Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
найближчої залізничної станції Кільчень. На північ, за 7 км від села, тече ріка Самара, ліва притока Дніпра. Населення - 2510 чоловік.
Про заселення цих місць у стародавні часи свідчать численні археологічні пам'ятки, знайдені в селі та його околицях. На початку XX століття під керівництвом Д. І. Яворницького в Попасному було розкопано 6 курганів доби бронзи. В них же досліджено і поховання кочовиків XIV-XV століть, и яких знайдено скелети воїнів, залізні списи і навіть поховання коней із збруєю.
На місці, де тепер розкинулося Попасне, в далеку давнину були чудові пасовиська, через які пролягав чумацький шлях до Криму. Тут зупинялися чумаки відпочити і попасти волів. Звідси, мабуть, і пішла назва Попасне. У другій половині XVIII століття родючі землі в цій місцевості заселялися козаками, а після ліквідації Запорізької Січі вони стали власністю купця М. Фалєєва, який згодом був найближчим помічником Г. О. Потьомкіна по торгівлі й фінансових справах. Наприкінці XVIII століття цими землями заволоділи поміщики Родзянки.
В документах 5-ї ревізії за 1794 рік згадується хутір Попасний, приписаний до села Андріївки, в ньому та хуторі Поповому налічувалось 25 дворів. Хутори були власністю підполковниці Родзянко. Селяни платили оброк, основним їх заняттям було хліборобство і тваринництво.
На початку XIX століття хутір Попасний почав зростати і в документах за 1835 рік згадується вже як село. Поміщики скуповували кріпаків з Курської, Орловської та Харківської губерній і селили їх на цих землях. В економії Родзянка було відкрито кахельний завод, на якому працювали кріпосні селяни.
Дорогою ціною дісталася жителям села «дарована» царем у 1861 році «воля». Замість повного земельного наділу - по 4 десятини на ревізьку душу - селяни одержали половинні наділи - по 2 десятини. Всього було виділено їм 840 десятин, а проживало тоді в Попасному 1470 чоловік. Отже, на одного чоловіка припадало трохи більш ніж по півдесятини землі. Поміщик Родзянко привласнив 1000 десятин найкращої землі, порубав ліс на ділянці селян, обмежив право користування ставками, викуп за землю в два з половиною рази перевищував її ринкову вартість. На час реформи одна десятина землі в Новомосковському повіті коштувала 18 крб., а жителів Попасного примусили платити по 47 крб. 08 коп. П'яту частину викупного платежу 7910 крб. вони виплачували безпосередньо Родзянку протягом 5 років, а 31 642 крб.- державі, по 1898 крб. щороку.
Селяни й далі змушені були гнути спину в панській економії, орендувати землю на кабальних умовах. Родзянки лишилися найбагатпшми землевласниками в Новомосковському повіті, їм належало більш як 13 тис. десятин землі.
В 1883 році жителі Попасного разом з мешканцями сусідніх сіл Михайлівки, Афанасівки та Всесвятського звернулися з проханням до Родзянків та поміщика Ілляшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити ці просьби, але й почали знущатися з селян. Ілляшенко пояснював свою відмову тим, що земля йому потрібна для випасу овець. А коли селяни сказали, що краще порізати частину овець, ніж залишити людей помирати з голоду, Ілляшенко цинічно відповів: «Ріжте своїх дітей». А це ще більш обурило селян і спонукало до рішучих дій. Вони почали захоплювати поміщицьку землю, заявляючи, що вона полита потом і кров'ю їхніх батьків. Запалали поміщицькі комори і засіки. Ці пожежі, за свідченням губернського предводителя дворянства, набрали розмаху, якого не було ніколи, причому «винуваті лишалися не знайденими».
Протягом вересня 1883 року катеринославський губернатор Розенберг двічі виїжджав до Попасного для придушення виступу селян проти поміщиків. Вперше - 10 вересня з батальйоном піхоти і 50 козаками, а вдруге - 22 вересня з двома батальйонами піхоти. В телеграмі на ім'я міністра внутрішніх справ він навіть пропонував скасувати Попасненську волость у складі 5 сіл, зважаючи на те, що там заворушення набрали особливо гострого характеру. Наляканий катеринославський предводитель дворянства Алекеєєв також просив міністра вжити «найенергійніших заходів», бо «інакше,- писав він,- селянські заворушення можуть охопити не тільки всю губернію, але й усю Росію».
Та селяни були наполегливі у своїх вимогах. Незважаючи на наявність війська і масові арешти, вони не відмовилися від намірів захопити землю, заявляючи, що краще померти від солдатських куль, ніж від голоду». Шляхом жорстоких репресій виступи селян Попасного та інших сіл Новомосковського повіту в 1883 році були придушені.
