Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розташовано на лівому березі річки Вовчої за 7 км від районного центру м. Павлограда, який є для села найближчою залізничною станцією. Поблизу села проходить автомагістраль Київ - Донецьк. Населення - 4150 чоловік.
Перші згадки про зимівники запорізьких козаків у межиріччі Вовчої та Самари зустрічаються в документах 1689 року.
Інтенсивне заселення цієї місцевості почалося після ліквідації Запорізької Січі, коли тутешні землі дісталися як рангова дача князю Прозоровському. Тоді ж була заснована і слобода Межеріч. У 1782 році тут проживало 745 мешканців.
У першій половині XIX століття слобода перейшла у власність графа Воронцова-Дашкова.
Реформа 1861 року на півдні України здійснювалася таким чином, що від селян на користь поміщика було відрізано близько ЗО проц. родючих земель. Селянам Межеріча був установлений т. зв. дарчий наділ в розмірі однієї десятини на ревізьку душу. А це означало, що звільнені кріпаки змушені були на кабальних умовах орендувати необхідну землю - відбувати ту ж панщину у формі відробітку своїм реманентом на панській землі за випаси, вигони, луки, орну землю тощо. В цілому на 224 двори у Межерічі було нарізано 615 десятин землі, в середньому по 2,7 десятини на кожен двір. З часом і ці наділи зменшилися: у 1877 році в середньому на один двір припадало 2,2 дес., а в 1897 році -1,5 десятини.
В той же час поміщиця Воронцова в 1877 році мала в своєму володінні 4765 десятин землі. Їй належали пивоварний завод, два водяні млини. У селі було кілька вітряків, дві олійниці, дві кузні, які належали багатіям. В 1900 році на річці Вовчій споруджується ще один водяний млин, на якому працювали наймані робітники.
Тяжке безправне становище, злидні спонукали населення на боротьбу проти поміщиків. Так, у 1883 році селяни Межеріча спочатку вимагали у Воронцова-Дашкова продати частину землі, а потім, коли їм у цьому відмовили та ще й управитель підвищив орендну плату, почали готуватися до захоплення поміщицької землі. На сходці вони вирішили самочинно орати потрібну їм землю. Коли місцевий піп звернувся у церкві до селян із застереженням не робити «протизаконних вчинків», почувся вигук: «Убити управителя!». Для «заспокоєння» селян у Межеріч прибув загін солдатів.
В період першої російської революції 1905-1907 рр. під впливом революційної боротьби катеринославських робітників ширились революційні настрої і серед жителів села. Восени 1906 року селяни палили скирти на землях поміщика Воронцова- Дашкова, брали участь у маївках. Організаторами цих виступів були уродженці
села Ф. О. Жовтенко та Г. С. Кучерепно, які поширювали серед населення нелегальну літературу, виступали з промовами на маївках.
На початку XX століття, внаслідок столипінської аграрної політики, помітно посилилось розшарування села. Виділилась група куркульських господарств, частила селян розорилася, а решта орендувала землю у поміщика Воронцова-Дашкова або у куркулів, сплачуючи їм дві третини вартості урожаю.
Панівні класи тримали трудящих у темряві, більшість жителів села була неписьменною. Існуючі церковнопарафіальна школа та однокласне земське училище не могли охопити навчанням і половини дітей шкільного віку. Значна кількість дітей, що вчилася, навесні, як правило, кидала навчання. В зв'язку з цим великою була плинність учнів. Так, у 1915 році більше половини учнів - 93 залишили навесні училище, а закінчило його лише 8 осіб.
Імперіалістична війна принесла нові бідування жителям Межеріча. Після повалення самодержавства в лютому 1917 року земля лишилася у поміщиків, найголовніші вимоги трудящих не були задоволені. Селяни Булахівської волості, куди входив і Межеріч, зажадали від місцевих органів влади передачі сільській громаді поміщицьких сіножатей, а у травні 1917 року самочинно захопили поміщицьку толоку.
Житель Межеріча Г. Н. Чумак був активним учасником революційних подій в Петрограді, в складі фінляндського полку у жовтні 1917 року він брав участь у збройному повстанні.
Радянська влада в селі була встановлена після Першого Всеукраїнського з'їзду Рад, коли в Вулахівській волості обрали Раду селянських депутатів, яка працювала під керівництвом більшовицького повітового виконкому.
З перших днів свого існування Рада почала здійснювати ленінський Декрет про землю. Вже в грудні 1917 року приступила до роботи земельна комісія під головуванням жителя села Г. С. Кучеренка, яка відібрала майно і землю у поміщиків Воронцова-Дашкова, Лихачова та розподілила їх між безземельними і малоземельними селянами.
Однак скористатися одержаною землею бідняки не змогли, бо у квітні 1918 року Межеріч захопили німецькі окупаційні війська. До села повернулись
Межиріч
Сторінка 1 з 6
Межеріч - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Домаха, Котівець, Новоселівське, Оженківка, Червона Нива. Перші згадки про зимівники запорізьких козаків у межиріччі Вовчої та Самари зустрічаються в документах 1689 року.
