Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
3603 чоловіка.
В селі Капулівці виявлено поселення та могильник ранньомідного віку (кінець,
початок III тисячоліття до н. е.), 2 поселення доби бронзи (II - початок І тисячоліття до н. е.) з рештками бронзоливарного виробництва. Досліджено також поселення скіфського часу (III століття до н. е.) та черняхівської культури (IV-V століття н. е.). Скіфське поселення (IV-III століття до н. е.) з рештками жител та металургійного виробництва досліджено на території Покровського.
Заселення місцевості, на якій тепер розташоване село, припадає на 1734 рік, коли тут, через 25 років після зруйнування Січі, на острові Чортомлику оселилися запорожці і заснували т. зв. Нову Січ. Після ліквідації її у 1775 році на місці коша виникло село Покровське. Деякий час воно називалось навіть містом, тут були розташовані провінціальна канцелярія і духовне правління. Але вже в наступному році провінціальна канцелярія була переведена до Нікополя, а Покровське одержало, статут містечка, з 1784 року воно стає слободою.
Незабаром після ліквідації Нової Січі Катерина II подарувала Покровське, в якому проживало 476 жителів - вихідців з різних сел України, разом з навколишніми селами, автору маніфеста про скасування Січі генерал-прокуророві князеві Вяземському. В 1802 році вдова Вяземського продала Покровське придворному барону Штигліцу.
Реалістичні картини життя селян, жорстокі кріпосницькі порядки змалюван у своїй роботі «Поездка в Южную Россию» О. С. Афанасьєв-Чужбинський коли у 1856 році він разом з іншими письменниками перебував у подорожі по вивченню прирічних і приморських областей Російської імперії. Під час поїздки по Дніпру Чужбинський зробив тривалу зупинку в Нікополі і в Покровському. В першій частині своєї книги - «Очерки Днепра» - він писав, що український селянин не перестає трудитися все своє життя. Вже у 8 років селянський хлопчик стає до праці: пасе худобу, поганяє волів, з роками виконує все більш складні і важкі роботи. Дівчатка 7-8 років навчаються прясти, ганяють худобу в поле, доглядають менших дітей, пораються на городі. Особливо гаряча і важка пора наступала для селян влітку- під час жнив, писав Чужбинський, вдома залишалися тільки старезні діди та малі
діти. Немовлят матері брали з собою на поле. Якось у Покровському, повертаючись до хати, де він мешкав, письменник почув голосний плач. Плакали дві дівчини. На запитання, яке горе сталося і чи не зможе він чим-небудь допомогти, одна з дівчат відповіла: «Е, ніхто не пособить!.. завтра перший раз виганяють нас на панщину».
Рятуючись від панської сваволі, селяни втікали. Про факти втечі кріпаків барона Штигліца катеринославський губернатор вимушений був доповідати навіть цареві Олександрові II в рапорті від 8 червня 1856 року.
В 1861 році село Покровське, в якому за переписом 1859 року налічувалось 214 господарств і 1511 жителів, було продано Штигліцом великому князеві Михайлові Миколайовичу. В цьому ж році внаслідок скасування кріпосного права селяни спіли юридично вільними, залишаючись у цілковитій економічній залежності від поміщика, бо більшість з них не мала ні достатньої кількості землі, ні знарядь для її обробітку.
Згідно викупного договору, підписаного 21 листопада 1862 року управителем маєтку та представниками сільської громади, тимчасово зобов'язані жителі Покровського одержали право на викуп 588 наділів. Наділ на ревізьку душу дорівнював 4 десятинам. За всю кількість надільної землі - 2232 десятини - селяни повинні були платити 5022 крб. оброку на рік. Загальна ж сума викупу становила 66 960 крб. Тобто кожна десятина надільної землі коштувала селянину З0 крб. Крім того, вони повинні були платити за водопій, за право ловити рибу в річці Підпільній, за прогон худоби і інше.
На кінець XIX століття в селі різко збільшилася кількість селян-батраків, які не мали ніяких засобів до існування. В 1886 році в чотирьох селах Покровської волості налічувалось 3311 жителів. На їх долю припадало 4543 десятини землі, тобто менш ніж півтори десятини на душу населення. В той же час поміщик Романов мав у волості 34 418 десятин кращої землі.
Куркулі скуповували землі зубожілих односельчан. У 1898 році в Покровському налічувалось 456 господарств. 13 з них зовсім не мали землі, в ЗО господарствах мали її не більше десятини, 40 - належало по 1-3 десятини, а 29 дворів мали по 10-20 десятин землі. В середньому на душу населення припадало менше десятини надільної землі.
Не маючи достатньої кількості землі, селяни вимушені були орендувати її у Романова за надто високу плату: 10 крб. за десятину орної степової землі і 24 крб. за оренду десятини плавнів. Орендувати землю за таку плату могли
Покровське
Сторінка 1 з 7
Покровське - село, центр Покровської сільської Ради, якій підпорядковані також села Капулівка, Катеринівка, Красне, Набережне, Нагірне та Шахтар. Розташоване на березі Каховського моря за 30 км від Нікополя. Населення - В селі Капулівці виявлено поселення та могильник ранньомідного віку (кінець,
початок III тисячоліття до н. е.), 2 поселення доби бронзи (II - початок І тисячоліття до н. е.) з рештками бронзоливарного виробництва. Досліджено також поселення скіфського часу (III століття до н. е.) та черняхівської культури (IV-V століття н. е.). Скіфське поселення (IV-III століття до н. е.) з рештками жител та металургійного виробництва досліджено на території Покровського.
Заселення місцевості, на якій тепер розташоване село, припадає на 1734 рік, коли тут, через 25 років після зруйнування Січі, на острові Чортомлику оселилися запорожці і заснували т. зв. Нову Січ. Після ліквідації її у 1775 році на місці коша виникло село Покровське. Деякий час воно називалось навіть містом, тут були розташовані провінціальна канцелярія і духовне правління. Але вже в наступному році провінціальна канцелярія була переведена до Нікополя, а Покровське одержало, статут містечка, з 1784 року воно стає слободою.
Незабаром після ліквідації Нової Січі Катерина II подарувала Покровське, в якому проживало 476 жителів - вихідців з різних сел України, разом з навколишніми селами, автору маніфеста про скасування Січі генерал-прокуророві князеві Вяземському. В 1802 році вдова Вяземського продала Покровське придворному барону Штигліцу.
Реалістичні картини життя селян, жорстокі кріпосницькі порядки змалюван у своїй роботі «Поездка в Южную Россию» О. С. Афанасьєв-Чужбинський коли у 1856 році він разом з іншими письменниками перебував у подорожі по вивченню прирічних і приморських областей Російської імперії. Під час поїздки по Дніпру Чужбинський зробив тривалу зупинку в Нікополі і в Покровському. В першій частині своєї книги - «Очерки Днепра» - він писав, що український селянин не перестає трудитися все своє життя. Вже у 8 років селянський хлопчик стає до праці: пасе худобу, поганяє волів, з роками виконує все більш складні і важкі роботи. Дівчатка 7-8 років навчаються прясти, ганяють худобу в поле, доглядають менших дітей, пораються на городі. Особливо гаряча і важка пора наступала для селян влітку- під час жнив, писав Чужбинський, вдома залишалися тільки старезні діди та малі
діти. Немовлят матері брали з собою на поле. Якось у Покровському, повертаючись до хати, де він мешкав, письменник почув голосний плач. Плакали дві дівчини. На запитання, яке горе сталося і чи не зможе він чим-небудь допомогти, одна з дівчат відповіла: «Е, ніхто не пособить!.. завтра перший раз виганяють нас на панщину».
Рятуючись від панської сваволі, селяни втікали. Про факти втечі кріпаків барона Штигліца катеринославський губернатор вимушений був доповідати навіть цареві Олександрові II в рапорті від 8 червня 1856 року.
В 1861 році село Покровське, в якому за переписом 1859 року налічувалось 214 господарств і 1511 жителів, було продано Штигліцом великому князеві Михайлові Миколайовичу. В цьому ж році внаслідок скасування кріпосного права селяни спіли юридично вільними, залишаючись у цілковитій економічній залежності від поміщика, бо більшість з них не мала ні достатньої кількості землі, ні знарядь для її обробітку.
Згідно викупного договору, підписаного 21 листопада 1862 року управителем маєтку та представниками сільської громади, тимчасово зобов'язані жителі Покровського одержали право на викуп 588 наділів. Наділ на ревізьку душу дорівнював 4 десятинам. За всю кількість надільної землі - 2232 десятини - селяни повинні були платити 5022 крб. оброку на рік. Загальна ж сума викупу становила 66 960 крб. Тобто кожна десятина надільної землі коштувала селянину З0 крб. Крім того, вони повинні були платити за водопій, за право ловити рибу в річці Підпільній, за прогон худоби і інше.
На кінець XIX століття в селі різко збільшилася кількість селян-батраків, які не мали ніяких засобів до існування. В 1886 році в чотирьох селах Покровської волості налічувалось 3311 жителів. На їх долю припадало 4543 десятини землі, тобто менш ніж півтори десятини на душу населення. В той же час поміщик Романов мав у волості 34 418 десятин кращої землі.
Куркулі скуповували землі зубожілих односельчан. У 1898 році в Покровському налічувалось 456 господарств. 13 з них зовсім не мали землі, в ЗО господарствах мали її не більше десятини, 40 - належало по 1-3 десятини, а 29 дворів мали по 10-20 десятин землі. В середньому на душу населення припадало менше десятини надільної землі.
Не маючи достатньої кількості землі, селяни вимушені були орендувати її у Романова за надто високу плату: 10 крб. за десятину орної степової землі і 24 крб. за оренду десятини плавнів. Орендувати землю за таку плату могли
Дивиться також інші населені пункти району:
- Червоногригорівка
- Придніпровське
- Новопілля
- Новоіванівка
- Менжинське
- Лошкарівка
- Криничувате
- Кірове
- Дмитрівка
- Шолохове