Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території села виявлено і досліджено ще 1881 року скіфський курган I V століття до н. е.
У першій половині XVII століття відставні старшини війська запорізького з родинами і наймитами заснували тут хутори.
19 квітня - 6 травня 1648 року неподалік від Жовтого відбулася битва козаків, керованих Богданом Хмельницьким, з авангардом польсько-шляхетського війська. За переказами штаб Богдана Хмельницького містився у Жовтому, звідси послав він дозір до Кам'яного Затону тепер с. Дніпровокам'янка, щоб залучити на свій бік реєстрових козаків. Поповнивши свої загони реєстровцями, Хмельницький оточив польське військо і вщент розбив його. У 1680 році Жовте було одним з головних хуторів Запорізького Коша. Після скасування Запорізької Січі Жовте стало державною військовою слободою, яка на той час мала 71 двір з 283 мешканнями. У 1823 році її перетворено на військове поселення і поділено на сотні.
Військові поселенці, несучи службу, водночас займалися сільським господарством, рибальством, торгівлею. Жінки пряли льон, коноплі, шерсть, ткали полотно і сукна. Після ліквідації військових поселень жителі Жовтого стали державними селянами. Земля належала державі, яку селяни не мали права без дозволу властей залишати. Вони обкладалися великими грошовими податками -подушна подать, мирські збори тощо, а також натуральними повинностями. Необмежну владу над ними мав волосний старшина. Так, за якусь дрібну провину старшина побив селянина О. Беліка, потім наказав сторожам «всипати» йому ще 150 різок, оформивши протокол про покарання цього селянина 25 різками.
За указами 1866-1867 років, за селянами Жовтого закріплялись колишні земельні наділи 5,7 десятини на ревізьку душу, яких налічувалось 1445 чол.
Водночас з розвитком капіталістичних відносин в пореформений період село стає центром місцевої торгівлі. Кожного року відбувались ярмарки, по неділях - базари. Зросла і кількість населення. Так, у 1877 році тут проживало 3314 чол., у 1884 - 4520 чол. Крім селян, в ньому мешкало 89 міщан, 9 чол. духівництва. Кількість орної землі залишалася майже незмінною: у 1864 році - 8236 десятин, у 1900-8590 десятин.
Під тягарем великих податків більшість селянських господарств занепадала і розорювалась. За рахунок їх зростало і зміцнювалось куркульство. Наприкінці XIX століття куркулі мали в селі 2 олійниці, 2 склади реманенту, кілька мануфактурних та бакалійних крамниць. У них було 843,5 десятини землі. Бідняки, що становили третину селян Жовтого, йшли в найми до місцевих багатіїв або на довготривалі заробітки. За даними 1884 року, таких заробітчан в селі налічувалось 27 - 21 чоловіки і 3 жінки. Крім того, жовтянські куркулі наймали робітників на ринку праці у Саксагані.
Інтереси багатіїв у селі захищала царська адміністрація в складі волосного старшини, який обирався з куркулів, пристава, урядника, що призначалися повітовою поліцейською владою, податкового інспектора. На сходці право голосу мали лише 576 чоловік.
Серед населення часто спалахували епідемії холери, тифу, віспи та інших інфекційних захворювань. Першу лікарню на 25 ліжок побудовано лише 1903 року, а ще пізніше, в 1911 році - амбулаторію.
Понад три чверті жителів села були неписьменними. У такому великому селі початкову школу відкрили тільки наприкінці 70-х років XIX століття. У ній навчались 60 хлопчиків і одна дівчинка. Напередодні першої світової війни у Жовтому діяли однокласне церковнопарафіальне училище і 2 початкові школи, де навчалося близько 100 дітей. Церква ж існувала тут з 1778 року.
Тяжке економічне становище, політичне безправ'я селян викликали в них обурений іі протест. Під час революційних подій 1905-1907 рр. жителі Жовтого робили потрави поміщицьких посівів, вимагали у поміщика Яковлєва знизити орендні ціни.
Внаслідок столипінської аграрної реформи ще більше збагатіла заможна верхівка села, яка за безцінь скуповувала у бідноти й прибирала до своїх рук землі. На хутори вийшли 14 родин, за якими закріпили 2667 десятин землі. На 1913 рік 1300 дворів мали 8046 десятин землі. В самій сільській громаді було більше 10 куркульських господарств, які володіли від 40 до 150 десятинами землі кожне. Більшість селянських дворів мала по 3-5 десятин, тому селяни йшли в найми або на заробітки, здебільшого - на шахти, рудники тощо. Класові суперечності на селі ще більше загострювались.
З радістю зустріли селяни повалення самодержавства. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в село повернулися солдати і матроси, які розповідали про створення Рад робітничих і солдатських депутатів. Серед них був і В. С. Мойсеєнко, згодом більшовик, активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади на селі.
Жовте
Сторінка 1 з 5
Жовте - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Зелене та Новоолександрівка. Розташоване на березі річки Жовтої за 18 км від районного центру, на автомагістралі Київ-Дніпропетровськ. Населення - 3827 чоловік. У першій половині XVII століття відставні старшини війська запорізького з родинами і наймитами заснували тут хутори.
