Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
їм пам'ятник, на п'єдесталі якого висічено 177 прізвищ.
В 1941 році колгоспники, що залишилися в селі, з величезним напруженням збирали врожай, щоб якнайшвидше здати хліб державі. Коли фронт став наближатися до села, вони почали евакуацію худоби у глибокий тил.
18 жовтня 1941 року гітлерівці окупували Слов'янку. Майже два роки село перебувало під німецько-фашистським гнітом. Фашисти розстріляли колгоспних активістів А. І. Лаврута, І. П. Денисенка, А. І. Лисицю та інших, силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 500 юнаків і дівчат.
Жителі Слов'янки розгорнули непримиренну боротьбу з ворогом; всілякими засобами зривали сівбу, збирання врожаю, псували сільськогосподарські машини.
В 1942 році колгоспник Я. Р. Первій разом з сином Володимиром підірвав машину з фашистськими солдатами. В нерівній сутичці з ворогом вони обидва загинули. Весною 1943 року окупанти вели через Слов'янку групу полонених червоноармійців.
У селі з їх числа гітлерівці відібрали 8 чоловік і після жорстоких катувань розстріляли. Але один з них залишився живим. Тяжко поранений О. П. Коздов доповз до хати колгоспниці Г. О. Зоцї яка і сховала його у себе. Через кілька днів вона перевезла червоноармійця в більш надійне місце, до фельдшера Ф. П. Фатєєва, де вже переховувався поранений лейтенант Червоної Армії П. Попов. Патріоти, ризикуючи життям, більше шести місяців доглядали за двома радянськими воїнами. Радянський уряд нагородив відважну жінку медаллю «За відвагу».
Радянські патріоти продовжували боротися і в глибокому тилу ворога, в самому фашистському лігві - Мюнхені. На початку 1943 року Г. І. Фесенко, силоміць вивезений із Слов'янки, під час трауру з приводу розгрому німецько-фашистськіїх військ під Сталінградом, написав на стіні зруйнованого будинку: «Хай живе Червона Армія і великий Радянський Союз!». Це було на очах французьких і голландських полонених. Гестапівці схопили і замордували відважного юнака.
Поразки фашистської армії на східному фронті викликали звірячу лють гестапівців до мирних радянських людей. У селі вони розстріляли 74 чоловіка. 65-річному П. Д. Тимошенку викололи очі, вирізали зірки на грудях і спині, а потім кинули в палаючий будинок. Відступаючи, окупанти вивезли до Німеччини машини, коней, рогату худобу тощо. Вони спалили близько 900 будинків колгоспників, всі громадські будівлі, приміщення МТС, парові млини, олійницю, школи, лікарню, Будинок культури, крамниці, інші господарські та культурно-побутові установи. Загальні збитки по селу становлять більш як 82 млн. карбованців. Так, у колгоспі «Червоне козацтво» залишилося всього троє коней та одна пара волів, майже всі сільськогосподарські машини були зіпсовані. Не краще становище з тяглом було і в інших артілях.
14 вересня 1943 року частини 226-ї стрілецької дивізії разом з 279-ю Лисичанською, ордена Червоного Прапора стрілецькою дивізією, що діяли в напрямі Червоноармійськ-Павлоград, визволили Слов'янку від фашистських загарбників. Заступник командира одного із стрілецьких батальйонів М. С. Мінін, який безпосередньо брав участь у визволенні села, згодом розповідав у своїх спогадах про жорстокі п'ятиденні бої за це село. За Слов'янку у вересні 1943 року віддали своє життя 218 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Серед них капітан В. Є. Єфімов, старішій лейтенант С. А. Муковеков, сержанти В. Ф. Міхленко, М. Т. Приходько, А. С. Хайрутдінов, рядові І. І. Андріанов, 3. Т. Борисов, І. І. Гардаш, Бойзако Акуібек та інші. Всі вони поховані в братській могилі, яку з любов'ю доглядають жителі села. Піонери середньої школи листуються з військовими частинами, що брали участь у визволенні села.
Після визволення Слов'янки відновила свою діяльність сільська Рада, головою якої обрали партизана років громадянської війни колгоспника М. Д. Макаренка. В селі почали працювати партійна та комсомольська організації. На обліку парторганізації перебувало в той час 4 члени і кандидати партії. Секретарем організації був Т. П. Горбенко. Комсомольська організація об'єднувала 46 членів. Відновлені ще
в перші дні після визволення, 5 колгоспів села одержали кредити від держави, машини, будівельний матеріал. Колгоспи республік Середньої Азії надіслали сюди 49 пар коней, 1442 цнт ярої пшениці, різні сільськогосподарські машини. Вже в першу післявоєнну весну колгоспники перевиконали план посівних площ. В 1944 році трудівники артілі «Червоне козацтво», не маючи тракторів, зібрали по 10 цнт зернових з гектара.
На кінець четвертої п'ятирічки було освоєно посівні площі довоєнного часу. Протягом 1950-1959 рр. всі колгоспи Слов'янки поступово об'єдналися в один - «Радянська Україна». Створення великого, багатогалузевого
Слов'янка
Сторінка 4 з 6
слов'янській лікарні. Жителі глибоко шанують пам'ять героїв-односельчан, що віддали життя у боях за свободу і незалежність своєї соціалістичної Батьківщини. В центрі села, біля Будинку культури, колгоспники спорудили В 1941 році колгоспники, що залишилися в селі, з величезним напруженням збирали врожай, щоб якнайшвидше здати хліб державі. Коли фронт став наближатися до села, вони почали евакуацію худоби у глибокий тил.
18 жовтня 1941 року гітлерівці окупували Слов'янку. Майже два роки село перебувало під німецько-фашистським гнітом. Фашисти розстріляли колгоспних активістів А. І. Лаврута, І. П. Денисенка, А. І. Лисицю та інших, силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 500 юнаків і дівчат.
Жителі Слов'янки розгорнули непримиренну боротьбу з ворогом; всілякими засобами зривали сівбу, збирання врожаю, псували сільськогосподарські машини.
В 1942 році колгоспник Я. Р. Первій разом з сином Володимиром підірвав машину з фашистськими солдатами. В нерівній сутичці з ворогом вони обидва загинули. Весною 1943 року окупанти вели через Слов'янку групу полонених червоноармійців.
У селі з їх числа гітлерівці відібрали 8 чоловік і після жорстоких катувань розстріляли. Але один з них залишився живим. Тяжко поранений О. П. Коздов доповз до хати колгоспниці Г. О. Зоцї яка і сховала його у себе. Через кілька днів вона перевезла червоноармійця в більш надійне місце, до фельдшера Ф. П. Фатєєва, де вже переховувався поранений лейтенант Червоної Армії П. Попов. Патріоти, ризикуючи життям, більше шести місяців доглядали за двома радянськими воїнами. Радянський уряд нагородив відважну жінку медаллю «За відвагу».
Радянські патріоти продовжували боротися і в глибокому тилу ворога, в самому фашистському лігві - Мюнхені. На початку 1943 року Г. І. Фесенко, силоміць вивезений із Слов'янки, під час трауру з приводу розгрому німецько-фашистськіїх військ під Сталінградом, написав на стіні зруйнованого будинку: «Хай живе Червона Армія і великий Радянський Союз!». Це було на очах французьких і голландських полонених. Гестапівці схопили і замордували відважного юнака.
Поразки фашистської армії на східному фронті викликали звірячу лють гестапівців до мирних радянських людей. У селі вони розстріляли 74 чоловіка. 65-річному П. Д. Тимошенку викололи очі, вирізали зірки на грудях і спині, а потім кинули в палаючий будинок. Відступаючи, окупанти вивезли до Німеччини машини, коней, рогату худобу тощо. Вони спалили близько 900 будинків колгоспників, всі громадські будівлі, приміщення МТС, парові млини, олійницю, школи, лікарню, Будинок культури, крамниці, інші господарські та культурно-побутові установи. Загальні збитки по селу становлять більш як 82 млн. карбованців. Так, у колгоспі «Червоне козацтво» залишилося всього троє коней та одна пара волів, майже всі сільськогосподарські машини були зіпсовані. Не краще становище з тяглом було і в інших артілях.
14 вересня 1943 року частини 226-ї стрілецької дивізії разом з 279-ю Лисичанською, ордена Червоного Прапора стрілецькою дивізією, що діяли в напрямі Червоноармійськ-Павлоград, визволили Слов'янку від фашистських загарбників. Заступник командира одного із стрілецьких батальйонів М. С. Мінін, який безпосередньо брав участь у визволенні села, згодом розповідав у своїх спогадах про жорстокі п'ятиденні бої за це село. За Слов'янку у вересні 1943 року віддали своє життя 218 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Серед них капітан В. Є. Єфімов, старішій лейтенант С. А. Муковеков, сержанти В. Ф. Міхленко, М. Т. Приходько, А. С. Хайрутдінов, рядові І. І. Андріанов, 3. Т. Борисов, І. І. Гардаш, Бойзако Акуібек та інші. Всі вони поховані в братській могилі, яку з любов'ю доглядають жителі села. Піонери середньої школи листуються з військовими частинами, що брали участь у визволенні села.
Після визволення Слов'янки відновила свою діяльність сільська Рада, головою якої обрали партизана років громадянської війни колгоспника М. Д. Макаренка. В селі почали працювати партійна та комсомольська організації. На обліку парторганізації перебувало в той час 4 члени і кандидати партії. Секретарем організації був Т. П. Горбенко. Комсомольська організація об'єднувала 46 членів. Відновлені ще
в перші дні після визволення, 5 колгоспів села одержали кредити від держави, машини, будівельний матеріал. Колгоспи республік Середньої Азії надіслали сюди 49 пар коней, 1442 цнт ярої пшениці, різні сільськогосподарські машини. Вже в першу післявоєнну весну колгоспники перевиконали план посівних площ. В 1944 році трудівники артілі «Червоне козацтво», не маючи тракторів, зібрали по 10 цнт зернових з гектара.
На кінець четвертої п'ятирічки було освоєно посівні площі довоєнного часу. Протягом 1950-1959 рр. всі колгоспи Слов'янки поступово об'єдналися в один - «Радянська Україна». Створення великого, багатогалузевого
Дивиться також інші населені пункти району: