Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кобеляки. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Драгівка, Дубове, Калинівка, Лисківка, Пилипівка, Селянівка, Тарасівка, Турове. Населення - 8200 чоловік.
Про заселення цих земель у давні часи свідчить відкрита в урочищі Паращина Гребля стоянка нового кам'яного віку близько IV тисячоліття до н. е. На території селища розкопано також кілька курганів доби бронзи III-II тисячоліття до н. е.
Виникла Царичанка у XVII столітті. За часів гетьмана Самойловича тут оселилися козаки Гаврило Сало та Олексій Кочерга В1673-1674 рр. до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя, які терпіли від нападів кримських татар. Уже в 1677 році Царичанка згадується як сотенне містечко Полтавського полку. І досі зберігає назву Замка горішня частина Царичанки, яка була обнесена земляними валами. Не раз на цих укріпленнях точилися запеклі бої з татарами. У 1696 році Царичанка, як і інші містечка по річці Орелі, зазнала нападу орди. Її вщент зруйнували і спалили.
Під час походу Карла XII на Полтаву в 1709 році у містечку стояв російський гарнізон. З 1731 року Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як
одна з її фортець. У квітні 1736 року тут розмістилася головна квартира російсько- української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до походу проти татар.
До 1764 року Царичанка залишалася сотенним містечком Полтавського полку. Переважну більшість його населення становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. Так, у 1722 році царичанський сотник Федір Бабанський повідомляв канцелярію Полтавського полку, що козаки Грицько Бондаренко, Іван Коломийченко та інші сіють тютюн на продаж, за що й сплачують податок. А взимку 1722 року городовий отаман Михайло Мацько залишив зимувати 120 бджолиних сімей, козак Іван Гниря - 127, посполитий Федір Моня- 624. В Царичанці була броварня Григора Луценка, солодовня Данила Жданенка та Василя Палагути, які сплачували податок пивом та солодом Переволочнянській фортеці.
Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому торгували хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір йшов «на пана полковника» і по копійці на місцеву старшину. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалася кількість міщан, які селилися на т. зв. Подолі - торговельній слобідці Царичанки. Наприкінці XVIII століття в Царичанці жило багато військових. У 1780 році в секунд- майора Матвія Тимковського гостював і лікувався після поранення під Очаковом О. В. Суворов.
Розвиток феодально-кріпосницьких відносин, зростання гноблення рядового козацтва з боку старшини загострювали соціальні суперечності і викликали народні повстання. Ще у 1692 році населення Царичанки та слобід, розташованих по Орелі, брало участь у повстанні, яке швидко поширилося на всьому правобережжі Ворскли і супроводилося вбивством гетьманських та царських урядовців.
Однією з яскравих сторінок антифеодальної боротьби на Лівобережній Україні у 2-й половині XVIII століття було повстання пікінерських полків, створених у 1764 році в південних районах Лівобережжя з частин лівобережних козаків. Позбавлення козацьких прав, жорстоке знущання, тяжка військова служба викликали збройний виступ пікінерів. У жовтні 1769 року повстали пікінерські полки - Донецький і Дніпровський до складу якого входила Царичанка. Уряд, що боявся об'єднання пікінерів із запорожцями і розрізненими повстанськими загонами, які діяли на Слобідській та Лівобережній Україні, в 1770 році кинув проти них регулярні війська, які придушили повстання. Згадки про пікінерське повстання довго жили у пам'яті народній, у переказах і піснях.
У 1765 році Царичанка відійшла до Новоросійської губернії 8, з 1775 до 1784 року вона була центром повіту з воєводською канцелярією в складі Азовської губернії. За наказом Катерини II в 1794 році містечко було підпорядковане,Катеринославському намісництву. У 1797 році Царичанку, у зв'язку з винесенням за штат повітових міст, названо посадом. Населення містечка становило тоді 4000 чоловік. У земляній фортеці стояв невеличкий гарнізон. У 1802 році Царичанка ввійшла до Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту і з 1816 року її перевели на ста
новище військового поселення. В 1846 році в містечку налічувалось 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенних і 15 поміщицьких селян, і, крім того, купці та міщани, які торгували хлібом, великою рогатою худобою і вівцями. Щорічно тут відбувалися 4 ярмарки, на які привозили товари з Полтавської, Харківської, Катеринославської губерній.
Царичанка
Сторінка 1 з 8
Царичанка (з 1784 до 1797 року) - Алексополь - селище міського типу, центр району. Розташована на правому березі річки Орелі - лівої притоки Дніпра, за 78 км від обласного центру і за 42 км від залізничної станції Про заселення цих земель у давні часи свідчить відкрита в урочищі Паращина Гребля стоянка нового кам'яного віку близько IV тисячоліття до н. е. На території селища розкопано також кілька курганів доби бронзи III-II тисячоліття до н. е.
Виникла Царичанка у XVII столітті. За часів гетьмана Самойловича тут оселилися козаки Гаврило Сало та Олексій Кочерга В1673-1674 рр. до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя, які терпіли від нападів кримських татар. Уже в 1677 році Царичанка згадується як сотенне містечко Полтавського полку. І досі зберігає назву Замка горішня частина Царичанки, яка була обнесена земляними валами. Не раз на цих укріпленнях точилися запеклі бої з татарами. У 1696 році Царичанка, як і інші містечка по річці Орелі, зазнала нападу орди. Її вщент зруйнували і спалили.
Під час походу Карла XII на Полтаву в 1709 році у містечку стояв російський гарнізон. З 1731 року Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як
одна з її фортець. У квітні 1736 року тут розмістилася головна квартира російсько- української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до походу проти татар.
До 1764 року Царичанка залишалася сотенним містечком Полтавського полку. Переважну більшість його населення становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. Так, у 1722 році царичанський сотник Федір Бабанський повідомляв канцелярію Полтавського полку, що козаки Грицько Бондаренко, Іван Коломийченко та інші сіють тютюн на продаж, за що й сплачують податок. А взимку 1722 року городовий отаман Михайло Мацько залишив зимувати 120 бджолиних сімей, козак Іван Гниря - 127, посполитий Федір Моня- 624. В Царичанці була броварня Григора Луценка, солодовня Данила Жданенка та Василя Палагути, які сплачували податок пивом та солодом Переволочнянській фортеці.
Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому торгували хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір йшов «на пана полковника» і по копійці на місцеву старшину. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалася кількість міщан, які селилися на т. зв. Подолі - торговельній слобідці Царичанки. Наприкінці XVIII століття в Царичанці жило багато військових. У 1780 році в секунд- майора Матвія Тимковського гостював і лікувався після поранення під Очаковом О. В. Суворов.
Розвиток феодально-кріпосницьких відносин, зростання гноблення рядового козацтва з боку старшини загострювали соціальні суперечності і викликали народні повстання. Ще у 1692 році населення Царичанки та слобід, розташованих по Орелі, брало участь у повстанні, яке швидко поширилося на всьому правобережжі Ворскли і супроводилося вбивством гетьманських та царських урядовців.
Однією з яскравих сторінок антифеодальної боротьби на Лівобережній Україні у 2-й половині XVIII століття було повстання пікінерських полків, створених у 1764 році в південних районах Лівобережжя з частин лівобережних козаків. Позбавлення козацьких прав, жорстоке знущання, тяжка військова служба викликали збройний виступ пікінерів. У жовтні 1769 року повстали пікінерські полки - Донецький і Дніпровський до складу якого входила Царичанка. Уряд, що боявся об'єднання пікінерів із запорожцями і розрізненими повстанськими загонами, які діяли на Слобідській та Лівобережній Україні, в 1770 році кинув проти них регулярні війська, які придушили повстання. Згадки про пікінерське повстання довго жили у пам'яті народній, у переказах і піснях.
У 1765 році Царичанка відійшла до Новоросійської губернії 8, з 1775 до 1784 року вона була центром повіту з воєводською канцелярією в складі Азовської губернії. За наказом Катерини II в 1794 році містечко було підпорядковане,Катеринославському намісництву. У 1797 році Царичанку, у зв'язку з винесенням за штат повітових міст, названо посадом. Населення містечка становило тоді 4000 чоловік. У земляній фортеці стояв невеличкий гарнізон. У 1802 році Царичанка ввійшла до Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту і з 1816 року її перевели на ста
новище військового поселення. В 1846 році в містечку налічувалось 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенних і 15 поміщицьких селян, і, крім того, купці та міщани, які торгували хлібом, великою рогатою худобою і вівцями. Щорічно тут відбувалися 4 ярмарки, на які привозили товари з Полтавської, Харківської, Катеринославської губерній.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка
- Петриківка