Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В XVII столітті нинішня територія села належала Запорізькій Січі. З 1712 по 1734 рік всю місцевість по берегах річки Саксагані захопила ногайська орда. Після перемоги над татарами тут знову оселились запорожці. У 1738 році на місці теперішнього села був великий зимівник військового старшини Семена Панчохи з багатьма землянками і куренями.
Після ліквідації царським урядом Запорізької Січі цей зимівник, який став на той час досить людним селом, перетворили на державну військову слободу Саксагань. У 1777 році її навіть оголосили повітовим містом. На думку військових спеціалістів, Саксагань вважалася зручною для розміщення штабів, батальйонних і артилерійських батарей, ротних та ескадронних дворів.
У 1782 році тут жило 540 мешканців 325 чоловіків і 215 жінок. Їх основними заняттями були хліборобство, скотарство, рибальство. Розвивалися також гончарне виробництво, ткацтво.
У 1781-1783 рр., у зв'язку з ліквідацією царизмом решток автономії України, зокрема поділу на полки, населення Саксагані перейшло на становище державних селян.
Вже на початку XIX століття Саксагань стала значним торговельним пунктом. Так. у 1828 році тут відбулося 5 ярмарків, на яких продавалися худоба, хліб, коноплі. овочі і фрукти, красні товари. На торги збиралося більш як тисяча чоловік, а товарообіг обчислювався в 6500 крб. Розвитку торгівлі сприяло розташування села па тракті, що з'єднував Катеринослав, Верхньодніпровськ і Кременчук з Кривим Рогом, Нікополем і Херсоном. На саксаганські ярмарки і базари приїздили купці з Петербурга, Москви, Києва, Херсона, Єлисаветграда, Катеринослава та інших міст. Вони привозили сукна, шовкові, бавовняні тканини та багато інших товарів, а жителі навколишніх сіл торгували хлібом, кіньми, великою рогатою худобою, посудом тощо. З розвитком торгівлі та промисловості село зросло, збільшилась кількість його населення. У 1858 році тут жило 4345 чоловік.
Після реформи 1861 року за державними селянами Саксагані закріплялись їхні ж земельні наділи, які вони повинні були викупити у держави. Земельний наділ тут становив 6,4 десятини на ревізьку душу. Всього було відведено жителям села 2030 наділів. До 1887 року ці наділи населення села викупило.
Реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі. Саксагань стала одним із значних ринків по найму сільськогосподарських робітників на півдні Росії.
Гнані нуждою і нестатками, сюди йшли в пошуках роботи багато селян і робітничіи з Полтавської, Київської, Чернігівської, Харьківської, Курської, Воронезької га інших губерній. На Саксаганському лікувально-виробничому пункті, що був заснований 1898 року, шороку укладалися тисячі договорів по найму на сільськогосподарські роботи. Про жахливі умови перебування робітників на пункті зазначалося навіть у земських звітах. По 2-3 тижні люди були позбавлені гарячої їжі, мерзли, а під час холодних осінніх дощів по 2-3 дні на них не просихала одежа. В урожайні роки за літо в Саксагані перебувало від 10 до 15 тис. робітників, причому одночасно збиралося від 3 до 5 тис. чоловік. Ринком праці це село залишалося аж до революції.
На території Саксаганської волості був розташований рудник де видобувалося ЗО тис. пудів залізної руди на рік. Поблизу села відкрили поклади вогнетривкої глини високої якості, яку використовувало Брянське товариство для доменних печей в Катеринославі. Частина жителів села працювала на цих рудниках, частина - на двох місцевих цегельних заводах, двох парових млинах, двох заводах зельтерської води.
В результаті розвитку торгівлі й промисловості, зумовленого зростанням капіталістичних відносин та вигідним територіальним розташуванням, відбувалось інтенсивне розширення села, збільшувалась кількість його населення. За даними-першого загального перепису населення Російської імперії, в 1897 році в Саксагані було 9380 чоловік. Число дворів за 1858-1898 рр. зросло майже в 3 рази з 596 до 1506. За той же час площа оброблюваної землі залишалася майже незмінною: у 1858 році вона становила 13 594 десятини, а в 1898 році - 13 804 десятини.
Сільські багатії в своїх інтересах підтримували заходи, які «сприяли економічному благоустрою» Саксагані. Тут періодично проводились виставки домашніх тварин, перша з яких - виставка коней - відбулася в 1900 році. Зміцненню становища сільської буржуазії сприяли «товариство сільських господарів», створене в 1902 році, та кредитне товариство, яке виникло в 1904 році.
На початку XX століття чимало мешканців Саксагані, не маючи змоги прожити з свого господарства, працювали на місцевому чавуноливарному заводі, парових млинах та інших промислових підприємствах.
Саксагань
Сторінка 1 з 7
Саксагань - село, центр сільської Ради, якій підпорядкований населений пункт Чумаки. Розташована вздовж правого берега річки Саксагані за 18 км від районного центру. За 3 км від села проходить автострада Київ - Дніпропетровськ - Донецьк. Населення - 3687 чоловік. Після ліквідації царським урядом Запорізької Січі цей зимівник, який став на той час досить людним селом, перетворили на державну військову слободу Саксагань. У 1777 році її навіть оголосили повітовим містом. На думку військових спеціалістів, Саксагань вважалася зручною для розміщення штабів, батальйонних і артилерійських батарей, ротних та ескадронних дворів.
У 1782 році тут жило 540 мешканців 325 чоловіків і 215 жінок. Їх основними заняттями були хліборобство, скотарство, рибальство. Розвивалися також гончарне виробництво, ткацтво.
У 1781-1783 рр., у зв'язку з ліквідацією царизмом решток автономії України, зокрема поділу на полки, населення Саксагані перейшло на становище державних селян.
Вже на початку XIX століття Саксагань стала значним торговельним пунктом. Так. у 1828 році тут відбулося 5 ярмарків, на яких продавалися худоба, хліб, коноплі. овочі і фрукти, красні товари. На торги збиралося більш як тисяча чоловік, а товарообіг обчислювався в 6500 крб. Розвитку торгівлі сприяло розташування села па тракті, що з'єднував Катеринослав, Верхньодніпровськ і Кременчук з Кривим Рогом, Нікополем і Херсоном. На саксаганські ярмарки і базари приїздили купці з Петербурга, Москви, Києва, Херсона, Єлисаветграда, Катеринослава та інших міст. Вони привозили сукна, шовкові, бавовняні тканини та багато інших товарів, а жителі навколишніх сіл торгували хлібом, кіньми, великою рогатою худобою, посудом тощо. З розвитком торгівлі та промисловості село зросло, збільшилась кількість його населення. У 1858 році тут жило 4345 чоловік.
Після реформи 1861 року за державними селянами Саксагані закріплялись їхні ж земельні наділи, які вони повинні були викупити у держави. Земельний наділ тут становив 6,4 десятини на ревізьку душу. Всього було відведено жителям села 2030 наділів. До 1887 року ці наділи населення села викупило.
Реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі. Саксагань стала одним із значних ринків по найму сільськогосподарських робітників на півдні Росії.
Гнані нуждою і нестатками, сюди йшли в пошуках роботи багато селян і робітничіи з Полтавської, Київської, Чернігівської, Харьківської, Курської, Воронезької га інших губерній. На Саксаганському лікувально-виробничому пункті, що був заснований 1898 року, шороку укладалися тисячі договорів по найму на сільськогосподарські роботи. Про жахливі умови перебування робітників на пункті зазначалося навіть у земських звітах. По 2-3 тижні люди були позбавлені гарячої їжі, мерзли, а під час холодних осінніх дощів по 2-3 дні на них не просихала одежа. В урожайні роки за літо в Саксагані перебувало від 10 до 15 тис. робітників, причому одночасно збиралося від 3 до 5 тис. чоловік. Ринком праці це село залишалося аж до революції.
На території Саксаганської волості був розташований рудник де видобувалося ЗО тис. пудів залізної руди на рік. Поблизу села відкрили поклади вогнетривкої глини високої якості, яку використовувало Брянське товариство для доменних печей в Катеринославі. Частина жителів села працювала на цих рудниках, частина - на двох місцевих цегельних заводах, двох парових млинах, двох заводах зельтерської води.
В результаті розвитку торгівлі й промисловості, зумовленого зростанням капіталістичних відносин та вигідним територіальним розташуванням, відбувалось інтенсивне розширення села, збільшувалась кількість його населення. За даними-першого загального перепису населення Російської імперії, в 1897 році в Саксагані було 9380 чоловік. Число дворів за 1858-1898 рр. зросло майже в 3 рази з 596 до 1506. За той же час площа оброблюваної землі залишалася майже незмінною: у 1858 році вона становила 13 594 десятини, а в 1898 році - 13 804 десятини.
Сільські багатії в своїх інтересах підтримували заходи, які «сприяли економічному благоустрою» Саксагані. Тут періодично проводились виставки домашніх тварин, перша з яких - виставка коней - відбулася в 1900 році. Зміцненню становища сільської буржуазії сприяли «товариство сільських господарів», створене в 1902 році, та кредитне товариство, яке виникло в 1904 році.
На початку XX століття чимало мешканців Саксагані, не маючи змоги прожити з свого господарства, працювали на місцевому чавуноливарному заводі, парових млинах та інших промислових підприємствах.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопіль
- Холодіївка
- Троїцьке
- Саївка
- Савро
- Мар'янівка
- Лозуватка
- Красноіванівка
- Комісарівка
- Вишневе
- Богдано-Надеждівка
- Біленщина