Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
чоловік.
Територія, де розміщена Котовка, як свідчать археологічні знахідки, була заселена здавна. Тут виявлено стоянку часів неоліту (V-IV тисячоліття до н. е.) Розкопано кургани з похованнями періоду бронзи (ІІІ тисячоліття до н.е.) Кілька курганів доби бронзи (ІІІ-І тисячоліття до н. е.) розташовано також на території села Степанівки.
Виникнення сучасної Котовки пов'язують з ім'ям запорізького козака Василя Кота, який, за переказами, першим оселився на горбовині між озерами Плавами і Лебединкою. Згодом сюди перебралися сімейні козаки із Запоріжжя та переселенці з Полтавщини.
Котовка вперше позначена на карті Запоріжжя 1770 року. До 1775 року вона була містечком Орільської паланки війська низового Запорізького. В 1774 році тут налічувалось 74 двори. На той час вже досить далеко зайшло майнове розшарування мешканців містечка. Були в Котовці багаті господарства, переважно козаків-зимівників, були і дуже бідні господарі, які не могли виконувати козацьку службу, їх залічували до посполитих, які мусили вносити до військової казни певний громовий внесок і відбувати різні повинності на користь запорізького війська. Серед посполитих теж не було рівності: частина з них мала своє тягло, а ін. були так звані «піші», «нищетні» або «дуже нищетні». За описом Орільської паланки від 7 січна 1771 року в містечку налічувалось тяглих 38 чол., а «нищетних» - 17. Окрему групу
посполитих становили підсусідки. Вони не мали власних дворів і жили в господарствах заможних хазяїв.
На початку 70-х рр. XVIII століття населення Котовки зростає за рахунок селян-втікачів із сусідніх Полтавщини та Слобожанщини. В 1771 році Галицька полкова канцелярія вела листування з Кошем з приводу втечі до слободи Котовки Орільської паланки козака Ф. Волощенка, який прибув сюда на 8-х возах з хлібом, майном, разом з двома робітниками. Вони пригнали до Котовки З6 волів і 2 коней.
В 1772 році в містечко переселилася значна група селям Гадяцького полку, які повстали проти поміщика Милорадовича і втекли на запорізькі землі.
Після ліквідації Запорізької Січі Котовка стала власністю гвардійського полковника Л. Алексєєва. В документах 1785 року вона згадується як слобода Катеринославського намісництва Олексопільського повіту, а з 1797 року - Новомосковського повіту. В 1828 її перетворено на містечко. В 1791 році тут налічувалось уже 135 дворів з 1796 жителями. Власник Котовки - дійсний статський радник Д. Алексєєв - був одним з найбагатших поміщиків Катеринославської губернії, він володів 12 334 десятинами землі і 1912 кріпаками. В 1850 році поміщику належало вже 2526 селян, з них дворових - 31, робітників економії - 121 та півчих - 20. Провідними галузями поміщицького господарства були землеробство, скотарство в т. ч. тонкорунне вівчарство та винокурне виробництво. Сіяли озиме жито, озиму та яру пшеницю, ячмінь, просо, мак, розводили овець. За даними 1848 року при економії діяли винокурний, пивоварний та два цегельних заводи.
Зростанню поміщицького господарства сприяла також широка торгівля хлібом, худобою та вовною. Котовка була розташована у вигідному, з економічного погляду, місці. Через неї пролягали чумацькі шляхи з Полтави й Харкова на Катеринослав та Новомосковськ. Щотижня по п'ятницях та неділях тут відбувалися базари і, крім того, по 4 ярмарки на рік, на яких місцеве населення збувало частину своїх господарських товарів. На початку XIX століття італієць Конфароні заснував у Котовці торговельну контору, взявши на відкуп крамницю, пором на річці Орелі та шкіряний завод. Він скуповував пшеницю й льон і відправляв їх у місто Бердянськ.
Жорстка поміщицька експлуатація викликала рішучий опір кріпаків. У 1856 році вони взяли участь у русі селян Катеринославщини за переселення до Таврії.
Реформа 1861 року анітрохи не поліпшила матеріального становища селян. За уставною грамотою, складеною поміщиком Г. Алексєєвим 31 жовтня 1862 року, на ревізьку душу виділялось по 2,25 десятин землі. Всього 988 чоловік мали одержати 2223 десятини, за які вони повинні були сплатити 80 137 крб. 77 коп. викупних платежів. Обурені селяни на початку жовтня 1863 року відмовилися прийняти уставну грамоту і платити цей викуп. Щоб примусити їх скоритися, поміщик викликав 3 роти солдат. У тому ж році на сході котовської громади було вирішено послати до «царя-батюшки» в Петербург селянина Демида Керкеза «за громаду постояти». Та не довелося Керкезові дійти до царя. В Петербурзі його заарештували і ув'язнили. Тільки через п'ять років повернувся він додому. Його господарство занепало, сім'я жебракувала. Через рік після повернення Демид Керкез помер.
