Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Дніпропетровська та 45 км на північний схід від Кривого Рога. Населення - 8300 чоловік.
Територія нинішньої Софіївки почала заселятись наприкінці XVIII століття. В 1770-1780 рр. Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської канцелярії вжила заходів до заселення степів між Базавлуком і Саксаганню осілими сімейними людьми.
Населення цієї місцевості зростало також за рахунок втікачів з Правобережної України та Центральної Росії, які сподівалися врятуватися тут від поміщицького свавілля. Але сподівання ці були марними. Царський уряд щедро роздавав землі генералам, поміщикам, великим чиновникам, і селяни знову потрапляли в поміщицьку кабалу. Наприкінці XVIII століття землі по річці Кам'янці належали царському генералові Дуніну. Між 1791 та 1796 рр. він заснував тут село, назвавши його на честь своєї нареченої Софіївкою. Пізніше він передав його в казну, софійські селяни стали державними. За даними ревізії 1859 року, в Софіївці було 637 дворів, проживало 4005 чоловік, з них 3934 державних селян і 66 відставних солдатів та членів їх сімей.
За указами 1866-1867 рр. для жителів села було встановлено 2005 наділів, по 7,7 десятини на душу. Цю землю треба було викупити у казни на січень 1887 року, але й на 1902 рік жодної десятини селяни не викупили.
З розвитком капіталізму після реформи 1861 року посилювалась диференціація селянства. Про це свідчать і дані по землекористуванню в Софіївці. В 1880 роді
Софіївська сільська община об'єднувала 762 двори і 5323 чол. населення їм належало 15 452 десятини землі в т. ч. орної - 10 767, тобто в середньому припадало по 20,4 десятини на двір, з них орної - 14,1 десятини. Однак десятини ці розподілялись дуже нерівномірно. Кращі землі поступово зосереджувались в руках куркулів. Сільські багатії споруджували також млини, кузні, олійниці, відкривали промислові підприємства. В 1864 році в Софіївці було 95 вітряних млинів, 8 олійниць, 3 кузні. В 1894 році в селі почав працювати механічний завод, який випускав сільськогосподарські знаряддя, переважно букери, плуги тощо. В 1900 році нін виробив продукції на суму 92 тис. крб. Через кілька років стали до ладу паровий млин, дві олійниці, а напередодні імперіалістичної війни - цегельний завод. В 1900 році на цих підприємствах працювало понад 100 чоловік - переважно з софіївських бідняків.
Багато жителів села переселялося в інші райони, особливо на Кубань. Збереглися документи, які свідчать про переселенський рух софіївських селян. Ще в травні 1867 року губернському присутствію повідомлялось, що софіївські селяни великими партіями переселяються на Кубань, а коли влада заборонила громадам видавати документи на переселення, селяни робили це самовільно. Про тяжку долю сільської бідноти свідчить і такий факт. Місцеві жандарми доповідали начальству, що 21 квітня 1881 року в Софіївці селянин, відставний солдат М. Криворуков різко висловився не тільки проти існуючого ладу, а й проти особи царя.
Диференціація і зубожіння селян особливо посилились після столипінської аграрної реформи. Куркульство, що розширило свої наділи, почало виділятися на хутори. Так за 10 км від Софіївки в 1910 році виник хутір Пустопорожній (нині тут село Жовте). Тоді там налічувалося 12 дворів. Куркулі Терещенко, Федорченко, Товстуха, Замбровський та ін. купили ще по 15-20 десятин, а коваль Маложонок - 50 десятин. Куркулям виділяли землі в одному місці на відруби. В їхніх господарствах було по 20 і більше пар коней, снопов'язалки, жатки, парові машини, працювало по 10-15 наймитів.
В той же час багато жителів села втрачали свої наділи. Наприклад, селянин С. Степура в 1911 році заборгував куркулеві Коржу і в рахунок боргу віддав свою землю. Такі факти були не поодинокі. Позбавлені землі селяни йшли в найми до місцевих куркулів або до поміщиків сусідніх сіл. З малих років поневірялися в наймах К. Шапран, І. Собко, Ф. Шеремет, Я. Шкура та ін. В маєтку поміщика Гуревича наймитували брати С. І. Мудрий та А. І. Мудрий, у Потоцького - М. Т. Шапран та ін. Під час сівби в поміщицьких економіях чоловікам платили 35-50 коп., а жінкам 25-ЗО коп., місячна плата чоловіків становила 5-7 крб., а жінок - 3-5 крб., річна плата чоловіків - від 40 до 70 крб., а жінок - від 25 до 35 карбованців.
За рахунок сільських трудівників наживались також торгівці та спекулянти. Щотижня в селі збиралися базари, а кілька разів на рік - великі ярмарки. В 1863 році відбулися 4 ярмарки, куди було привезено товарів на суму 37 тис. крб. В 1900 році в селі торгували 44 крамниці та лавки з річним обігом на суму 433 тис. карбованців.
Софіївка
Сторінка 1 з 9
Софіївка - селище міського типу, районний центр, центр селищної Ради, якій підпорядковані села Братське, Запорізьке колишня (Ергард-Василівка) та Любимівка. Розташована за 12 км від залізничної станції Девладове на лінії Дніпропетровськ-Довгинцеве, за 105 км на південний захід від Територія нинішньої Софіївки почала заселятись наприкінці XVIII століття. В 1770-1780 рр. Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської канцелярії вжила заходів до заселення степів між Базавлуком і Саксаганню осілими сімейними людьми.
Населення цієї місцевості зростало також за рахунок втікачів з Правобережної України та Центральної Росії, які сподівалися врятуватися тут від поміщицького свавілля. Але сподівання ці були марними. Царський уряд щедро роздавав землі генералам, поміщикам, великим чиновникам, і селяни знову потрапляли в поміщицьку кабалу. Наприкінці XVIII століття землі по річці Кам'янці належали царському генералові Дуніну. Між 1791 та 1796 рр. він заснував тут село, назвавши його на честь своєї нареченої Софіївкою. Пізніше він передав його в казну, софійські селяни стали державними. За даними ревізії 1859 року, в Софіївці було 637 дворів, проживало 4005 чоловік, з них 3934 державних селян і 66 відставних солдатів та членів їх сімей.
За указами 1866-1867 рр. для жителів села було встановлено 2005 наділів, по 7,7 десятини на душу. Цю землю треба було викупити у казни на січень 1887 року, але й на 1902 рік жодної десятини селяни не викупили.
З розвитком капіталізму після реформи 1861 року посилювалась диференціація селянства. Про це свідчать і дані по землекористуванню в Софіївці. В 1880 роді
Софіївська сільська община об'єднувала 762 двори і 5323 чол. населення їм належало 15 452 десятини землі в т. ч. орної - 10 767, тобто в середньому припадало по 20,4 десятини на двір, з них орної - 14,1 десятини. Однак десятини ці розподілялись дуже нерівномірно. Кращі землі поступово зосереджувались в руках куркулів. Сільські багатії споруджували також млини, кузні, олійниці, відкривали промислові підприємства. В 1864 році в Софіївці було 95 вітряних млинів, 8 олійниць, 3 кузні. В 1894 році в селі почав працювати механічний завод, який випускав сільськогосподарські знаряддя, переважно букери, плуги тощо. В 1900 році нін виробив продукції на суму 92 тис. крб. Через кілька років стали до ладу паровий млин, дві олійниці, а напередодні імперіалістичної війни - цегельний завод. В 1900 році на цих підприємствах працювало понад 100 чоловік - переважно з софіївських бідняків.
Багато жителів села переселялося в інші райони, особливо на Кубань. Збереглися документи, які свідчать про переселенський рух софіївських селян. Ще в травні 1867 року губернському присутствію повідомлялось, що софіївські селяни великими партіями переселяються на Кубань, а коли влада заборонила громадам видавати документи на переселення, селяни робили це самовільно. Про тяжку долю сільської бідноти свідчить і такий факт. Місцеві жандарми доповідали начальству, що 21 квітня 1881 року в Софіївці селянин, відставний солдат М. Криворуков різко висловився не тільки проти існуючого ладу, а й проти особи царя.
Диференціація і зубожіння селян особливо посилились після столипінської аграрної реформи. Куркульство, що розширило свої наділи, почало виділятися на хутори. Так за 10 км від Софіївки в 1910 році виник хутір Пустопорожній (нині тут село Жовте). Тоді там налічувалося 12 дворів. Куркулі Терещенко, Федорченко, Товстуха, Замбровський та ін. купили ще по 15-20 десятин, а коваль Маложонок - 50 десятин. Куркулям виділяли землі в одному місці на відруби. В їхніх господарствах було по 20 і більше пар коней, снопов'язалки, жатки, парові машини, працювало по 10-15 наймитів.
В той же час багато жителів села втрачали свої наділи. Наприклад, селянин С. Степура в 1911 році заборгував куркулеві Коржу і в рахунок боргу віддав свою землю. Такі факти були не поодинокі. Позбавлені землі селяни йшли в найми до місцевих куркулів або до поміщиків сусідніх сіл. З малих років поневірялися в наймах К. Шапран, І. Собко, Ф. Шеремет, Я. Шкура та ін. В маєтку поміщика Гуревича наймитували брати С. І. Мудрий та А. І. Мудрий, у Потоцького - М. Т. Шапран та ін. Під час сівби в поміщицьких економіях чоловікам платили 35-50 коп., а жінкам 25-ЗО коп., місячна плата чоловіків становила 5-7 крб., а жінок - 3-5 крб., річна плата чоловіків - від 40 до 70 крб., а жінок - від 25 до 35 карбованців.
За рахунок сільських трудівників наживались також торгівці та спекулянти. Щотижня в селі збиралися базари, а кілька разів на рік - великі ярмарки. В 1863 році відбулися 4 ярмарки, куди було привезено товарів на суму 37 тис. крб. В 1900 році в селі торгували 44 крамниці та лавки з річним обігом на суму 433 тис. карбованців.
Дивиться також інші населені пункти району: