Павлоград - Дніпропетровська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Павлоград

Павлоград - місто обласного підпорядкування, центр однойменного району, розташований у межиріччі річок Самари й Вовчої, за 76 км від Дніпропетровська, у центрі нового вугільного басейну - Західного Донбасу. Через місто проходять залізниці Севастополь-Харків-Москва і Київ-Донецьк.
Насе­лення 65 600 чол. Павлоградській міській Раді підпорядковані місто Першотравенськ і селище міського типу Тернівка.
Мальовнича рівнина, на якій розташоване місто, у XVIII столітті належала до земель Запорізької Січі як частина Самарської паланки. Початок першому поселен­ню, що мало назву Матвіївки, поклав, за переказами, запорізький військовий стар­шина - власник розташованого тут зимівника - Матвій Хижняк. У 1779 році Матвіївку перейменовано в село Луганське в зв'язку з розміщенням тут штабквартири Луганського пікінерського полку царської армії. Незабаром сюди переселились запоріжці, що жили в Кальміуській паланці в районі Азовського моря. Наступного року поблизу Луганського на рівній піщаній місцевості побудоване укріплення, назване Павлоградом.
Але в 1784 році укріплення було назване Павлівською слободою, а село Луган­ське - Павлоградом, який став військовим поселенням і повітовім центром, місцем постійного перебування військових частин. З Павлівської слободи переселилась сюди і частина населення. На той час тут проживало 1242 мешканці. Займались вони землеробством, скотарством, зокрема конярством. На гербі міста, що був затверджений у 1811 році, і складався з щита, поділеного на дві половини, у верхній - зображено коня, що пасеться на волі. Це мало вказувати на велику кількість у цій місцевості кінських заводів.
Розвивались і кустарні промисли на місцевій сировині. З розкладом феодально-кріпосницького ладу в місті виникають невеликі промислові підприємства. До 1848 року тут було 4 салотопні заводи. В 1864 році працювало 5 салотопних, 2 шкіряні, олійний заводи, тютюнова фабрика та ін. Підприємства. Їхня продукція збувалась у Харкові, Ростові, Білгороді, частина їх продавалась на місці.
Зростанню товарообороту і розширенню ринкових зв'язків міста сприяли ярмарки, на яких продавалось багато великої рогатої худоби. Сюди приїздили петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і навіть варшавські купці.
Зростало населення. Так, якщо в 1824 році в місті про­живало 3943 чол., то в 1864 - 7130 жителів.
Тривалий час навіть після реформи 1861 року значна кількість мешканців займалася сільським господарством. Із загальної площі орних земель - 18,6 тис. десятин, що були в Павлоградському повіті, понад 15 тис. десятин належало по­міщикам.
Наприкінці XIX століття в Павлограді зростає промислове виробництво. Місто стає значним центром торгівлі борошном і зерном, що транспортувались звідси по Дніпру, а також Лозово-Севастопольською залізницею до портів Чорного моря, у 1895 році в місті засновано акціонерне товариство борошномельного і круп'яного вирибництва, підприємства якого переробляли за добу 3 тис. пудів пшениці і мали річний обіг до 1 млн. крб. Борошно збувалось не тільки на внутрішні ринки, але іі експортувалось до Стамбула й Лондона. Про швидкий розвиток борошномельної промисловості в Павлограді свідчить і той факт, що в 1908 році при загальній сумі обігу в 5,8 млн. крб. на долю комерційного обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. крб., або понад 43 проценти.
В 1911 році в місті працювало 60 дрібних підприємств, на яких було зайнято 645 робітників. Наприклад, у 7 слюсарно-механічних майстернях було лише 65 ро­бітників. На ситце-вибійній фабриці і механічному заводі, які вважались найбіль­шими, працювало 50 чол. На окремих підприємствах у дуже малій кількості випус­кались сівалки, віялки, жатки, брички, вози, борони та інший сільськогосподарський інвентар. Значну частину населення міста становили ремісники та їх сім'ї.
Надзвичайно важкими були умови праці на підприємствах. На багатьох з них робочий день тривав понад 12 годин. Майже всі роботи виконувались вручну. Низь­кою була і заробітна плата. Одну копійку одержував вантажник за п'ятипудовий лантух, якого він повинен був знести з підводи на вагу, а далі підняти на гору по східцях на висоту до 20 ярусів. На шпалопросочувальному заводі умови праці були ще гіршими. Різкі зміни температури, шкідливі пари креозоту викликали часті за­хворювання робітників.
Вкрай низьким був освітній рівень населення. Лише в 1859 році тут були від­крий 3 початкові училища. В 1912 році в Павлограді було 3 гімназії і 8 початкових шкіл. Навчались у них переважно діти багатіїв. В одній з жіночих гімназій, як пока­же авіт 1904 року, навчалося 423 учениці, з них 19,4 проц.- діти дворян і чиновни­ків. 1,1 - почесних громадян і купців 1 гільдії, 57,6 - міщан, купців 2 гільдії і ре­місників, і лише 0,2 проц. селян. Дуже високою була плата за навчання: 50 крб. від учениці підготовчого та І, II, III класів, 60 крб.- IV, V, VI класів, від учениць VIII класу - 100 крб. на рік. У місті було




Павлоград