Інтенсивне заселення цієї місцевості почалося після ліквідації Запорізької Січі, коли тутешні землі дісталися як рангова дача князю Прозоровському. Тоді ж була заснована і слобода Межеріч. У 1782 році тут проживало 745 мешканців.
У першій половині XIX століття слобода перейшла у власність графа Воронцова-Дашкова.
Реформа 1861 року на півдні України здійснювалася таким чином, що від селян на користь поміщика було відрізано близько ЗО проц. родючих земель. Селянам Межеріча був установлений т. зв. дарчий наділ в розмірі однієї десятини на ревізьку душу. А це означало, що звільнені кріпаки змушені були на кабальних умовах орендувати необхідну землю - відбувати ту ж панщину у формі відробітку своїм реманентом на панській землі за випаси, вигони, луки, орну землю тощо. В цілому на 224 двори у Межерічі було нарізано 615 десятин землі, в середньому по 2,7 десятини на кожен двір. З часом і ці наділи зменшилися: у 1877 році в середньому на один двір припадало 2,2 дес., а в 1897 році -1,5 десятини.
В той же час поміщиця Воронцова в 1877 році мала в своєму володінні 4765 десятин землі. Їй належали пивоварний завод, два водяні млини. У селі було кілька вітряків, дві олійниці, дві кузні, які належали багатіям. В 1900 році на річці Вовчій споруджується ще один водяний млин, на якому працювали наймані робітники.
Тяжке безправне становище, злидні спонукали населення на боротьбу проти поміщиків. Так, у 1883 році селяни Межеріча спочатку вимагали у Воронцова-Дашкова продати частину землі, а потім, коли їм у цьому відмовили та ще й управитель підвищив орендну плату, почали готуватися до захоплення поміщицької землі. На сходці вони вирішили самочинно орати потрібну їм землю. Коли місцевий піп звернувся у церкві до селян із застереженням не робити «протизаконних вчинків», почувся вигук: «Убити управителя!». Для «заспокоєння» селян у Межеріч прибув загін солдатів.
В період першої російської революції 1905-1907 рр. під впливом революційної боротьби катеринославських робітників ширились революційні настрої і серед жителів села. Восени 1906 року селяни палили скирти на землях поміщика Воронцова- Дашкова, брали участь у маївках. Організаторами цих виступів були уродженці
села Ф. О. Жовтенко та Г. С. Кучерепно, які поширювали серед населення нелегальну літературу, виступали з промовами на маївках.
На початку XX століття, внаслідок столипінської аграрної політики, помітно посилилось розшарування села. Виділилась група куркульських господарств, частила селян розорилася, а решта орендувала землю у поміщика Воронцова-Дашкова або у куркулів, сплачуючи їм дві третини вартості урожаю.
Панівні класи тримали трудящих у темряві, більшість жителів села була неписьменною. Існуючі церковнопарафіальна школа та однокласне земське училище не могли охопити навчанням і половини дітей шкільного віку. Значна кількість дітей, що вчилася, навесні, як правило, кидала навчання. В зв'язку з цим великою була плинність учнів. Так, у 1915 році більше половини учнів - 93 залишили навесні училище, а закінчило його лише 8 осіб.
Імперіалістична війна принесла нові бідування жителям Межеріча. Після повалення самодержавства в лютому 1917 року земля лишилася у поміщиків, найголовніші вимоги трудящих не були задоволені. Селяни Булахівської волості, куди входив і Межеріч, зажадали від місцевих органів влади передачі сільській громаді поміщицьких сіножатей, а у травні 1917 року самочинно захопили поміщицьку толоку.
Житель Межеріча Г. Н. Чумак був активним учасником революційних подій в Петрограді, в складі фінляндського полку у жовтні 1917 року він брав участь у збройному повстанні.
Радянська влада в селі була встановлена після Першого Всеукраїнського з'їзду Рад, коли в Вулахівській волості обрали Раду селянських депутатів, яка працювала під керівництвом більшовицького повітового виконкому.
З перших днів свого існування Рада почала здійснювати ленінський Декрет про землю. Вже в грудні 1917 року приступила до роботи земельна комісія під головуванням жителя села Г. С. Кучеренка, яка відібрала майно і землю у поміщиків Воронцова-Дашкова, Лихачова та розподілила їх між безземельними і малоземельними селянами.
Однак скористатися одержаною землею бідняки не змогли, бо у квітні 1918 року Межеріч захопили німецькі окупаційні війська. До села повернулись
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чернявщина
- Тернівка
- Поперечне
- Олексіївка
- Олександрівка
- Новов'язівське
- Нова Русь
- Нова Дача
- Кочережки
- Жемчужне
- В'язівок
- Варварівка
- Богуслав
- Богданівка
- Троїцьке