Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
підпорядковані також населені пункти Андронівка, Водолазьке, Красногорівка, Наталівка, Новогригорівка, Світловка, Юр'ївка. Населення - 3017 чоловік.
У минулому па теріїюрії сучасної Слов'янки, як підтверджують історичні документи, була козацька сторожова охорона, що контролювала Муравський шлях з Криму до Росії. Тут стояв зі своїм загоном сотник Гончар. У 1660 році в одній із сутичок з татарами він загинув. Відтоді балка, де його поховали, стала називатися Балкою Гончара. В 1707 році вона згадується серед інших населених пунктів Запорізької Січі. Весною 1771 року тут оселилося кілька учасників селянської війни під проводом О. Пугачова, що рятувалися від переслідувань уряду.
Наступного року в козацькому поселенні проїздом зупинився губернатор Азовської губернії Чертков, який знайомився з краєм. Йому дуже сподобалася привільна, рівна, мальовнича місцевість, і він наказав почати заселення її сімейним осілим людом. Губернатор сподівайся з часом заснувати тут місто Слов'янськ, про будівництво якого клопотався князь Потьомкін. Тому в 1777 році поселення й було назване Слов'янкою.
За переписом 1782 року, в Слов'янці проживало 560 душ, в т. ч. 289 чоловіків і 271 жінка. Населення займалося рільництвом і тваринництвом. Родючі землі, наявність річки, зручні шляхи сполучення сприяли швидкому зростанню слободи. Так, за переписом 1859 року, в ній було 442 двори, де проживало 3046 мешканців, що належали до розряду державних селян. У 1897 році кількість дворів збільшилась
більш ніж удвоє (927), населення - до 5709 чоловік. Воно мало 12 795 десятим надільної землі. В селі була церковнопарафіяльна школа, поштова станція.
Гніт, свавілля місцевої влади викликали протест селян Слов'янки, і в 1808 році вони усунули з посади волосного старшину. В другій половині XIX століття руволюційну агітацію серед жителів села вели народники. Так, у 70-х рр. сюди прибули два ковалі, бондар та два вчителі. З ними близько зійшовся місцевий селянин Т. Г. Леонтьєв. За доносом куркулів вони всі були заарештовані.
З розвитком капіталізму посилювався процес класової диференціації селянства.
На кінець 1895 року лише 3 поміщикам - Лященкові, Кільману і Довженку належало 5485 десятин орної землі. Багатії безсоромно грабували своїх односельчан. Наймитам за сезон вони платили не більше 15 крб., підліткам - 7-8 крб. А часто було й так, що, відробивши літо на землях поміщика Довженка чи куркуля Зуба, бідняк ще й заборговував їм. У 1913 році 46 господарств поміщиків та куркулів (це становило 2,5 проц. всіх господарств) володіли 12 340 десятинами придатної землі. В середньому на таке господарство припадало близько 268 десятин. Таким чином, в руках багатіїв було 43 проц. усієї придатної землі, тоді як у 97,5 проц. селянських господарств - лише 57 проц, земельних угідь. Йдеться лише про ті куркульські господарства, які вийшли з общини на хутори. Крім них, в селі були куркульські господарства, які також збільшували свої наділи за рахунок бідноти. Наприклад, куркулі Зуб, Афонін, Хань, Кобець мали від 60 до 150 десятин землі, в той час як у бідняцьких господарств було не більше 3,5-5 десятин на двір. 150 селянських родин продали свої землі і виїхали шукати кращої долі до Сибіру та Середньої Азії. Значна частина селян пішла в найми до куркулів або шукала роботу на шахтах Донбасу.
Імперіалістична війна лягла новим тягарем на плечі трудового селянства. На війну було мобілізовано майже всіх працездатних чоловіків. У селян забирали, тягло, худобу.
Напередодні 1917 року в Слов'янці налічувалося 1240 дворів. Більшість похилених на бік селянських хат-мазанок була вкрита соломою. Дерев'яні саморобні стіл та лава - от і все начиння тогочасної бідняцької хати. В селі працював один паровий і 49 вітряних млинів. Сільська біднота, яка становила 65 проц. населення села, користувалася лише вітряними млинами, де мололи зерно на простий шхчол. Чотири олійниці, 7 кузень, два цегельні заводи обслуговували переважно заможних селян. В Слов'янці було 5 зернових громадських комор, 5 приватних мануфактурних та промтоварних крамниць, лісний склад. Щорічно проводилося три ярмарки і щонеділі відбувалися базари.
Одна земська двокласна і дві церковнопарафіальнї школи - оце і всі навчальні заклади на 8430 чоловік населення. Тут навчалося близько 200 учнів. Більш як 75 проц. дітей шкільного віку не мали змоги ходити до школи. Тільки в 1909 році земство відкрило лікарню на 11 ліжок. Зате тут було 2 церкви, єврейський молитовний дім, 3 шинки, винний льох.
