Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 1928 році в Голубівці було організоване товариство спільного обробітку землі ТСОЗ, яке очолив колишній голова комуни П. К. Карпенко.
Перший колгосп «Червоний партизан» виник тут у жовтні 1929 року. Головою його було обрано робітника заводу ім. Петровського 25-тисячника М. Острого. Весною 1930 року колгосп об'єднував 800 господарств. Через рік в селі було чотири колгоспи: «Червоний партизан № 1» голова колгоспу А. А. Кривенко, «Червоний партизан № 2» голова Д. Ф. Хрон, «Червоний партизан №3» голова С. Р. Клименко. «Червоний партизан №4» голова Г. П. Скороход. В кожному з цих господарств налічувалося від 1700 до 3500 га землі. Колгоспи Голубівки обслуговувала Кільчинська МТС, створена у 1930 році. Дуже гострих форм набрала в той час класова ооротьба на селі. Куркулі по-звірячому розправилися з комсомолкою О. Д. Скороход: після диких знущань кинули дівчину ще живою в димар, де вона й померла. Коли Почалося слідство, вбивці вночі витягли труп з димаря, відвезли до степу і кинули в колодязь. У 1931 році в селі виникла терористична група, яка вела контрреволюційну пропаганду серед селян, щоб вони не усуспільнювали майна та реманенту, а знищували його. Терористи намагалися розправитися з колгоспними активістами.
Група була знешкоджена при активній участі колгоспного селянства.
Суцільна колективізація в Голубівці була завершена в 1932 році. Держава
надала колгоспам допомогу кредитами, насінням, а також сільськогосподарськими машинами.
Керівництво колгоспним будівництвом здійснювала партійна організація - секретар - М. П. Гарус і сільська Рада голова - Д. М. Мірошник. Партійна організація та сільська Рада вживали заходів до підготовки колгоспних кадрів. Спеціальні курси готували кадри механізаторів, давали колгоспникам агрономічні та зоотехнічні знання. Так, в колгоспі «Червоний партизан № 4» 10 чол. стали трактористами, агротехнічні курси в 1934 році закінчив П. П. Петраш, а С. А. Івченко
і С. Р. Клименко в 1935 році стали зоотехніками.
В 1934 році з колгоспу «Червоний партизан № 3» виділилося 2 колгоспи: ім. XVII партз'їзду та ім. Кірова. Пізніше артіль «Червоний партизан № 1» дістала назву «20-річчя Жовтня», а «Червоний партизан № 4» - ім. Чапаева. Таким чином, перед війною у Голубівці було 6 колгоспів.
Про самовіддану працю колгоспників свідчить той факт, що багато з них у 1939 - 1940 рр. занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них - трактористів Кільченської МТС С. Ю. Коваленка, Д. Д. Скорохода, Г. Д. Єрмоленка, М. М. Сачаву, тваринників з колгоспу «Червоний партизан №2» М. М. Ведмідя та І. Г. Голуба, які в 1937-1939 рр. виростили в середньому по 21 - 22 поросяти на свиноматку.
Великі зрушення сталися в галузі медичного обслуговування населення, освіти, культури. В селі працювали стаціонарна лікарня на 20 ліжок, амбулаторія, 3 медичні пункти. Особливу повагу населення заслужили лікарі Г. К. Костянтинов (загинув у роки Вітчизняної війни), О. В. Петраш (тепер працює в Донбасі), акушурка О. К. Рогова (працює у цій лікарні і тепер) та ін. медичні працівники села.
Напередодні Вітчизняної війни в Голубінці була середня школа на 550 учнів.
2 семирічні і 2 початкові школи. Всіх дітей шкільного віку було охоплено навчанням. На той час середня школа зробила 4 випуски, її закінчило 108 чоловік. Школи мали просторі, світлі, добре обладнані приміщення, укомплектовані наочними при ладдями учбові кабінети. В селі діяли дитячі ясла і садки.
Розбійницький напад фашистів на СРСР перервав мирну працю і щасливе життя радянських людей. Почалися тяжкі роки війни, роки великих випробувань. На схід виїхала частина жителів села, наприклад, з колгоспу ім. Чапаєва – З0 сімей. Керували евакуацією Ф. А. Антонець, Я. М. Дмитрюк, А. І. Рискаль. В серпні 1941 року, коли йшли бої за Дніпропетровськ, було проведено евакуацію худоби до Камишинського району Сталінградської області.
Перед загарбанням ворогом села радянські патріоти на чолі з Я. М. Дмитрюком та І. І. Дебериною запалили в скиртах необмолочений хліб, щоб він не дістанем окупантам. Запеклим був бій за село. Після бою жінки підібрали поранених червоноармійців, подали їм першу допомогу. Г. П. Скороход та Л. В. Скороход винесли
з поля бою червоноармійця. Недалеко від лікарні, в кущах, йому зробили перев'язку. Г. П. Скороход взяла пораненого до себе, лікувала й переховувала у викопаному в хаті льоху.
