Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
той же час зводили свої землі у великі ділянки багатії села.
Щороку 50-60 мешканців Петриківки за замовленнями власників новомосковських шкіряних заводів ходили на збирання коріння кермеця, з якого видобували дубильну речовину, в Олександрівський повіт і на Дон.
Зростали місцеві кустарні промисли. Петриківські майстри славилися своїми килимами, попит на які був далеко за межами села й повіту. У Петриківці також виробляли полотна.
У 80-х роках Петриківка стала місцевим центром по виготовленню будівельного матеріалу - лампачу. У селі було багато умілих майстрів, серед яких виділявся І. Чубинець. Лампачники об'єднувались в артілі, хоч і не поривали з землею. Виникли також підприємства переробної промисловості. За даними на 1862 рік в селі працювало 20 вітряних і 5 водяних млинів, 2 олійниці, просорушка.
Щороку на початку травня відбувався великий ярмарок. У 1862 році сюди було завезено товарів на 24 900 крб., але через низьку купівельну спроможність селян продано тільки на 12 500 крб. Крім ярмарку, у селі постійно збиралися ринки, де торгували сільськогосподарськими продуктами. Розвинута була також торгівля озимим житом, ярою пшеницею, ячменем.
У 1901 році в Петриківці мешкало вже 10 359 чоловік. За переділом 1901 року подушний наділ становив 2 десятини, тобто зменшився у 2,3 раза порівняно з 1862 роком.
У ці роки Катеринославська організація РСДРП проводила значну роботу серед сільської бідноти. У донесенні начальника катеринославського охоронного відділу катеринославському губернському управлінню е відомості про приїзд у 1905 році з Катеринослава до Петриківки Д. Партерова з метою протиурядової агітації і поширення серед селян нелегальної літератури та звернень. Під впливом революційної агітації селяни почали захоплювати землі навколишніх поміщиків, палити їх хліб, виганяти худобу на панські випаси.
Після поразки революції 1905-1907 рр. в селі ще більше зміцніла куркульська верхівка. За законом від 14 червня 1910 року, Петриківська громада, в якій 25 років не було переділу землі, мала перейти до подвірного землеволодіння. Рештки надільної землі, якими користувались заможні господарства, ставали їх власністю. Сума викупу за ці наділи обчислювалася в цінах 1861 року, тобто набагато дешевше, ніж коштувала земля в 1910 році. З'явилися величезні куркульські господарства, які за високу ціну здавали біднякам землю в оренду.
У 1910 році в Петриківці налічувалося 4362 двори, на які припадало 22 113 десятин землі. Розподілена вона була нерівномірно - переважна більшість селян мала від 0,83 до 2 десятин, середняки - 4,8-7 десятин і лише кілька десятків господарств мали більш ніж по 50 десятин землі.
Розвиток капіталістичних відносин на селі після столипінської реформи викликав деяке пожвавлення місцевої промисловості. У 1910 році в Петриківці працював невеликий ливарний завод, 4 цегельні, 5 парових млинів, 3 крупорушки й олійниця. Чотири рази на рік збиралися ярмарки. Тут були розвинуті шкіряний, столярний, ковальський, шевський, ткацький, бондарний, капелюшний та покрівельний промисли. На всіх, за винятком ткацького, працювали чоловіки. Готова продукція збувалася скупщикам та на ярмарках чи базарах. Переважна більшість ремісників не втрачала зв'язків із сільським господарством.
Щороку петриківська біднота йшла на відхожі промисли. Кожної осені безземельні батьки відправляли дочок на зиму в Катеринослав, де вони працювали няньками за харчі. На весну дівчат забирали з міста і віддавали в найми до куркулів - насти овець, свиней та гусей. Щовесни цілими артілями чоловіки вирушали до міста або в сусідні економії, шукаючи поденної роботи. Робочий день у наймах починався на світанку і кінчався далеко після заходу сонця, о 10-11 годині. Платили наймитам по З0-35 коп. на день.
Через низьку купівельну спроможність більшість селян обходилася речами власного виробництва. Петриківські ткалі славилися своїми полотнами, які вироблялися майже в кожній родині і частково йшли на продаж. Петриківські сукновали виготовляли зимовий одяг - кобеняки, сіряки, юпки. Дерев'яний посуд, меблі, особливо розмальовані скрині теж були домашнього виробництва. У побуті петриківських селян величезне значення мав настінний розпис, який наслідував кращі традиції стародавнього українського мистецтва. Стіни хат прикрашалися смугами, кольоровими плямами і крапками попід стріхою. У хаті розкішно орнаментувався комин верхня частина печі. Він розписувався різноманітним рослинним і змішаним
Петриківка
Сторінка 2 з 10
брали участь у селянському русі, який охопив весь південь Росії. Після реформи 1861 року в Петриківці землю одержали 4599 ревізьких душ - по 4,8 десятини на душу. Найкращі ділянки одержали багатії, тоді як бідняцькі наділи були розташовані далеко від села, на піщаних та солонцюватих грунтах. Не маючи тягла, бідняки здебільшого відмовлялися від наділів. У Щороку 50-60 мешканців Петриківки за замовленнями власників новомосковських шкіряних заводів ходили на збирання коріння кермеця, з якого видобували дубильну речовину, в Олександрівський повіт і на Дон.
Зростали місцеві кустарні промисли. Петриківські майстри славилися своїми килимами, попит на які був далеко за межами села й повіту. У Петриківці також виробляли полотна.
У 80-х роках Петриківка стала місцевим центром по виготовленню будівельного матеріалу - лампачу. У селі було багато умілих майстрів, серед яких виділявся І. Чубинець. Лампачники об'єднувались в артілі, хоч і не поривали з землею. Виникли також підприємства переробної промисловості. За даними на 1862 рік в селі працювало 20 вітряних і 5 водяних млинів, 2 олійниці, просорушка.
Щороку на початку травня відбувався великий ярмарок. У 1862 році сюди було завезено товарів на 24 900 крб., але через низьку купівельну спроможність селян продано тільки на 12 500 крб. Крім ярмарку, у селі постійно збиралися ринки, де торгували сільськогосподарськими продуктами. Розвинута була також торгівля озимим житом, ярою пшеницею, ячменем.
У 1901 році в Петриківці мешкало вже 10 359 чоловік. За переділом 1901 року подушний наділ становив 2 десятини, тобто зменшився у 2,3 раза порівняно з 1862 роком.
У ці роки Катеринославська організація РСДРП проводила значну роботу серед сільської бідноти. У донесенні начальника катеринославського охоронного відділу катеринославському губернському управлінню е відомості про приїзд у 1905 році з Катеринослава до Петриківки Д. Партерова з метою протиурядової агітації і поширення серед селян нелегальної літератури та звернень. Під впливом революційної агітації селяни почали захоплювати землі навколишніх поміщиків, палити їх хліб, виганяти худобу на панські випаси.
Після поразки революції 1905-1907 рр. в селі ще більше зміцніла куркульська верхівка. За законом від 14 червня 1910 року, Петриківська громада, в якій 25 років не було переділу землі, мала перейти до подвірного землеволодіння. Рештки надільної землі, якими користувались заможні господарства, ставали їх власністю. Сума викупу за ці наділи обчислювалася в цінах 1861 року, тобто набагато дешевше, ніж коштувала земля в 1910 році. З'явилися величезні куркульські господарства, які за високу ціну здавали біднякам землю в оренду.
У 1910 році в Петриківці налічувалося 4362 двори, на які припадало 22 113 десятин землі. Розподілена вона була нерівномірно - переважна більшість селян мала від 0,83 до 2 десятин, середняки - 4,8-7 десятин і лише кілька десятків господарств мали більш ніж по 50 десятин землі.
Розвиток капіталістичних відносин на селі після столипінської реформи викликав деяке пожвавлення місцевої промисловості. У 1910 році в Петриківці працював невеликий ливарний завод, 4 цегельні, 5 парових млинів, 3 крупорушки й олійниця. Чотири рази на рік збиралися ярмарки. Тут були розвинуті шкіряний, столярний, ковальський, шевський, ткацький, бондарний, капелюшний та покрівельний промисли. На всіх, за винятком ткацького, працювали чоловіки. Готова продукція збувалася скупщикам та на ярмарках чи базарах. Переважна більшість ремісників не втрачала зв'язків із сільським господарством.
Щороку петриківська біднота йшла на відхожі промисли. Кожної осені безземельні батьки відправляли дочок на зиму в Катеринослав, де вони працювали няньками за харчі. На весну дівчат забирали з міста і віддавали в найми до куркулів - насти овець, свиней та гусей. Щовесни цілими артілями чоловіки вирушали до міста або в сусідні економії, шукаючи поденної роботи. Робочий день у наймах починався на світанку і кінчався далеко після заходу сонця, о 10-11 годині. Платили наймитам по З0-35 коп. на день.
Через низьку купівельну спроможність більшість селян обходилася речами власного виробництва. Петриківські ткалі славилися своїми полотнами, які вироблялися майже в кожній родині і частково йшли на продаж. Петриківські сукновали виготовляли зимовий одяг - кобеняки, сіряки, юпки. Дерев'яний посуд, меблі, особливо розмальовані скрині теж були домашнього виробництва. У побуті петриківських селян величезне значення мав настінний розпис, який наслідував кращі традиції стародавнього українського мистецтва. Стіни хат прикрашалися смугами, кольоровими плямами і крапками попід стріхою. У хаті розкішно орнаментувався комин верхня частина печі. Він розписувався різноманітним рослинним і змішаним
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка