члени Павлоградської соціал-демократичної організації О. Абрамов і Г. Теліщев. Політична свідомість селян Олександрівки швидко зростала. Вони висували вимоги землі і політичних свобод - загального виборчого права і скликання Установчих зборім.
Після поразки першої російської революції самодержавство піддало жорстоким репресіям робітничий клас і селянство. Поряд з цим, намагаючись створити собі опору на селі в особі куркульства, царизм став на шлях аграрної реформи. В Олександрівці сільські глитаї, що виділялись на хутори і відруби, одержали кращі землі. Так, у 1907-1910 рр. тут виникли хутори Вишневий, Дмитренків, Очеретуваїпи, Бровки, Вовківський та інші. Селяни-бідняки змушені були за безцінь продавати свої наділи і йти на заробітки. Частина олександрійських селян переселилась на Саратовщину, де в Озинському повіті виникло село Новоолександрівка.
У 1913 році населення Олександрівки становило 8757 чоловік. Тут було 10 млинів - 8 вітряків і 2 водяні млини, які виробляли продукцію для власних потреб і на ринок. Хліб вивозився в Павлоград, Васильківку та інші навколишні населені пункти В селі були розміщені волосне правління, земська поштова станція.
Медичне обслуговування населення було незадовільне. В селі діяв лише медпункт. Від різних хвороб щороку помирало багато людей.
Переваяша більшість населення Олександрівки була неписьменною. Лише в 1894 році тут почала працювати церковнопарафіальна школа, в якій навчалося 87 дітей 3. У 1911 році відкрилися 2 земські початкові школи, в яких навчалися 125 дітей і працювали 9 учителів. На утримання і ремонт шкіл відпускалися мізерії і суми. Шкільні приміщення були надзвичайно тісні і мало пристосовані до навчання. Переважна більшість учителів не мала необхідної педагогічної освіти. До того ж ці школи не могли охопити всіх дітей. Значна частина їх лишалася поза школою.
В роки імперіалістичної війни ще більше погіршилося становище селян Олександрівки. Багатьох з них відірвали від сімей і погнали на фронт. Невдоволення селян буржуазно-поміщицьким ладом зростало.
Звістка про перемогу Лютневої революції і повалення царизму дійшла до Олександрівки на початку березня. Для роз'яснення подій, що сталися, Павлоградський більшовицький комітет послав у село і волость агітаторів Г. П. Новика, І. М. Тимченка, Ф. П. Зигало та інших.
Посланці більшовицької партії проводили сільські сходи, організовували демонстрації. Виступаючи перед олександрівцями, вони викривали контрреволюційним характер Тимчасового уряду, зрадництво угодовської політики меншовиків і есерів. Селяни ухвалювали резолюції, в яких вітали петроградських робітників. Основна маса селян Олександрівки переконувалась у тому, що тільки в союзі з робітничим класом вони зможуть розв'язати земельне питання і підтримали програму більшовиків, яка відповідала їх інтересам. Трудящі Олександрівки палко вітали перемогу
Великої Жовтневої соціалістичної революції. П. Л. Перепелиця (уродженець села) брав участь у Жовтневому повстанні в Петрограді.
5 січня 1918 року було створено волосний революційний комітет на чолі з представником Павлоградського повітового комітету більшовиків І. М.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Васильківський район
- Шевченково
- Письменне
- Павлівка
- Миколаївка
- Зелений Гай
- Добровілля
- Григорівка
- Богданівка
- Чаплине