Після повалення царизму, в березні 1917 року солдати Я. Я. Денисенко, Г. Ю. Рибальченко, Р. П. Куліниченко, підтримані селянами, заарештували
Слов'янка
Сторінка 1 з 6
Слов'янка - село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Бика, притоки Самари, за 18 км на північ від районного центру і за 1,5 км від залізничної станції Слов'янка Придніпровської залізниці. Сільраді У минулому па теріїюрії сучасної Слов'янки, як підтверджують історичні документи, була козацька сторожова охорона, що контролювала Муравський шлях з Криму до Росії. Тут стояв зі своїм загоном сотник Гончар. У 1660 році в одній із сутичок з татарами він загинув. Відтоді балка, де його поховали, стала називатися Балкою Гончара. В 1707 році вона згадується серед інших населених пунктів Запорізької Січі. Весною 1771 року тут оселилося кілька учасників селянської війни під проводом О. Пугачова, що рятувалися від переслідувань уряду.
Наступного року в козацькому поселенні проїздом зупинився губернатор Азовської губернії Чертков, який знайомився з краєм. Йому дуже сподобалася привільна, рівна, мальовнича місцевість, і він наказав почати заселення її сімейним осілим людом. Губернатор сподівайся з часом заснувати тут місто Слов'янськ, про будівництво якого клопотався князь Потьомкін. Тому в 1777 році поселення й було назване Слов'янкою.
За переписом 1782 року, в Слов'янці проживало 560 душ, в т. ч. 289 чоловіків і 271 жінка. Населення займалося рільництвом і тваринництвом. Родючі землі, наявність річки, зручні шляхи сполучення сприяли швидкому зростанню слободи. Так, за переписом 1859 року, в ній було 442 двори, де проживало 3046 мешканців, що належали до розряду державних селян. У 1897 році кількість дворів збільшилась
більш ніж удвоє (927), населення - до 5709 чоловік. Воно мало 12 795 десятим надільної землі. В селі була церковнопарафіяльна школа, поштова станція.
Гніт, свавілля місцевої влади викликали протест селян Слов'янки, і в 1808 році вони усунули з посади волосного старшину. В другій половині XIX століття руволюційну агітацію серед жителів села вели народники. Так, у 70-х рр. сюди прибули два ковалі, бондар та два вчителі. З ними близько зійшовся місцевий селянин Т. Г. Леонтьєв. За доносом куркулів вони всі були заарештовані.
З розвитком капіталізму посилювався процес класової диференціації селянства.
На кінець 1895 року лише 3 поміщикам - Лященкові, Кільману і Довженку належало 5485 десятин орної землі. Багатії безсоромно грабували своїх односельчан. Наймитам за сезон вони платили не більше 15 крб., підліткам - 7-8 крб. А часто було й так, що, відробивши літо на землях поміщика Довженка чи куркуля Зуба, бідняк ще й заборговував їм. У 1913 році 46 господарств поміщиків та куркулів (це становило 2,5 проц. всіх господарств) володіли 12 340 десятинами придатної землі. В середньому на таке господарство припадало близько 268 десятин. Таким чином, в руках багатіїв було 43 проц. усієї придатної землі, тоді як у 97,5 проц. селянських господарств - лише 57 проц, земельних угідь. Йдеться лише про ті куркульські господарства, які вийшли з общини на хутори. Крім них, в селі були куркульські господарства, які також збільшували свої наділи за рахунок бідноти. Наприклад, куркулі Зуб, Афонін, Хань, Кобець мали від 60 до 150 десятин землі, в той час як у бідняцьких господарств було не більше 3,5-5 десятин на двір. 150 селянських родин продали свої землі і виїхали шукати кращої долі до Сибіру та Середньої Азії. Значна частина селян пішла в найми до куркулів або шукала роботу на шахтах Донбасу.
Імперіалістична війна лягла новим тягарем на плечі трудового селянства. На війну було мобілізовано майже всіх працездатних чоловіків. У селян забирали, тягло, худобу.
Напередодні 1917 року в Слов'янці налічувалося 1240 дворів. Більшість похилених на бік селянських хат-мазанок була вкрита соломою. Дерев'яні саморобні стіл та лава - от і все начиння тогочасної бідняцької хати. В селі працював один паровий і 49 вітряних млинів. Сільська біднота, яка становила 65 проц. населення села, користувалася лише вітряними млинами, де мололи зерно на простий шхчол. Чотири олійниці, 7 кузень, два цегельні заводи обслуговували переважно заможних селян. В Слов'янці було 5 зернових громадських комор, 5 приватних мануфактурних та промтоварних крамниць, лісний склад. Щорічно проводилося три ярмарки і щонеділі відбувалися базари.
Одна земська двокласна і дві церковнопарафіальнї школи - оце і всі навчальні заклади на 8430 чоловік населення. Тут навчалося близько 200 учнів. Більш як 75 проц. дітей шкільного віку не мали змоги ходити до школи. Тільки в 1909 році земство відкрило лікарню на 11 ліжок. Зате тут було 2 церкви, єврейський молитовний дім, 3 шинки, винний льох.
Після повалення царизму, в березні 1917 року солдати Я. Я. Денисенко, Г. Ю. Рибальченко, Р. П. Куліниченко, підтримані селянами, заарештували
Дивиться також інші населені пункти району: