Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Населення 65 600 чол. Павлоградській міській Раді підпорядковані місто Першотравенськ і селище міського типу Тернівка.
Мальовнича рівнина, на якій розташоване місто, у XVIII столітті належала до земель Запорізької Січі як частина Самарської паланки. Початок першому поселенню, що мало назву Матвіївки, поклав, за переказами, запорізький військовий старшина - власник розташованого тут зимівника - Матвій Хижняк. У 1779 році Матвіївку перейменовано в село Луганське в зв'язку з розміщенням тут штабквартири Луганського пікінерського полку царської армії. Незабаром сюди переселились запоріжці, що жили в Кальміуській паланці в районі Азовського моря. Наступного року поблизу Луганського на рівній піщаній місцевості побудоване укріплення, назване Павлоградом.
Але в 1784 році укріплення було назване Павлівською слободою, а село Луганське - Павлоградом, який став військовим поселенням і повітовім центром, місцем постійного перебування військових частин. З Павлівської слободи переселилась сюди і частина населення. На той час тут проживало 1242 мешканці. Займались вони землеробством, скотарством, зокрема конярством. На гербі міста, що був затверджений у 1811 році, і складався з щита, поділеного на дві половини, у верхній - зображено коня, що пасеться на волі. Це мало вказувати на велику кількість у цій місцевості кінських заводів.
Розвивались і кустарні промисли на місцевій сировині. З розкладом феодально-кріпосницького ладу в місті виникають невеликі промислові підприємства. До 1848 року тут було 4 салотопні заводи. В 1864 році працювало 5 салотопних, 2 шкіряні, олійний заводи, тютюнова фабрика та ін. Підприємства. Їхня продукція збувалась у Харкові, Ростові, Білгороді, частина їх продавалась на місці.
Зростанню товарообороту і розширенню ринкових зв'язків міста сприяли ярмарки, на яких продавалось багато великої рогатої худоби. Сюди приїздили петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і навіть варшавські купці.
Зростало населення. Так, якщо в 1824 році в місті проживало 3943 чол., то в 1864 - 7130 жителів.
Тривалий час навіть після реформи 1861 року значна кількість мешканців займалася сільським господарством. Із загальної площі орних земель - 18,6 тис. десятин, що були в Павлоградському повіті, понад 15 тис. десятин належало поміщикам.
Наприкінці XIX століття в Павлограді зростає промислове виробництво. Місто стає значним центром торгівлі борошном і зерном, що транспортувались звідси по Дніпру, а також Лозово-Севастопольською залізницею до портів Чорного моря, у 1895 році в місті засновано акціонерне товариство борошномельного і круп'яного вирибництва, підприємства якого переробляли за добу 3 тис. пудів пшениці і мали річний обіг до 1 млн. крб. Борошно збувалось не тільки на внутрішні ринки, але іі експортувалось до Стамбула й Лондона. Про швидкий розвиток борошномельної промисловості в Павлограді свідчить і той факт, що в 1908 році при загальній сумі обігу в 5,8 млн. крб. на долю комерційного обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. крб., або понад 43 проценти.
В 1911 році в місті працювало 60 дрібних підприємств, на яких було зайнято 645 робітників. Наприклад, у 7 слюсарно-механічних майстернях було лише 65 робітників. На ситце-вибійній фабриці і механічному заводі, які вважались найбільшими, працювало 50 чол. На окремих підприємствах у дуже малій кількості випускались сівалки, віялки, жатки, брички, вози, борони та інший сільськогосподарський інвентар. Значну частину населення міста становили ремісники та їх сім'ї.
Надзвичайно важкими були умови праці на підприємствах. На багатьох з них робочий день тривав понад 12 годин. Майже всі роботи виконувались вручну. Низькою була і заробітна плата. Одну копійку одержував вантажник за п'ятипудовий лантух, якого він повинен був знести з підводи на вагу, а далі підняти на гору по східцях на висоту до 20 ярусів. На шпалопросочувальному заводі умови праці були ще гіршими. Різкі зміни температури, шкідливі пари креозоту викликали часті захворювання робітників.
Вкрай низьким був освітній рівень населення. Лише в 1859 році тут були відкрий 3 початкові училища. В 1912 році в Павлограді було 3 гімназії і 8 початкових шкіл. Навчались у них переважно діти багатіїв. В одній з жіночих гімназій, як покаже авіт 1904 року, навчалося 423 учениці, з них 19,4 проц.- діти дворян і чиновників. 1,1 - почесних громадян і купців 1 гільдії, 57,6 - міщан, купців 2 гільдії і ремісників, і лише 0,2 проц. селян. Дуже високою була плата за навчання: 50 крб. від учениці підготовчого та І, II, III класів, 60 крб.- IV, V, VI класів, від учениць VIII класу - 100 крб. на рік. У місті було
Павлоград
Сторінка 1 з 12
Павлоград - місто обласного підпорядкування, центр однойменного району, розташований у межиріччі річок Самари й Вовчої, за 76 км від Дніпропетровська, у центрі нового вугільного басейну - Західного Донбасу. Через місто проходять залізниці Севастополь-Харків-Москва і Київ-Донецьк. Мальовнича рівнина, на якій розташоване місто, у XVIII столітті належала до земель Запорізької Січі як частина Самарської паланки. Початок першому поселенню, що мало назву Матвіївки, поклав, за переказами, запорізький військовий старшина - власник розташованого тут зимівника - Матвій Хижняк. У 1779 році Матвіївку перейменовано в село Луганське в зв'язку з розміщенням тут штабквартири Луганського пікінерського полку царської армії. Незабаром сюди переселились запоріжці, що жили в Кальміуській паланці в районі Азовського моря. Наступного року поблизу Луганського на рівній піщаній місцевості побудоване укріплення, назване Павлоградом.
