Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
припадало в середньому по 1 десятині землі.
Протести трудящих села проти поміщицької експлуатації особливої гостроти набрали на початку XX століття. Під впливом революційної агітації восени 1904 року наймити поміщика Ляха спалили необмолочений хліб.
Під час революції 1905-1907 рр. в селі розповсюджувалися прокламації та листівки. В рапорті новомосковського повітового справника катеринославському губернаторові сповіщалося, що в ніч на 10 червня 1905 року в Голубівці в садибах селян знайдено 6 прокламацій РСДРП, з них 5 під назвою «До селян», а шоста - «До всіх громадян Росії». Член РСДРП робітник Брянського заводу в Катеринославі Г. С, Савченко разом з товаришами створив у Голубівці підпільну революційну організацію. До неї входили вчитель Я. Носик, селяни К. Голуб, Ф. Коломієць, П. Xрон, Д. Чепур, Ф. Безжовчий, Т. Дикий. Під впливом боротьби катеринославського пролетаріату, яка вилилася в грудні 1905 року в загальний політичний страйк, в селі відбулися події, що сколихнули не тільки Новомосковський повіт, а і всю Катеринославську губернію. 11 грудня 1905 року на загальному сході селяни Голубівської волості прийняли дуже сміливий на той час «приговор»: «Ми..., зібравшись на збори..., мали розмову про те, як вийти із злиденного становища, н якому- ми опинилися через безземелля і жалюгідну оплату праці.... Беручи до уваги, що землю..., як повітря і воду, продати або купити немає права ніхто з тих. хто живе на ній, учасники сходу, порадившись між собою, одноголосно вирішили:... землею, взятою у поміщиків і землевласників, повинен користуватися той, хто її взяв і вибрав, безплатно... Приговор цей зберігає силу до скликання Державної думи і обрання нового уряду, який би дав російському народові відповідь за свої дії. Чинний за належними підписами 702 чоловік. Присутніми були сільські старости всіх громад». На сході було також прийняте рішення: звільнити усіх наймитів і службовців від роботи на поміщиків та куркулів і відпустити їх Додому.
Ще не розійшлася громада, як стражники кинулися на селян, щоб не допустити їх до поміщицьких садиб. Та даремно вони оголювали шаблі, даремно урядник погрожував зброєю. З хутора поміщика Проскури селяни пішли до степу ділити землю. куркуля Мінченка від роботи відмовилися всі наймити. Опівночі над Голубівкою піднялася величезна заграва - горіли поміщицькі маєтки, і ніхто з селян не йшов гасити пожежі. Вранці для розправи з повсталими до Голубівської волості губернатор послав ескадрон, що мав 50 козаків. Було заарештовано 15 організаторів виступу. їх били нагаями і шомполами, потім, понівечених, з кайданами на руках
відправили до новомосковської в'язниці. Двох керівників селянського виступу заслали до Архангельської губернії.
Виступали селяни Голубівки також і проти нестерпного національного гніту. Вони вимагали викладання в школах українською мовою та надання Україні національної автономії.
Після поразки революції 1905-1907 років за указом від 9 листопада 1906 року в Голубівці виділилося 52 двори на 47 хуторів. Сільській бідноті виділяли найгіршу землю. Не маючи робочої худоби, реманенту та грошей для оплати податків, вона була поставлена перед необхідністю продавати наділи. Так втратили землю і виїхали до Сибіру К. І. Прудченко, О. Д. Семенко, С. А. Шаравара й інші. їх наділи скуповували куркулі, що мали по 40-120 десятин землі.
Значна частина хутірських господарств була малоземельною. Так, у селянина Ф. Колотила на 5 чол. сім'ї припадало 10 десятин землі, а у Я. Летвина на таку ж сім' ю всього 7 десятин. Такі господарства занепадали, а їх власники розорювалися. Селяни були обтяжені різними податками поземельний, земські побори, підвідна, дорожна та інші повинності.
До революції на всю Голубівську волость був лише один фельдшерський пункт. Тому селяни зверталися за допомогою до знахарів та ворожок чи просто сподівались, що «бог зцілить». Це призводило до високої смертності серед населення, особливо під час епідемій.
У 1913-1914 рр. в селі працювали дві початкові школи: земська однокласпа і однокласне чоловіче церковнопарафіальне училище з трьома відділеннями. В них навчалося до 100 учнів. Переважна більшість населення Голубівки була неписьменною. Середні учбові заклади у містах мали змогу відвідувати лише діти заможних жителів села. Деяких заходів для розвитку освіти і культури вживали земські установи. В 1905 році в селі створено невелику бібліотеку-читальню, яка працювала по святкових днях. В 1912 році організовано місячні курси, на яких земські агрономи знайомили жителів села з основами агрономії і ведення господарства.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року викликала у селян надію на визволення від тяжкого соціально-економічного гноблення і одержання землі. Та влада в селі залишилася в руках багатіїв: старшини,
Голубівка
Сторінка 2 з 8
його кількість зросла майже в 3,5 раза. Площа ж оброблюваної землі майже не збільшилася. У 1859 році вона становила 4896, у 1914 році - 5557 десятин. Таким чином, на початку XIX століття на одного жителя Голубівки Протести трудящих села проти поміщицької експлуатації особливої гостроти набрали на початку XX століття. Під впливом революційної агітації восени 1904 року наймити поміщика Ляха спалили необмолочений хліб.