25 вересня 1941 року до Голубівки ввійшли німецькі танки. Почалися тяжкі дні фашистської неволі. На очах дружини, малого сина і дочки гітлерівці розстріляли колишнього бригадира колгоспу «Червоний партизан № З» Д. Ф. Дмитрюка. Від їх рук загинув голова цього ж колгоспу
Голубівка
Сторінка 5 з 8
уклали договори а наймачами. Осередок пильно стежив за виконанням цих договорів.У 1928 році в Голубівці було організоване товариство спільного обробітку землі ТСОЗ, яке очолив колишній голова комуни П. К. Карпенко.
Група була знешкоджена при активній участі колгоспного селянства.
Суцільна колективізація в Голубівці була завершена в 1932 році. Держава
надала колгоспам допомогу кредитами, насінням, а також сільськогосподарськими машинами.
Керівництво колгоспним будівництвом здійснювала партійна організація - секретар - М. П. Гарус і сільська Рада голова - Д. М. Мірошник. Партійна організація та сільська Рада вживали заходів до підготовки колгоспних кадрів. Спеціальні курси готували кадри механізаторів, давали колгоспникам агрономічні та зоотехнічні знання. Так, в колгоспі «Червоний партизан № 4» 10 чол. стали трактористами, агротехнічні курси в 1934 році закінчив П. П. Петраш, а С. А. Івченко
і С. Р. Клименко в 1935 році стали зоотехніками.
В 1934 році з колгоспу «Червоний партизан № 3» виділилося 2 колгоспи: ім. XVII партз'їзду та ім. Кірова. Пізніше артіль «Червоний партизан № 1» дістала назву «20-річчя Жовтня», а «Червоний партизан № 4» - ім. Чапаева. Таким чином, перед війною у Голубівці було 6 колгоспів.
Про самовіддану працю колгоспників свідчить той факт, що багато з них у 1939 - 1940 рр. занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них - трактористів Кільченської МТС С. Ю. Коваленка, Д. Д. Скорохода, Г. Д. Єрмоленка, М. М. Сачаву, тваринників з колгоспу «Червоний партизан №2» М. М. Ведмідя та І. Г. Голуба, які в 1937-1939 рр. виростили в середньому по 21 - 22 поросяти на свиноматку.
Великі зрушення сталися в галузі медичного обслуговування населення, освіти, культури. В селі працювали стаціонарна лікарня на 20 ліжок, амбулаторія, 3 медичні пункти. Особливу повагу населення заслужили лікарі Г. К. Костянтинов (загинув у роки Вітчизняної війни), О. В. Петраш (тепер працює в Донбасі), акушурка О. К. Рогова (працює у цій лікарні і тепер) та ін. медичні працівники села.
Напередодні Вітчизняної війни в Голубінці була середня школа на 550 учнів.
2 семирічні і 2 початкові школи. Всіх дітей шкільного віку було охоплено навчанням. На той час середня школа зробила 4 випуски, її закінчило 108 чоловік. Школи мали просторі, світлі, добре обладнані приміщення, укомплектовані наочними при ладдями учбові кабінети. В селі діяли дитячі ясла і садки.
Розбійницький напад фашистів на СРСР перервав мирну працю і щасливе життя радянських людей. Почалися тяжкі роки війни, роки великих випробувань. На схід виїхала частина жителів села, наприклад, з колгоспу ім. Чапаєва – З0 сімей. Керували евакуацією Ф. А. Антонець, Я. М. Дмитрюк, А. І. Рискаль. В серпні 1941 року, коли йшли бої за Дніпропетровськ, було проведено евакуацію худоби до Камишинського району Сталінградської області.
Перед загарбанням ворогом села радянські патріоти на чолі з Я. М. Дмитрюком та І. І. Дебериною запалили в скиртах необмолочений хліб, щоб він не дістанем окупантам. Запеклим був бій за село. Після бою жінки підібрали поранених червоноармійців, подали їм першу допомогу. Г. П. Скороход та Л. В. Скороход винесли
з поля бою червоноармійця. Недалеко від лікарні, в кущах, йому зробили перев'язку. Г. П. Скороход взяла пораненого до себе, лікувала й переховувала у викопаному в хаті льоху.
25 вересня 1941 року до Голубівки ввійшли німецькі танки. Почалися тяжкі дні фашистської неволі. На очах дружини, малого сина і дочки гітлерівці розстріляли колишнього бригадира колгоспу «Червоний партизан № З» Д. Ф. Дмитрюка. Від їх рук загинув голова цього ж колгоспу
Дивиться також інші населені пункти району:
- Спаське
- Піщанка
- Орлівщина
- Новостепанівка
- Михайлівка
- Керносівка
- Губиниха
- Вільне
- Василівка
- Багате
- Попасне
- Миколаївка
- Знаменівка