Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Павлоград

Сторінка 8 з 12
мав велике значення той факт, що в Павлограді перебував підпільний обком партії на чолі з М. І. Сташковим, а після його загибелі - Д. Г. Садовниченком.
Зв'язковою між підпільним міськкомом КП України і підпільним обкомом пар­тії була М. Ф. Луб'янська.

В січні та грудні 1942 року в місті проводились наради керівників антифашист­ського підпілля, на яких підбивались підсумки роботи і накреслювались нові зав­дання по дальшому розгортанню дій бойових диверсійних груп. Підпільники, що діяли в таборах військовополонених під керівництвом лейтенанта А. К. Черкаського, визволили велику групу радянських бійців і командирів Червоної Армії з Богуславського табору та з табору, розташованого на площі одного з заводів. Крім того, парти­зани з вересня 1942 по 17 лютого 1943 року підірвали ворожі поїзди на станціях Домаха, Зайцеве, висадили в повітря склад з боєприпасами по вул. Радянській, зіпсували телефонний зв'язок з штабами 6-ї гітлерівської армії, а також на лінії Лозова-Павлоград-Дніпропетровськ, спалили 12 ворожих автомашин поблизу хутора Горбуватого.
В боротьбі з окупантами активну участь брали юні підпільники: Микола Бешта, розстріляний фашистами у березні 1943 року, Володимир Їндюков і Володя Алексєєв, які загинули в лютому 1943 року.
Під час наступальних дій радянських військ на початку 1943 року, коли 4-й гвардійський стрілецький корпус 6-ї армії наблизився до Павлограда, в місті за вказівкою ЦК КПбУ готувалося збройне повстання, на чолі якого стояли секретарі підпільних обласного і міського комітетів партії Д. Г. Садовниченко та А. П. Кара­ванченко. Створено було 19 бойових груп, що налічували понад 500 партизанів. Незабаром усі бойові групи було об'єднано в один загін під командуванням комуніста майора П. О. Кравченка, комісаром загону став член підпільного міськкому партії С. С. Прибер, начальником штабу - К. В. Рябий.
Велику допомогу в підготовці повстання подавав ЦК КПбУ через зв'язкових, В. Я. Партянка, який двічі прибував до міста. В одному з розпоряджень, які він пе­редавав, секретар КПбУ Д. С. Коротченко вказував, що партизани не тільки повин­ні допомогти Червоній Армії у визволенні міста, а й вжити заходів щодо збереження підприємств, установ, устаткування, кадрів.
Для погодження плану повстання до штабу 4-го гвардійського стрілецького корпусу відряджалась зв'язкова загону комсомолка О. В. Куликова. 12 лютого підпіль­ники в друкарні газети окупантів надрукували відозву Дніпропетровського обкому партії до трудящих міста. «Боріться по-геройському! - говорилось у відозві.- Ми повинні показати, як ми любимо свободу, свою Батьківщину, як уміємо виконувати свій обов'язок...».
13 лютого 1943 року підпільники поширили в місті листівки про оточення Павло­града Червоною Армією. Це викликало паніку серед окупантів. Скориставшися з метушні, молодший лейтенант М. А. Панченко і комсомолець В. Алексєєв захо­пили у німецькій комендатурі портфель з документами, серед яких була карта дисло­кації німецьких військ. Вона була негайно передана штабові 4-го гвардійського стрі­лецького корпусу.
Дізнавшись, що три збройні групи підпільників зосередились на шкіряному заводі, понад 300 німецьких та італійських солдатів з артилерією оточили завод. По­чався нерівний бій. Понад 150 ворожих солдатів було вбито в ньому. Великих втрат зазнали і повстанці. Небагато з патріотів залишилось живими. Але до останнього подиху вони героїчно відбивали атаки переважаючих сил противника. Важко поранений командир однієї з бойових груп А. Н. Нестеренко написав на стіні: «Нас було 21! Стояли на смерть! Гинемо, але не здаємось!».
Повернувшись до міста зі штабу 4-го гвардійського стрілецького корпусу, О. В. Куликова принесла план спільного удару по ворогові. У ніч на 16 лютою 1943 року павлоградці підняли повстання. У ньому взяли участь 19 раніше сформованих бойових груп, всього близько 500 патріотів. Крім того, в резерві повсталих були бійці і командири Червоної Армії, визволені з концтабору. Понад добу йшов бій на вулицях міста. Гітлерівці розгубилися. Тим часом 4-й гвардійський стрі­лецький корпус 17 лютого рішучою атакою вибив їх з Павлограда. Місто було визволено від окупантів.
Другого дня відновили свою роботу радянські установи. Члени бойових груп організували охорону підприємств, військових і господарських об'єктів. Коман­дування Червоної Армії передало населенню відібрані у загарбників 9 тис. тонн зерна. 600 цнт картоплі, 120 цнт соняшнику, 250 цнт буряків, 135 голів свиней, 730 голів рогатої худоби, 130 коней, 124 вівці, 600 курей, 10 тонн м'яса, 116 голів забитої худоби, 14 автомашин, 23 трактори та 1 млн. карбованців радянських грошей.
Незабаром гітлерівці стягнули сюди свої резерви з інших ділянок фронту, зокрема - авіацію, і після трьохдобового бомбардування міста та його околипь ціною великих втрат 22 лютого 1943 року знову захопили Павлоград. Вони розстріляли, повісили, закатували понад 8 тис. чол., погнали до гітлерівської Німеччини на каторжні роботи багато молоді.




Павлоград