Під час революції 1905-1907 рр. в селі розповсюджувалися прокламації та листівки. В рапорті новомосковського повітового справника катеринославському губернаторові сповіщалося, що в ніч на 10 червня 1905 року в Голубівці в садибах селян знайдено 6 прокламацій РСДРП, з них 5 під назвою «До селян», а шоста - «До всіх громадян Росії». Член РСДРП робітник Брянського заводу в Катеринославі Г. С, Савченко разом з товаришами створив у Голубівці підпільну революційну організацію. До неї входили вчитель Я. Носик, селяни К. Голуб, Ф. Коломієць, П. Xрон, Д. Чепур, Ф. Безжовчий, Т. Дикий. Під впливом боротьби катеринославського пролетаріату, яка вилилася в грудні 1905 року в загальний політичний страйк, в селі відбулися події, що сколихнули не тільки Новомосковський повіт, а і всю Катеринославську губернію. 11 грудня 1905 року на загальному сході селяни Голубівської волості прийняли дуже сміливий на той час «приговор»: «Ми..., зібравшись на збори..., мали розмову про те, як вийти із злиденного становища, н якому- ми опинилися через безземелля і жалюгідну оплату праці.... Беручи до уваги, що землю..., як повітря і воду, продати або купити немає права ніхто з тих. хто живе на ній, учасники сходу, порадившись між собою, одноголосно вирішили:... землею, взятою у поміщиків і землевласників, повинен користуватися той, хто її взяв і вибрав, безплатно... Приговор цей зберігає силу до скликання Державної думи і обрання нового уряду, який би дав російському народові відповідь за свої дії. Чинний за належними підписами 702 чоловік. Присутніми були сільські старости всіх громад». На сході було також прийняте рішення: звільнити усіх наймитів і службовців від роботи на поміщиків та куркулів і відпустити їх Додому.
Ще не розійшлася громада, як стражники кинулися на селян, щоб не допустити їх до поміщицьких садиб. Та даремно вони оголювали шаблі, даремно урядник погрожував зброєю. З хутора поміщика Проскури селяни пішли до степу ділити землю. куркуля Мінченка від роботи відмовилися всі наймити. Опівночі над Голубівкою піднялася величезна заграва - горіли поміщицькі маєтки, і ніхто з селян не йшов гасити пожежі. Вранці для розправи з повсталими до Голубівської волості губернатор послав ескадрон, що мав 50 козаків. Було заарештовано 15 організаторів виступу. їх били нагаями і шомполами, потім, понівечених, з кайданами на руках
відправили до новомосковської в'язниці. Двох керівників селянського виступу заслали до Архангельської губернії.
Виступали селяни Голубівки також і проти нестерпного національного гніту. Вони вимагали викладання в школах українською мовою та надання Україні національної автономії.
Після поразки революції 1905-1907 років за указом від 9 листопада 1906 року в Голубівці виділилося 52 двори на 47 хуторів. Сільській бідноті виділяли найгіршу землю. Не маючи робочої худоби, реманенту та грошей для оплати податків, вона була поставлена перед необхідністю продавати наділи. Так втратили землю і виїхали до Сибіру К. І. Прудченко, О. Д. Семенко, С. А. Шаравара й інші. їх наділи скуповували куркулі, що мали по 40-120 десятин землі.
Значна частина хутірських господарств була малоземельною. Так, у селянина Ф. Колотила на 5 чол. сім'ї припадало 10 десятин землі, а у Я. Летвина на таку ж сім' ю всього 7 десятин. Такі господарства занепадали, а їх власники розорювалися. Селяни були обтяжені різними податками поземельний, земські побори, підвідна, дорожна та інші повинності.
До революції на всю Голубівську волость був лише один фельдшерський пункт. Тому селяни зверталися за допомогою до знахарів та ворожок чи просто сподівались, що «бог зцілить». Це призводило до високої смертності серед населення, особливо під час епідемій.
У 1913-1914 рр. в селі працювали дві початкові школи: земська однокласпа і однокласне чоловіче церковнопарафіальне училище з трьома відділеннями. В них навчалося до 100 учнів. Переважна більшість населення Голубівки була неписьменною. Середні учбові заклади у містах мали змогу відвідувати лише діти заможних жителів села. Деяких заходів для розвитку освіти і культури вживали земські установи. В 1905 році в селі створено невелику бібліотеку-читальню, яка працювала по святкових днях. В 1912 році організовано місячні курси, на яких земські агрономи знайомили жителів села з основами агрономії і ведення господарства.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року викликала у селян надію на визволення від тяжкого соціально-економічного гноблення і одержання землі. Та влада в селі залишилася в руках багатіїв: старшини,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Спаське
- Піщанка
- Орлівщина
- Новостепанівка
- Михайлівка
- Керносівка
- Губиниха
- Вільне
- Василівка
- Багате
- Попасне
- Миколаївка
- Знаменівка