Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
дрібні наділи селяни займали під садиби і посіви, худобу доводилося віддавати на випас за дуже високу ціну. У 1912 році навіть офіційна статистика визнавала, що «через відсутність випасів у Саксаганській волості вівчарство падає з кожним роком, виноградарство, бджільництво хоч і ведеться, але дуже слабо».
Більшість жителів Саксагані була неписьменною. В чотирьох початкових земських школах навчалися переважно діти заможних. Діти бідноти здебільшого не мали можливості вчитися. Так, у 1903 році було відмовлено в прийомі в земські школи 54,3 проц. хлопчиків, 30 проц. дівчаток, а в міністерські школи - відповідно 47,6 проц. і 39,5 проц. тих, які подавали заяви. Велика нестача в повіті педагогічних кадрів змусила земство відкрити в Саксагані двокласне, т. зв. «зразкове», училище по підготовці вчителів для початкових шкіл.
Ще в 1877 році в селі відкрили 4-річне ремісниче училище, до якого щороку набирали 12-25 хлопчиків-сиріт і дітей бідняків. Навчалися вони тут чотирьом ремеслам: столярному, теслярському, бондарному і ковальському. Хоч учні перебували на повному утриманні земства, їхнє життя було нелегким. Взимку вони починали працювати о 7-й годині ранку, а закінчували о 5-й годині вечора і пізніше, після чого до 8-ї години провадилися класні заняття. Влітку і восени з 6 до 8 ранку навчалися в класі, а потім до заходу сонця працювали в майстернях. Діти були завантажені по 13-16 годин на добу і головним чином фізичною роботою. їхня праця не оплачувалась, хоч вони здебільшого виконували складні замовлення.
Медичну допомогу більш як 4-тисячному населенню Саксагані подавали в єдиній лікарні, яку було побудовано у 1902 році на кошти земства та селян.
Під час першої світової війни більшість господарств Саксагані занепала. Внаслідок масової мобілізації в армію село залишилось без чоловічих робочих рук. Царські власті реквізували коней. Це привело до нових нестатків, злиднів і голоду, до загострення класових суперечностей.
Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, селяни, особливо революційно настроєні солдати-інваліди, які повернулися з фронту, а також біднота закликали розподілити поміщицькі, церковні та інші нетрудові землі. Влітку 1917 року робітники парових млинів організували робітничий комітет, до складу якого ввійшли більшовик Л. І. Лямець, С. Д. Пархоменко та інші. Одержавши звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, комітет скликав сільські збори, які схвалили декрети і постанови II Всеросійського з'їзду Рад, і обрали представників на збори 29 сіл Верхньодніпровського повіту.
Тоді ж у Саксагані було організовано загін Червоної гвардії. До нього входило близько 20 чоловік - Л. І. Лямець, С. К. Листопад, А. К. Листопад, Казимирський та інші. Зброю надіслали більшовики Катеринослава. Червоногвардійці боролися з місцевими куркулями, брали участь у спільних діях Ордовасилівського, Вечірньокутинського, Веселотернівського, Лозуватського, Калачівського, Ерастівського та інших червоногвардійських загонів.
На початку січня 1918 року в Саксагані було обрано першу волосну Раду селянських депутатів. Її головою став П. Л. Сай. Рада відразу ж прийняла рішення про конфіскацію нетрудової землі і роздачу її малоземельним та безземельним селянам. Було націоналізовано також кілька промислових підприємств.
Початок нового життя був перерваний окупацією кайзерівських військ. У січні 1019 року в Саксагані відновилась Радянська влада: було створено ревком, під керівництвом якого здійснювалися революційні перетворення.
Але становище залишалося дуже складним. Шалений опір Радянській владі чинило куркульство, яке за час окупації і панування контрреволюційних урядів зміцнило свої позиції. Рішучу боротьбу з контрреволюційними елементами розгорнув комітет бідноти, створений навесні 1919 року. Члени комітету брали участь у розподілі земель та реманенту між безземельними та малоземельними селянами, допомагали біднякам налагодити господарство, примушували куркулів повернути майно, яке вони забрали у односельчан під час гетьманщини.
Влітку 1919 року село захопили денікінці. Почалися грабежі, насильства, масовий терор. У збройну боротьбу з ворогами Радянської влади включилося багато жителів села. На території Верхньодніпровського повіту в той час активно діяв організований саксаганською біднотою партизанський загін під командуванням С. К. Листопада пізніше загинув у боях з бандитами. Чимало саксаганців воювали у складі Криворізького комуністичного полку, в кавалерійській бригаді Червоного козацтва, яким командував В. М. Примаков, і в прославленій дивізії О. Я. Пархоменка.