Котовка
Сторінка 1 з 7
Котовка - село, центр сільської Ради, якій підпорядковане село Степанівка. Розташована на лівому березі річки Орелі за 25 км на північ від районного центру. До найближчої залізничної станції Бузівка - 20 км. Населення - 4381 Територія, де розміщена Котовка, як свідчать археологічні знахідки, була заселена здавна. Тут виявлено стоянку часів неоліту (V-IV тисячоліття до н. е.) Розкопано кургани з похованнями періоду бронзи (ІІІ тисячоліття до н.е.) Кілька курганів доби бронзи (ІІІ-І тисячоліття до н. е.) розташовано також на території села Степанівки.
Виникнення сучасної Котовки пов'язують з ім'ям запорізького козака Василя Кота, який, за переказами, першим оселився на горбовині між озерами Плавами і Лебединкою. Згодом сюди перебралися сімейні козаки із Запоріжжя та переселенці з Полтавщини.
Котовка вперше позначена на карті Запоріжжя 1770 року. До 1775 року вона була містечком Орільської паланки війська низового Запорізького. В 1774 році тут налічувалось 74 двори. На той час вже досить далеко зайшло майнове розшарування мешканців містечка. Були в Котовці багаті господарства, переважно козаків-зимівників, були і дуже бідні господарі, які не могли виконувати козацьку службу, їх залічували до посполитих, які мусили вносити до військової казни певний громовий внесок і відбувати різні повинності на користь запорізького війська. Серед посполитих теж не було рівності: частина з них мала своє тягло, а ін. були так звані «піші», «нищетні» або «дуже нищетні». За описом Орільської паланки від 7 січна 1771 року в містечку налічувалось тяглих 38 чол., а «нищетних» - 17. Окрему групу
посполитих становили підсусідки. Вони не мали власних дворів і жили в господарствах заможних хазяїв.
На початку 70-х рр. XVIII століття населення Котовки зростає за рахунок селян-втікачів із сусідніх Полтавщини та Слобожанщини. В 1771 році Галицька полкова канцелярія вела листування з Кошем з приводу втечі до слободи Котовки Орільської паланки козака Ф. Волощенка, який прибув сюда на 8-х возах з хлібом, майном, разом з двома робітниками. Вони пригнали до Котовки З6 волів і 2 коней.
В 1772 році в містечко переселилася значна група селям Гадяцького полку, які повстали проти поміщика Милорадовича і втекли на запорізькі землі.
Після ліквідації Запорізької Січі Котовка стала власністю гвардійського полковника Л. Алексєєва. В документах 1785 року вона згадується як слобода Катеринославського намісництва Олексопільського повіту, а з 1797 року - Новомосковського повіту. В 1828 її перетворено на містечко. В 1791 році тут налічувалось уже 135 дворів з 1796 жителями. Власник Котовки - дійсний статський радник Д. Алексєєв - був одним з найбагатших поміщиків Катеринославської губернії, він володів 12 334 десятинами землі і 1912 кріпаками. В 1850 році поміщику належало вже 2526 селян, з них дворових - 31, робітників економії - 121 та півчих - 20. Провідними галузями поміщицького господарства були землеробство, скотарство в т. ч. тонкорунне вівчарство та винокурне виробництво. Сіяли озиме жито, озиму та яру пшеницю, ячмінь, просо, мак, розводили овець. За даними 1848 року при економії діяли винокурний, пивоварний та два цегельних заводи.
Зростанню поміщицького господарства сприяла також широка торгівля хлібом, худобою та вовною. Котовка була розташована у вигідному, з економічного погляду, місці. Через неї пролягали чумацькі шляхи з Полтави й Харкова на Катеринослав та Новомосковськ. Щотижня по п'ятницях та неділях тут відбувалися базари і, крім того, по 4 ярмарки на рік, на яких місцеве населення збувало частину своїх господарських товарів. На початку XIX століття італієць Конфароні заснував у Котовці торговельну контору, взявши на відкуп крамницю, пором на річці Орелі та шкіряний завод. Він скуповував пшеницю й льон і відправляв їх у місто Бердянськ.
Жорстка поміщицька експлуатація викликала рішучий опір кріпаків. У 1856 році вони взяли участь у русі селян Катеринославщини за переселення до Таврії.
Реформа 1861 року анітрохи не поліпшила матеріального становища селян. За уставною грамотою, складеною поміщиком Г. Алексєєвим 31 жовтня 1862 року, на ревізьку душу виділялось по 2,25 десятин землі. Всього 988 чоловік мали одержати 2223 десятини, за які вони повинні були сплатити 80 137 крб. 77 коп. викупних платежів. Обурені селяни на початку жовтня 1863 року відмовилися прийняти уставну грамоту і платити цей викуп. Щоб примусити їх скоритися, поміщик викликав 3 роти солдат. У тому ж році на сході котовської громади було вирішено послати до «царя-батюшки» в Петербург селянина Демида Керкеза «за громаду постояти». Та не довелося Керкезові дійти до царя. В Петербурзі його заарештували і ув'язнили. Тільки через п'ять років повернувся він додому. Його господарство занепало, сім'я жебракувала. Через рік після повернення Демид Керкез помер.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шевченківка
- Топчине
- Приют
- Поливанівка
- Очеретувате
- Новопетрівка
- Мар'ївка
- Заплавка
- Жданівка
- Дмухайлівка
- Гупалівка
- Бузівка
- Личкове