Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території села виявлені курганні поховання доби ранньої бронзи III тисячоліття до н. е., а також кургани кочівників-половців XI-XIII століть.
Перша письмова згадка про цю місцевість пов'язана з історією Київської Русі. 1187 році київські князі Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславович разом Ярославом Чернігівським вирушили в зимовий похід проти половців. Як говориться в Іпатіївському літопису, через великі сніги шлях князівських дружин проходив по Дніпру. Біля нижньої течії річки Самари дружини захопили половецькі «сторожки» і здобули відомості про те, що половецькі «вежі та стада» стоять поблизу
Голубого лісу. У літопису зазначалось, що той ліс був на «полуднища пути» від Дніпра, і цим підтверджується припущення про розташування теперішньої Голубівки поблизу Голубого лісу.
Місцевість навколо річки Кільчені, де в середині XVIII століття виникла слобода Кільчень пізніше названа Голубівкою, була заселена запорізькими козаками. Царський уряд після невдалого Прутського походу переніс кордони Росії з басейнів річок Самари і Вовчої на північ, за річку Оріль. З 1709 року територію по річці Кільчені захопили татари. Аж до 1739 року тут були розташовані їхні аули.
У 1745 році на місці Голубівки двома запорожцями - В. Сухіним і Г. Моторним засновано великий зимівник хутір, який поклав початок слободі Кільчені. Її населення збільшувалося в основному за рахунок тих селян, що тікали сюди від поміщицької сваволі. Жителі слободи складалися з козаків і посполитих. Козаки відбували військову службу і різні повинності військового постою, лагодження доріг, мостів та інші. Ще більше повинностей було у посполитих. Не всі посполиті мали тягло і тому вважалися «пішими». У 1770 році з 40 посполитих 4 зовсім не мали робочої худоби. Частина посполитих т. зв. підсусідки, не маючи свого господарства, проживала при дворах заможних слобідчан. Щоб придбати коня або корову, посполитий мусив служити в господаря не менше двох-трьох років. Посполиті, як і козаки, відбували тяяжу повинність військового постою. Вони давали житло та постачали харчами військових старшин, сплачували т. зв. «військовий оклад», податок на утримання громадського писаря та інших. Хоч формально розподіл повинностей відбувався на сходках, та розпоряджалися цією справою слобідські отамани. Вони перекладали основний тягар податків на біднішу частину населення. Слобідська біднота не мала можливості самостійно вести господарство і мусила найматися до багатих козаків і посполитих.
Після ліквідації Запорізької Січі Кільчень у 1777 році оголошується військо вою державною слободою, жителі якої повинні були брати участь в охороні південних кордонів країни. За переписом 1782 року в слободі проживало 147 чоловіків і 113 жінок.
У 1784 році в Кільчені поселився козак І. Голуб, який приділив багато уваги розплануванню і впорядкуванню слободи та її заселенню. Деякі дослідники вважають, що на честь його з 1791 року за поселенням закріпляється назва - Голубівка. Тут проживало на той час 355 чоловіків і 255 жінок. За відомостями 5-ї ревізії в Голубівці було 170дворів, проживало 477 чоловіків та 460 жінок. Займалося населення в основному хліборобством. Висівали пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку та інші культури. Більшість жителів Голубівки жила в нужді, а у неврожайні роки, що часто повторювалися, голодувала. Біднота наймалася на роботи до поміщиків або заможних односельчан. Вона змушена була працювати з ранку до вечора, щоб заробити 20-60 копійок. Селяни платили грошовий, податок, т. зв. «поземельний оклад», постачали солдатів до царського війська. Крім того, вони виконували ряд повинностей підводну, дорожну та інші. Місцева адміністрація волосний голова, виборний, писар стежила за збором податків, примушувала селян виконувати різні повинності. Волосне правління утримувалося на селянські гроші - волосин іі голова одержував 20 крб. на рік, виборний - 10 і писар - 15 карбованців.
З 20-х років XVIII століття до 30-х рр. XIX століття оподаткування державних селян збільшилося у 9-10 разів. Після сплати податей бідноті не вистачало хліба до нового врожаю. Селяни Голубівки наймалися перевозити казенний провіант
одного місця до іншого, займалися чумацьким промислом. Розташування села па важливому торговельному шляху, який зв'язував Катеринославщину з Харківщиною, сприяло його швидкому розвитку. У 1859 році в Голубівці налічувалося 21-і двори, де проживало 735 чоловіків та 705 жінок.