Але в 1784 році укріплення було назване Павлівською слободою, а село Луганське - Павлоградом, який став військовим поселенням і повітовім центром, місцем постійного перебування військових частин. З Павлівської слободи переселилась сюди і частина населення. На той час тут проживало 1242 мешканці. Займались вони землеробством, скотарством, зокрема конярством. На гербі міста, що був затверджений у 1811 році, і складався з щита, поділеного на дві половини, у верхній - зображено коня, що пасеться на волі. Це мало вказувати на велику кількість у цій місцевості кінських заводів.
Розвивались і кустарні промисли на місцевій сировині. З розкладом феодально-кріпосницького ладу в місті виникають невеликі промислові підприємства. До 1848 року тут було 4 салотопні заводи. В 1864 році працювало 5 салотопних, 2 шкіряні, олійний заводи, тютюнова фабрика та ін. Підприємства. Їхня продукція збувалась у Харкові, Ростові, Білгороді, частина їх продавалась на місці.
Зростанню товарообороту і розширенню ринкових зв'язків міста сприяли ярмарки, на яких продавалось багато великої рогатої худоби. Сюди приїздили петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і навіть варшавські купці.
Зростало населення. Так, якщо в 1824 році в місті проживало 3943 чол., то в 1864 - 7130 жителів.
Тривалий час навіть після реформи 1861 року значна кількість мешканців займалася сільським господарством. Із загальної площі орних земель - 18,6 тис. десятин, що були в Павлоградському повіті, понад 15 тис. десятин належало поміщикам.
Наприкінці XIX століття в Павлограді зростає промислове виробництво. Місто стає значним центром торгівлі борошном і зерном, що транспортувались звідси по Дніпру, а також Лозово-Севастопольською залізницею до портів Чорного моря, у 1895 році в місті засновано акціонерне товариство борошномельного і круп'яного вирибництва, підприємства якого переробляли за добу 3 тис. пудів пшениці і мали річний обіг до 1 млн. крб. Борошно збувалось не тільки на внутрішні ринки, але іі експортувалось до Стамбула й Лондона. Про швидкий розвиток борошномельної промисловості в Павлограді свідчить і той факт, що в 1908 році при загальній сумі обігу в 5,8 млн. крб. на долю комерційного обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. крб., або понад 43 проценти.
В 1911 році в місті працювало 60 дрібних підприємств, на яких було зайнято 645 робітників. Наприклад, у 7 слюсарно-механічних майстернях було лише 65 робітників. На ситце-вибійній фабриці і механічному заводі, які вважались найбільшими, працювало 50 чол. На окремих підприємствах у дуже малій кількості випускались сівалки, віялки, жатки, брички, вози, борони та інший сільськогосподарський інвентар. Значну частину населення міста становили ремісники та їх сім'ї.
Надзвичайно важкими були умови праці на підприємствах. На багатьох з них робочий день тривав понад 12 годин. Майже всі роботи виконувались вручну. Низькою була і заробітна плата. Одну копійку одержував вантажник за п'ятипудовий лантух, якого він повинен був знести з підводи на вагу, а далі підняти на гору по східцях на висоту до 20 ярусів. На шпалопросочувальному заводі умови праці були ще гіршими. Різкі зміни температури, шкідливі пари креозоту викликали часті захворювання робітників.
Вкрай низьким був освітній рівень населення. Лише в 1859 році тут були відкрий 3 початкові училища. В 1912 році в Павлограді було 3 гімназії і 8 початкових шкіл. Навчались у них переважно діти багатіїв. В одній з жіночих гімназій, як покаже авіт 1904 року, навчалося 423 учениці, з них 19,4 проц.- діти дворян і чиновників. 1,1 - почесних громадян і купців 1 гільдії, 57,6 - міщан, купців 2 гільдії і ремісників, і лише 0,2 проц. селян. Дуже високою була плата за навчання: 50 крб. від учениці підготовчого та І, II, III класів, 60 крб.- IV, V, VI класів, від учениць VIII класу - 100 крб. на рік. У місті було
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чернявщина
- Тернівка
- Поперечне
- Олексіївка
- Олександрівка
- Новов'язівське
- Нова Русь
- Нова Дача
- Кочережки
- Жемчужне
- В'язівок
- Варварівка
- Богуслав
- Богданівка
- Троїцьке
- Межиріч
- Вербки
- Булахівка
- Юр'ївка
- Першотравенськ