19 квітня - 6 травня 1648 року неподалік від Жовтого відбулася битва козаків, керованих Богданом Хмельницьким, з авангардом польсько-шляхетського війська. За переказами штаб Богдана Хмельницького містився у Жовтому, звідси послав він дозір до Кам'яного Затону тепер с. Дніпровокам'янка, щоб залучити на свій бік реєстрових козаків. Поповнивши свої загони реєстровцями, Хмельницький оточив польське військо і вщент розбив його. У 1680 році Жовте було одним з головних хуторів Запорізького Коша. Після скасування Запорізької Січі Жовте стало державною військовою слободою, яка на той час мала 71 двір з 283 мешканнями. У 1823 році її перетворено на військове поселення і поділено на сотні.
Військові поселенці, несучи службу, водночас займалися сільським господарством, рибальством, торгівлею. Жінки пряли льон, коноплі, шерсть, ткали полотно і сукна. Після ліквідації військових поселень жителі Жовтого стали державними селянами. Земля належала державі, яку селяни не мали права без дозволу властей залишати. Вони обкладалися великими грошовими податками -подушна подать, мирські збори тощо, а також натуральними повинностями. Необмежну владу над ними мав волосний старшина. Так, за якусь дрібну провину старшина побив селянина О. Беліка, потім наказав сторожам «всипати» йому ще 150 різок, оформивши протокол про покарання цього селянина 25 різками.
За указами 1866-1867 років, за селянами Жовтого закріплялись колишні земельні наділи 5,7 десятини на ревізьку душу, яких налічувалось 1445 чол.
Водночас з розвитком капіталістичних відносин в пореформений період село стає центром місцевої торгівлі. Кожного року відбувались ярмарки, по неділях - базари. Зросла і кількість населення. Так, у 1877 році тут проживало 3314 чол., у 1884 - 4520 чол. Крім селян, в ньому мешкало 89 міщан, 9 чол. духівництва. Кількість орної землі залишалася майже незмінною: у 1864 році - 8236 десятин, у 1900-8590 десятин.
Під тягарем великих податків більшість селянських господарств занепадала і розорювалась. За рахунок їх зростало і зміцнювалось куркульство. Наприкінці XIX століття куркулі мали в селі 2 олійниці, 2 склади реманенту, кілька мануфактурних та бакалійних крамниць. У них було 843,5 десятини землі. Бідняки, що становили третину селян Жовтого, йшли в найми до місцевих багатіїв або на довготривалі заробітки. За даними 1884 року, таких заробітчан в селі налічувалось 27 - 21 чоловіки і 3 жінки. Крім того, жовтянські куркулі наймали робітників на ринку праці у Саксагані.
Інтереси багатіїв у селі захищала царська адміністрація в складі волосного старшини, який обирався з куркулів, пристава, урядника, що призначалися повітовою поліцейською владою, податкового інспектора. На сходці право голосу мали лише 576 чоловік.
Серед населення часто спалахували епідемії холери, тифу, віспи та інших інфекційних захворювань. Першу лікарню на 25 ліжок побудовано лише 1903 року, а ще пізніше, в 1911 році - амбулаторію.
Понад три чверті жителів села були неписьменними. У такому великому селі початкову школу відкрили тільки наприкінці 70-х років XIX століття. У ній навчались 60 хлопчиків і одна дівчинка. Напередодні першої світової війни у Жовтому діяли однокласне церковнопарафіальне училище і 2 початкові школи, де навчалося близько 100 дітей. Церква ж існувала тут з 1778 року.
Тяжке економічне становище, політичне безправ'я селян викликали в них обурений іі протест. Під час революційних подій 1905-1907 рр. жителі Жовтого робили потрави поміщицьких посівів, вимагали у поміщика Яковлєва знизити орендні ціни.
Внаслідок столипінської аграрної реформи ще більше збагатіла заможна верхівка села, яка за безцінь скуповувала у бідноти й прибирала до своїх рук землі. На хутори вийшли 14 родин, за якими закріпили 2667 десятин землі. На 1913 рік 1300 дворів мали 8046 десятин землі. В самій сільській громаді було більше 10 куркульських господарств, які володіли від 40 до 150 десятинами землі кожне. Більшість селянських дворів мала по 3-5 десятин, тому селяни йшли в найми або на заробітки, здебільшого - на шахти, рудники тощо. Класові суперечності на селі ще більше загострювались.
З радістю зустріли селяни повалення самодержавства. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в село повернулися солдати і матроси, які розповідали про створення Рад робітничих і солдатських депутатів. Серед них був і В. С. Мойсеєнко, згодом більшовик, активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади на селі.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопіль
- Холодіївка
- Троїцьке
- Саївка
- Савро
- Мар'янівка
- Лозуватка
- Красноіванівка
- Комісарівка
- Вишневе
- Богдано-Надеждівка
- Біленщина
- Саксагань
- Пальмирове