Згідно з царськими указами про поземельний устрій державних селян 736 ревізькії душ у Голубівці були наділені 4896 десятинами землі. Розмір наділу становив 6,7 десятини. Розвиток капіталістичних відносин, що прискорився після реформи, сприяв зростанню населення Голубівки. Якщо в 1859 році в селі було 1440 чол., то в 1887-3278 чол., а в 1914 році - 5020 чол., тобто
Голубівка
Сторінка 1 з 8
Голубівка - село, центр сільської Ради, розташоване за 27 км від районного центру і за 3 км від залізничної станції Кільчень. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Видвиженець, Воскресенівка, Кільчень, Троїцьке. Населення - 338 чоловік. Перша письмова згадка про цю місцевість пов'язана з історією Київської Русі. 1187 році київські князі Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславович разом Ярославом Чернігівським вирушили в зимовий похід проти половців. Як говориться в Іпатіївському літопису, через великі сніги шлях князівських дружин проходив по Дніпру. Біля нижньої течії річки Самари дружини захопили половецькі «сторожки» і здобули відомості про те, що половецькі «вежі та стада» стоять поблизу
Голубого лісу. У літопису зазначалось, що той ліс був на «полуднища пути» від Дніпра, і цим підтверджується припущення про розташування теперішньої Голубівки поблизу Голубого лісу.
Місцевість навколо річки Кільчені, де в середині XVIII століття виникла слобода Кільчень пізніше названа Голубівкою, була заселена запорізькими козаками. Царський уряд після невдалого Прутського походу переніс кордони Росії з басейнів річок Самари і Вовчої на північ, за річку Оріль. З 1709 року територію по річці Кільчені захопили татари. Аж до 1739 року тут були розташовані їхні аули.
У 1745 році на місці Голубівки двома запорожцями - В. Сухіним і Г. Моторним засновано великий зимівник хутір, який поклав початок слободі Кільчені. Її населення збільшувалося в основному за рахунок тих селян, що тікали сюди від поміщицької сваволі. Жителі слободи складалися з козаків і посполитих. Козаки відбували військову службу і різні повинності військового постою, лагодження доріг, мостів та інші. Ще більше повинностей було у посполитих. Не всі посполиті мали тягло і тому вважалися «пішими». У 1770 році з 40 посполитих 4 зовсім не мали робочої худоби. Частина посполитих т. зв. підсусідки, не маючи свого господарства, проживала при дворах заможних слобідчан. Щоб придбати коня або корову, посполитий мусив служити в господаря не менше двох-трьох років. Посполиті, як і козаки, відбували тяяжу повинність військового постою. Вони давали житло та постачали харчами військових старшин, сплачували т. зв. «військовий оклад», податок на утримання громадського писаря та інших. Хоч формально розподіл повинностей відбувався на сходках, та розпоряджалися цією справою слобідські отамани. Вони перекладали основний тягар податків на біднішу частину населення. Слобідська біднота не мала можливості самостійно вести господарство і мусила найматися до багатих козаків і посполитих.
Після ліквідації Запорізької Січі Кільчень у 1777 році оголошується військо вою державною слободою, жителі якої повинні були брати участь в охороні південних кордонів країни. За переписом 1782 року в слободі проживало 147 чоловіків і 113 жінок.
У 1784 році в Кільчені поселився козак І. Голуб, який приділив багато уваги розплануванню і впорядкуванню слободи та її заселенню. Деякі дослідники вважають, що на честь його з 1791 року за поселенням закріпляється назва - Голубівка. Тут проживало на той час 355 чоловіків і 255 жінок. За відомостями 5-ї ревізії в Голубівці було 170дворів, проживало 477 чоловіків та 460 жінок. Займалося населення в основному хліборобством. Висівали пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку та інші культури. Більшість жителів Голубівки жила в нужді, а у неврожайні роки, що часто повторювалися, голодувала. Біднота наймалася на роботи до поміщиків або заможних односельчан. Вона змушена була працювати з ранку до вечора, щоб заробити 20-60 копійок. Селяни платили грошовий, податок, т. зв. «поземельний оклад», постачали солдатів до царського війська. Крім того, вони виконували ряд повинностей підводну, дорожну та інші. Місцева адміністрація волосний голова, виборний, писар стежила за збором податків, примушувала селян виконувати різні повинності. Волосне правління утримувалося на селянські гроші - волосин іі голова одержував 20 крб. на рік, виборний - 10 і писар - 15 карбованців.
З 20-х років XVIII століття до 30-х рр. XIX століття оподаткування державних селян збільшилося у 9-10 разів. Після сплати податей бідноті не вистачало хліба до нового врожаю. Селяни Голубівки наймалися перевозити казенний провіант
одного місця до іншого, займалися чумацьким промислом. Розташування села па важливому торговельному шляху, який зв'язував Катеринославщину з Харківщиною, сприяло його швидкому розвитку. У 1859 році в Голубівці налічувалося 21-і двори, де проживало 735 чоловіків та 705 жінок.
Згідно з царськими указами про поземельний устрій державних селян 736 ревізькії душ у Голубівці були наділені 4896 десятинами землі. Розмір наділу становив 6,7 десятини. Розвиток капіталістичних відносин, що прискорився після реформи, сприяв зростанню населення Голубівки. Якщо в 1859 році в селі було 1440 чол., то в 1887-3278 чол., а в 1914 році - 5020 чол., тобто
Дивиться також інші населені пункти району:
- Спаське
- Піщанка
- Орлівщина
- Новостепанівка
- Михайлівка
- Керносівка
- Губиниха
- Вільне
- Василівка
- Багате
- Попасне
- Миколаївка
- Знаменівка