Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
ув'язнення відправили на каторжні роботи до Архангельської губернії строком на три роки. Д. Панченко відбував ув'язнення у катеринославській тюрмі.
Запровадження столипінської реформи прискорило розорення трудового селянства. З кожним роком ставало дедалі більше безземельних і безкінних селян, які йшли батракувати, а їхня земля і майно переходило до багатіїв. У 1908 році в Котовці на 601 селянське господарство з населенням 4284 чоловіка припадало 2223 десятини землі. В той же час поміщик Алексєєв мав 23 740 десятин землі, церква - 120 Десятин, куркуль Папуця - 60 десятин.
Щоб тримати селян у покорі і стягати з них податки та ін. побори, в Котовці у 1908 році було розміщено 50 козаків.
Навіть у зовнішньому вигляді села виявлялася соціальна нерівність його мешканців. Панський маєток, оточений великим садом, височів серед хатин під солом'яними дахами, що тулились на вузьких, кривих вуличках містечка.
Наприкінці XIX століття в Котовці був лише один фельдшер. У 1903 році побудували лікарню на 20 місць, яку обслуговували 2 лікарі і 5 фельдшерів. Звичайно, лікарня не спроможна була подавати допомогу всім хворим, і тому значна частина населення лікувалася у знахарів.
Більшість населення Котовки до революції була неписьменною. 2 церковнопарафіальні і земська школа, відкрита у 1874 році, не могли охопити всіх, хто хотів учитися. В 1911 році в земській школі навчалося 111 дітей і працювало двоє вчителів.
З давніх-давен мешканці Котовки славилися художнім вишиванням. Мережкою, вирізуванням, павучком, хрестом прикрашалися манишки, комір і поділ сорочок, рукави і особливо старанно рушники - ця споконвічна прикраса української хати. Жителі села були майстрами орнаментального розпису, для якого використовували місцеві глини. Стіни хат, печі, віконниці прикрашали квітами, кольоровими смугами, візерунками; хліви і повітки мазали червоною глиною. Чудова природа Приорілля була невичерпним джерелом натхнення самодіяльних митців.
Грабіжницька світова імперіалістична війна значно погіршила і без того тяжке становище селянства. Жителі Котовки бойкотували розпорядження царського уряду, ховали запаси хліба, всіляко уникали реквізицій для потреб фронту. Вони з радістю зустріли звістку про Лютневу революцію і повалення царизму. 9 квітня 1917 року в Котовці було створено тимчасовий виконавчий комітет громадських організацій Котовської волості. Селяни зажадали від нього розподілу поміщицької землі. Не дочекавшись від Тимчасового уряду задоволення своїх вимог, вони під керівництвом бідняка О. К. Гейка у вересні 1917 року самі почали ділити поміщицьку землю. Власника маєтку заарештували і відправили до в'язниці.
Наприкінці грудня 1917 року в селі було проголошено Радянську владу, а в січні 1918 року присткпив до роботи волосний революційний комітет на чолі з селянином-бідняком П. С. Бездворним. Спираючись на сільську бідноту, ревком організував розподіл поміщицької землі і реманенту між безземельними та малоземельними селянами, вжив заходів для налагодження господарського і культурного жиїтя.
У квітні 1918 року Котовку окупували німецько-австрійські війська. Створені з колишніх царських офіцерів та синків місцевих багатіїв, каральні загони чинили жорстокі розправи над тими, хто активно підтримував заходи Радянської влади на селі. Влітку 1918 року карателі схопили бідняків І. Кібальника та І. Логвина, зв'язали їх, накрили очеретом, облили гасом і спалили живцем. Багато селян було вбито, десятки селянських хат спалено.
В серпні 1918 року селяни Котовки повстали. Майже беззбройні, вони мужньо боролися проти окупантів та їх прибічників - українських націоналистів. В цьому бою загинув перший голова Котовського ревкому П. С. Бездворний. Після вигнання німецьких окупантів та гетьманців у листопаді 1918 року їх на деякий час замінили ставленики петлюрівської Директорії.
На початку лютого 1919 року в Котовці було відновлено Радянську владу. Революційний комітет очолив комуніст Й. М. Кобець. До складу волревкому входили також П. Д. Рибалка, І. Є. Гриценко, І. Ф. Карнаухов, І. Ф. Кравченко.
Запроваджуючи в життя декрети Радянської влади, волревком провів ряд заходів по землевпорядкуванню, наділив землею, в першу чергу, наймитів і бідняків, розподілив по господарствах худобу і реманент, налагоджував роботу школи. В селі на той час було багато безпритульних дітей-сиріт, які голодували. Волревком прикріпив їх до багатих господарств для харчування. Щоб допомогти голодуючим, він реквізував церковні цінності. Для боротьби з ворогами Радянської влади ревком створив бойовий загін, до складу якого ввійшли: О. К. Гейко, О. С. Маменко, Ф. ї. Сіромаха, Д. С.
Котовка
Сторінка 3 з 7
Після поразки революції 1905-1907 рр. царський уряд жорстоко розправився з учасниками революційних виступів. Членів селянського комітету г. ф. Кобця, Л. Помазана та І. Рівного після восьмимісячного Запровадження столипінської реформи прискорило розорення трудового селянства. З кожним роком ставало дедалі більше безземельних і безкінних селян, які йшли батракувати, а їхня земля і майно переходило до багатіїв. У 1908 році в Котовці на 601 селянське господарство з населенням 4284 чоловіка припадало 2223 десятини землі. В той же час поміщик Алексєєв мав 23 740 десятин землі, церква - 120 Десятин, куркуль Папуця - 60 десятин.
Щоб тримати селян у покорі і стягати з них податки та ін. побори, в Котовці у 1908 році було розміщено 50 козаків.
Навіть у зовнішньому вигляді села виявлялася соціальна нерівність його мешканців. Панський маєток, оточений великим садом, височів серед хатин під солом'яними дахами, що тулились на вузьких, кривих вуличках містечка.
Наприкінці XIX століття в Котовці був лише один фельдшер. У 1903 році побудували лікарню на 20 місць, яку обслуговували 2 лікарі і 5 фельдшерів. Звичайно, лікарня не спроможна була подавати допомогу всім хворим, і тому значна частина населення лікувалася у знахарів.
Більшість населення Котовки до революції була неписьменною. 2 церковнопарафіальні і земська школа, відкрита у 1874 році, не могли охопити всіх, хто хотів учитися. В 1911 році в земській школі навчалося 111 дітей і працювало двоє вчителів.
З давніх-давен мешканці Котовки славилися художнім вишиванням. Мережкою, вирізуванням, павучком, хрестом прикрашалися манишки, комір і поділ сорочок, рукави і особливо старанно рушники - ця споконвічна прикраса української хати. Жителі села були майстрами орнаментального розпису, для якого використовували місцеві глини. Стіни хат, печі, віконниці прикрашали квітами, кольоровими смугами, візерунками; хліви і повітки мазали червоною глиною. Чудова природа Приорілля була невичерпним джерелом натхнення самодіяльних митців.
Грабіжницька світова імперіалістична війна значно погіршила і без того тяжке становище селянства. Жителі Котовки бойкотували розпорядження царського уряду, ховали запаси хліба, всіляко уникали реквізицій для потреб фронту. Вони з радістю зустріли звістку про Лютневу революцію і повалення царизму. 9 квітня 1917 року в Котовці було створено тимчасовий виконавчий комітет громадських організацій Котовської волості. Селяни зажадали від нього розподілу поміщицької землі. Не дочекавшись від Тимчасового уряду задоволення своїх вимог, вони під керівництвом бідняка О. К. Гейка у вересні 1917 року самі почали ділити поміщицьку землю. Власника маєтку заарештували і відправили до в'язниці.
Наприкінці грудня 1917 року в селі було проголошено Радянську владу, а в січні 1918 року присткпив до роботи волосний революційний комітет на чолі з селянином-бідняком П. С. Бездворним. Спираючись на сільську бідноту, ревком організував розподіл поміщицької землі і реманенту між безземельними та малоземельними селянами, вжив заходів для налагодження господарського і культурного жиїтя.
У квітні 1918 року Котовку окупували німецько-австрійські війська. Створені з колишніх царських офіцерів та синків місцевих багатіїв, каральні загони чинили жорстокі розправи над тими, хто активно підтримував заходи Радянської влади на селі. Влітку 1918 року карателі схопили бідняків І. Кібальника та І. Логвина, зв'язали їх, накрили очеретом, облили гасом і спалили живцем. Багато селян було вбито, десятки селянських хат спалено.
В серпні 1918 року селяни Котовки повстали. Майже беззбройні, вони мужньо боролися проти окупантів та їх прибічників - українських націоналистів. В цьому бою загинув перший голова Котовського ревкому П. С. Бездворний. Після вигнання німецьких окупантів та гетьманців у листопаді 1918 року їх на деякий час замінили ставленики петлюрівської Директорії.
На початку лютого 1919 року в Котовці було відновлено Радянську владу. Революційний комітет очолив комуніст Й. М. Кобець. До складу волревкому входили також П. Д. Рибалка, І. Є. Гриценко, І. Ф. Карнаухов, І. Ф. Кравченко.
Запроваджуючи в життя декрети Радянської влади, волревком провів ряд заходів по землевпорядкуванню, наділив землею, в першу чергу, наймитів і бідняків, розподілив по господарствах худобу і реманент, налагоджував роботу школи. В селі на той час було багато безпритульних дітей-сиріт, які голодували. Волревком прикріпив їх до багатих господарств для харчування. Щоб допомогти голодуючим, він реквізував церковні цінності. Для боротьби з ворогами Радянської влади ревком створив бойовий загін, до складу якого ввійшли: О. К. Гейко, О. С. Маменко, Ф. ї. Сіромаха, Д. С.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шевченківка
- Топчине
- Приют
- Поливанівка
- Очеретувате
- Новопетрівка
- Мар'ївка
- Заплавка
- Жданівка
- Дмухайлівка
- Гупалівка
- Бузівка
- Личкове