Саксагань
Сторінка 3 з 7
Селяни, які не мали власного тягла, наймалися на різні роботи до куркулів, найчастіше від одного до 7-8 місяців, а іноді й на рік. В середньому на місяць батрак-чоловік заробляв від 4 до 25 крб., жінка - від 3 до 16 крб., а підліток - від 1,5 до 10 крб. залежно від пори року і виконуваних робіт. Свої Більшість жителів Саксагані була неписьменною. В чотирьох початкових земських школах навчалися переважно діти заможних. Діти бідноти здебільшого не мали можливості вчитися. Так, у 1903 році було відмовлено в прийомі в земські школи 54,3 проц. хлопчиків, 30 проц. дівчаток, а в міністерські школи - відповідно 47,6 проц. і 39,5 проц. тих, які подавали заяви. Велика нестача в повіті педагогічних кадрів змусила земство відкрити в Саксагані двокласне, т. зв. «зразкове», училище по підготовці вчителів для початкових шкіл.
Ще в 1877 році в селі відкрили 4-річне ремісниче училище, до якого щороку набирали 12-25 хлопчиків-сиріт і дітей бідняків. Навчалися вони тут чотирьом ремеслам: столярному, теслярському, бондарному і ковальському. Хоч учні перебували на повному утриманні земства, їхнє життя було нелегким. Взимку вони починали працювати о 7-й годині ранку, а закінчували о 5-й годині вечора і пізніше, після чого до 8-ї години провадилися класні заняття. Влітку і восени з 6 до 8 ранку навчалися в класі, а потім до заходу сонця працювали в майстернях. Діти були завантажені по 13-16 годин на добу і головним чином фізичною роботою. їхня праця не оплачувалась, хоч вони здебільшого виконували складні замовлення.
Медичну допомогу більш як 4-тисячному населенню Саксагані подавали в єдиній лікарні, яку було побудовано у 1902 році на кошти земства та селян.
Під час першої світової війни більшість господарств Саксагані занепала. Внаслідок масової мобілізації в армію село залишилось без чоловічих робочих рук. Царські власті реквізували коней. Це привело до нових нестатків, злиднів і голоду, до загострення класових суперечностей.
Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, селяни, особливо революційно настроєні солдати-інваліди, які повернулися з фронту, а також біднота закликали розподілити поміщицькі, церковні та інші нетрудові землі. Влітку 1917 року робітники парових млинів організували робітничий комітет, до складу якого ввійшли більшовик Л. І. Лямець, С. Д. Пархоменко та інші. Одержавши звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, комітет скликав сільські збори, які схвалили декрети і постанови II Всеросійського з'їзду Рад, і обрали представників на збори 29 сіл Верхньодніпровського повіту.
Тоді ж у Саксагані було організовано загін Червоної гвардії. До нього входило близько 20 чоловік - Л. І. Лямець, С. К. Листопад, А. К. Листопад, Казимирський та інші. Зброю надіслали більшовики Катеринослава. Червоногвардійці боролися з місцевими куркулями, брали участь у спільних діях Ордовасилівського, Вечірньокутинського, Веселотернівського, Лозуватського, Калачівського, Ерастівського та інших червоногвардійських загонів.
На початку січня 1918 року в Саксагані було обрано першу волосну Раду селянських депутатів. Її головою став П. Л. Сай. Рада відразу ж прийняла рішення про конфіскацію нетрудової землі і роздачу її малоземельним та безземельним селянам. Було націоналізовано також кілька промислових підприємств.
Початок нового життя був перерваний окупацією кайзерівських військ. У січні 1019 року в Саксагані відновилась Радянська влада: було створено ревком, під керівництвом якого здійснювалися революційні перетворення.
Але становище залишалося дуже складним. Шалений опір Радянській владі чинило куркульство, яке за час окупації і панування контрреволюційних урядів зміцнило свої позиції. Рішучу боротьбу з контрреволюційними елементами розгорнув комітет бідноти, створений навесні 1919 року. Члени комітету брали участь у розподілі земель та реманенту між безземельними та малоземельними селянами, допомагали біднякам налагодити господарство, примушували куркулів повернути майно, яке вони забрали у односельчан під час гетьманщини.
Влітку 1919 року село захопили денікінці. Почалися грабежі, насильства, масовий терор. У збройну боротьбу з ворогами Радянської влади включилося багато жителів села. На території Верхньодніпровського повіту в той час активно діяв організований саксаганською біднотою партизанський загін під командуванням С. К. Листопада пізніше загинув у боях з бандитами. Чимало саксаганців воювали у складі Криворізького комуністичного полку, в кавалерійській бригаді Червоного козацтва, яким командував В. М. Примаков, і в прославленій дивізії О. Я. Пархоменка.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопіль
- Холодіївка
- Троїцьке
- Саївка
- Савро
- Мар'янівка
- Лозуватка
- Красноіванівка
- Комісарівка
- Вишневе
- Богдано-Надеждівка
- Біленщина