Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Петриківка

Петриківка - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована в пониззі річки Чаплинки, за 32 км від районного центру і за 22 км від залізнич­ної станції Баглій Придніпровської залізниці. Селищній Раді підпорядковані насе­лені пункти Жовтневе, Сотницьке, Червоний Кряж,
Червонопартизанське. Насе­лення - 8300 чоловік.
Виникнення селища пов'язане з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської козацької наланки. Власники стад і табунів, взявши в коші «білет» на право зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме та­кий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища. Згодом навколо цього зимівника стали осідати з родинами селяни-втікачі з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорізького товариства, утворили прошарок посполитих, або «військових підданих».
Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах XVIII століття. Це - клопотання кошового отамана Петра Калнгапевського та військової старшини перед митрополитом київським від 20 лютого 1772 року про відкриття церкви в новому селі -  Петрівці на річці Чаплинці. Сюди, на місце запорізького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, зруйнованої повіддю,- всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Уже в 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат підсусідків; загальна кількість населення становила 2445 чоловік.
Дані реєстру 1773 року свідчать, що вже тоді майнове і соціальне розшару­вання мешканців Петриківки було помітним. Так, 22 заможні козаки наймали 36 робітників. Приміром, у О. Чорного працювало троє наймитів, у І. Фартушного - 4, а у С. Яловенка - навіть 5 чоловік. Використовувалася наймана праця і тяг­лими посполитими, але в меншій мірі. З 51 господарства 6 мали по одному наймиту. Найбіднішою частиною населення Петриківки були підсусідки, що не мали власних дворів, а жили в господарствах заможних козаків та посполитих. У 1773 році під­сусідки становили 20 проц. загальної кількості мешканців села.
На цей час Петриківка стала важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у покупців користу­валися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у XVIII столітті на основі само­бутнього запорізького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.
Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Про­товчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням Про­товчанської паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорізьких козаків. Сліди колишніх військових укріплень- земляних редутів - збереглися тут і досі.
У 1775 році Петриківка стала казенною державною слободою і ввійшла до Азовської губернії, а після її ліквідації в 1784 році - до складу Катеринославського намісництва. На той час у селі було 294 двори і проживало 2457 мешканців. Вони мали 18 105 десятин ріллі, 1850 десятин сіножатей та 45 десятин лі­сових угідь. На початку XIX ст. значна частина селян, не зачислених до розряду військових поселенців, не одержали права на користування землею і орендували її за гроші або відробіткн. Військові поселенці сплачували численні податки - земельний, однодвірний, сорокаалтиннй, семигривенний та інші. Для їх збирання та виконання інших державних повинностей сільський сход обирав виборних та десятських - по одному на кожні 10 дворів.
У першій половині XIX століття Петриківка була казенним селом, що у господар­ському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому - нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці прожи­вало 8082 чоловіка.
Із зубожінням селян зростали їх борги державі, збільшувалися недоїмки. У повідомленні державного ревізора від 13 червня 1837 року зазначалося, що за­гальна сума недоїмки у Петриківці досягла 145 тис. крб. Селяни втікали з села від недоїмки, але їх розшукували і повертали назад. У село В'язівок Катеринослав­ської губернії втік петриківський селянин П. С. Барвіненко, якого згодом приму­сили повернутись у Петриківку. Нестача землі примусила царський уряд пересе­лити з Петриківки частину населення в Маріупольський повіт, де виникло нове село Новопетриківка.
Особливо тяжким для більшості селян Петриківки був 1848 рік, коли страшна посуха знищила всі посіви. Від голоду загинуло тоді багато людей. Мешканці Пет­риківки і навколишніх сіл ішли у Катеринослав, марно сподіваючись одержати до­помогу від губернатора. Тимчасом заможні хазяї розширювали свої наділи за рахунок виморочних господарств.
Безземелля, безправ'я, злиденні умови життя,- все це сприяло зростанню революційної активності селян. У 50 -х роках XIX століття селяни Петриківки




Петриківка