Через 7 років після цих подій жителі села рішуче відмовилися визнавати царський закон від 12 червня 1889 року про переобрання суддів і положення про земських начальників, розглядаючи їх як «повернення до
Попасне
Сторінка 1 з 7
Попасне - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села Андріївка та ім. Ілліча. Розташоване в степовій частині Придніпровської низовини, за 25 км на північний схід від Новомосковська і за 22 км від Про заселення цих місць у стародавні часи свідчать численні археологічні пам'ятки, знайдені в селі та його околицях. На початку XX століття під керівництвом Д. І. Яворницького в Попасному було розкопано 6 курганів доби бронзи. В них же досліджено і поховання кочовиків XIV-XV століть, и яких знайдено скелети воїнів, залізні списи і навіть поховання коней із збруєю.
На місці, де тепер розкинулося Попасне, в далеку давнину були чудові пасовиська, через які пролягав чумацький шлях до Криму. Тут зупинялися чумаки відпочити і попасти волів. Звідси, мабуть, і пішла назва Попасне. У другій половині XVIII століття родючі землі в цій місцевості заселялися козаками, а після ліквідації Запорізької Січі вони стали власністю купця М. Фалєєва, який згодом був найближчим помічником Г. О. Потьомкіна по торгівлі й фінансових справах. Наприкінці XVIII століття цими землями заволоділи поміщики Родзянки.
В документах 5-ї ревізії за 1794 рік згадується хутір Попасний, приписаний до села Андріївки, в ньому та хуторі Поповому налічувалось 25 дворів. Хутори були власністю підполковниці Родзянко. Селяни платили оброк, основним їх заняттям було хліборобство і тваринництво.
На початку XIX століття хутір Попасний почав зростати і в документах за 1835 рік згадується вже як село. Поміщики скуповували кріпаків з Курської, Орловської та Харківської губерній і селили їх на цих землях. В економії Родзянка було відкрито кахельний завод, на якому працювали кріпосні селяни.
Дорогою ціною дісталася жителям села «дарована» царем у 1861 році «воля». Замість повного земельного наділу - по 4 десятини на ревізьку душу - селяни одержали половинні наділи - по 2 десятини. Всього було виділено їм 840 десятин, а проживало тоді в Попасному 1470 чоловік. Отже, на одного чоловіка припадало трохи більш ніж по півдесятини землі. Поміщик Родзянко привласнив 1000 десятин найкращої землі, порубав ліс на ділянці селян, обмежив право користування ставками, викуп за землю в два з половиною рази перевищував її ринкову вартість. На час реформи одна десятина землі в Новомосковському повіті коштувала 18 крб., а жителів Попасного примусили платити по 47 крб. 08 коп. П'яту частину викупного платежу 7910 крб. вони виплачували безпосередньо Родзянку протягом 5 років, а 31 642 крб.- державі, по 1898 крб. щороку.
Селяни й далі змушені були гнути спину в панській економії, орендувати землю на кабальних умовах. Родзянки лишилися найбагатпшми землевласниками в Новомосковському повіті, їм належало більш як 13 тис. десятин землі.
В 1883 році жителі Попасного разом з мешканцями сусідніх сіл Михайлівки, Афанасівки та Всесвятського звернулися з проханням до Родзянків та поміщика Ілляшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити ці просьби, але й почали знущатися з селян. Ілляшенко пояснював свою відмову тим, що земля йому потрібна для випасу овець. А коли селяни сказали, що краще порізати частину овець, ніж залишити людей помирати з голоду, Ілляшенко цинічно відповів: «Ріжте своїх дітей». А це ще більш обурило селян і спонукало до рішучих дій. Вони почали захоплювати поміщицьку землю, заявляючи, що вона полита потом і кров'ю їхніх батьків. Запалали поміщицькі комори і засіки. Ці пожежі, за свідченням губернського предводителя дворянства, набрали розмаху, якого не було ніколи, причому «винуваті лишалися не знайденими».
Протягом вересня 1883 року катеринославський губернатор Розенберг двічі виїжджав до Попасного для придушення виступу селян проти поміщиків. Вперше - 10 вересня з батальйоном піхоти і 50 козаками, а вдруге - 22 вересня з двома батальйонами піхоти. В телеграмі на ім'я міністра внутрішніх справ він навіть пропонував скасувати Попасненську волость у складі 5 сіл, зважаючи на те, що там заворушення набрали особливо гострого характеру. Наляканий катеринославський предводитель дворянства Алекеєєв також просив міністра вжити «найенергійніших заходів», бо «інакше,- писав він,- селянські заворушення можуть охопити не тільки всю губернію, але й усю Росію».
Та селяни були наполегливі у своїх вимогах. Незважаючи на наявність війська і масові арешти, вони не відмовилися від намірів захопити землю, заявляючи, що краще померти від солдатських куль, ніж від голоду». Шляхом жорстоких репресій виступи селян Попасного та інших сіл Новомосковського повіту в 1883 році були придушені.
Через 7 років після цих подій жителі села рішуче відмовилися визнавати царський закон від 12 червня 1889 року про переобрання суддів і положення про земських начальників, розглядаючи їх як «повернення до
Дивиться також інші населені пункти району: