Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Червонопартизанське. Населення - 8300 чоловік.
Виникнення селища пов'язане з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської козацької наланки. Власники стад і табунів, взявши в коші «білет» на право зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме такий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища. Згодом навколо цього зимівника стали осідати з родинами селяни-втікачі з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорізького товариства, утворили прошарок посполитих, або «військових підданих».
Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах XVIII століття. Це - клопотання кошового отамана Петра Калнгапевського та військової старшини перед митрополитом київським від 20 лютого 1772 року про відкриття церкви в новому селі - Петрівці на річці Чаплинці. Сюди, на місце запорізького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, зруйнованої повіддю,- всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Уже в 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат підсусідків; загальна кількість населення становила 2445 чоловік.
Дані реєстру 1773 року свідчать, що вже тоді майнове і соціальне розшарування мешканців Петриківки було помітним. Так, 22 заможні козаки наймали 36 робітників. Приміром, у О. Чорного працювало троє наймитів, у І. Фартушного - 4, а у С. Яловенка - навіть 5 чоловік. Використовувалася наймана праця і тяглими посполитими, але в меншій мірі. З 51 господарства 6 мали по одному наймиту. Найбіднішою частиною населення Петриківки були підсусідки, що не мали власних дворів, а жили в господарствах заможних козаків та посполитих. У 1773 році підсусідки становили 20 проц. загальної кількості мешканців села.
На цей час Петриківка стала важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у покупців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у XVIII столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.
Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Протовчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням Протовчанської паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорізьких козаків. Сліди колишніх військових укріплень- земляних редутів - збереглися тут і досі.
У 1775 році Петриківка стала казенною державною слободою і ввійшла до Азовської губернії, а після її ліквідації в 1784 році - до складу Катеринославського намісництва. На той час у селі було 294 двори і проживало 2457 мешканців. Вони мали 18 105 десятин ріллі, 1850 десятин сіножатей та 45 десятин лісових угідь. На початку XIX ст. значна частина селян, не зачислених до розряду військових поселенців, не одержали права на користування землею і орендували її за гроші або відробіткн. Військові поселенці сплачували численні податки - земельний, однодвірний, сорокаалтиннй, семигривенний та інші. Для їх збирання та виконання інших державних повинностей сільський сход обирав виборних та десятських - по одному на кожні 10 дворів.
У першій половині XIX століття Петриківка була казенним селом, що у господарському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому - нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці проживало 8082 чоловіка.
Із зубожінням селян зростали їх борги державі, збільшувалися недоїмки. У повідомленні державного ревізора від 13 червня 1837 року зазначалося, що загальна сума недоїмки у Петриківці досягла 145 тис. крб. Селяни втікали з села від недоїмки, але їх розшукували і повертали назад. У село В'язівок Катеринославської губернії втік петриківський селянин П. С. Барвіненко, якого згодом примусили повернутись у Петриківку. Нестача землі примусила царський уряд переселити з Петриківки частину населення в Маріупольський повіт, де виникло нове село Новопетриківка.
Особливо тяжким для більшості селян Петриківки був 1848 рік, коли страшна посуха знищила всі посіви. Від голоду загинуло тоді багато людей. Мешканці Петриківки і навколишніх сіл ішли у Катеринослав, марно сподіваючись одержати допомогу від губернатора. Тимчасом заможні хазяї розширювали свої наділи за рахунок виморочних господарств.
Безземелля, безправ'я, злиденні умови життя,- все це сприяло зростанню революційної активності селян. У 50 -х роках XIX століття селяни Петриківки
Петриківка
Сторінка 1 з 10
Петриківка - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована в пониззі річки Чаплинки, за 32 км від районного центру і за 22 км від залізничної станції Баглій Придніпровської залізниці. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Жовтневе, Сотницьке, Червоний Кряж, Виникнення селища пов'язане з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської козацької наланки. Власники стад і табунів, взявши в коші «білет» на право зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме такий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища. Згодом навколо цього зимівника стали осідати з родинами селяни-втікачі з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорізького товариства, утворили прошарок посполитих, або «військових підданих».
Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах XVIII століття. Це - клопотання кошового отамана Петра Калнгапевського та військової старшини перед митрополитом київським від 20 лютого 1772 року про відкриття церкви в новому селі - Петрівці на річці Чаплинці. Сюди, на місце запорізького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, зруйнованої повіддю,- всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Уже в 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат підсусідків; загальна кількість населення становила 2445 чоловік.
Дані реєстру 1773 року свідчать, що вже тоді майнове і соціальне розшарування мешканців Петриківки було помітним. Так, 22 заможні козаки наймали 36 робітників. Приміром, у О. Чорного працювало троє наймитів, у І. Фартушного - 4, а у С. Яловенка - навіть 5 чоловік. Використовувалася наймана праця і тяглими посполитими, але в меншій мірі. З 51 господарства 6 мали по одному наймиту. Найбіднішою частиною населення Петриківки були підсусідки, що не мали власних дворів, а жили в господарствах заможних козаків та посполитих. У 1773 році підсусідки становили 20 проц. загальної кількості мешканців села.
На цей час Петриківка стала важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у покупців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у XVIII столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.
Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Протовчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням Протовчанської паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорізьких козаків. Сліди колишніх військових укріплень- земляних редутів - збереглися тут і досі.
У 1775 році Петриківка стала казенною державною слободою і ввійшла до Азовської губернії, а після її ліквідації в 1784 році - до складу Катеринославського намісництва. На той час у селі було 294 двори і проживало 2457 мешканців. Вони мали 18 105 десятин ріллі, 1850 десятин сіножатей та 45 десятин лісових угідь. На початку XIX ст. значна частина селян, не зачислених до розряду військових поселенців, не одержали права на користування землею і орендували її за гроші або відробіткн. Військові поселенці сплачували численні податки - земельний, однодвірний, сорокаалтиннй, семигривенний та інші. Для їх збирання та виконання інших державних повинностей сільський сход обирав виборних та десятських - по одному на кожні 10 дворів.
У першій половині XIX століття Петриківка була казенним селом, що у господарському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому - нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці проживало 8082 чоловіка.
Із зубожінням селян зростали їх борги державі, збільшувалися недоїмки. У повідомленні державного ревізора від 13 червня 1837 року зазначалося, що загальна сума недоїмки у Петриківці досягла 145 тис. крб. Селяни втікали з села від недоїмки, але їх розшукували і повертали назад. У село В'язівок Катеринославської губернії втік петриківський селянин П. С. Барвіненко, якого згодом примусили повернутись у Петриківку. Нестача землі примусила царський уряд переселити з Петриківки частину населення в Маріупольський повіт, де виникло нове село Новопетриківка.
Особливо тяжким для більшості селян Петриківки був 1848 рік, коли страшна посуха знищила всі посіви. Від голоду загинуло тоді багато людей. Мешканці Петриківки і навколишніх сіл ішли у Катеринослав, марно сподіваючись одержати допомогу від губернатора. Тимчасом заможні хазяї розширювали свої наділи за рахунок виморочних господарств.
Безземелля, безправ'я, злиденні умови життя,- все це сприяло зростанню революційної активності селян. У 50 -х роках XIX століття селяни Петриківки
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка