Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
за 12 км від районного центру у верхів'ї річки Лозуватки. Населення - 598 чоловік.
Засноване село в кінці XVIII - на початку XIX століття. Перші жителі його - Переселенці з Чернігівщини, яких купив місцевий поміщик Вишневський, - Негоди, Жукоцькі, Пінчуки, Филимоненки та інші. Працюючи майже весь тиждень на панщині, вони змушені були платити Вишневському ще й всілякі натуральні та грошові податки. Не маючи грошей для сплати податків, селяни займалися ремеслами - теслярством, бондарством, кравецтвом. У 1859 році в селі було 62 двори з населенням 427 чоловік.
Через два роки після проголошення царського маніфесту про скасування кріпосного права у серпні 1863 року між поміщиком і кріпаками Пальмирового укладено уставну грамоту, в якій зазначалась кількість землі, виділеної на викуп для селян, вказувався розмір повинностей і порядок їх виконання. Ціни на надільні землі значно перевищували ринкові. Всього за уставною грамотою селянам було відведено б42 десятини землі.
Після реформи на селі почали зростати окремі куркульські господарства. Диференціація надільного землеволодіння досягла значних розмірів на початку XX століття. Кілька куркульських господарств мали від 40 до 60 десятин власної землі та те орендували по 50 і більше десятин.
Основну масу населення становили селяни-бідняки. В середньому на бідняцьку сім'ю припадало по 2,5-3 десятини землі, але й ту не було чим обробляти. Були й безземельні. Деякі з селян відходили на довгочасні заробітки в міста або в інші села.
Поряд з землеробством багато господарств, головним чином малоземельних, займалися різними промислами - ткацьким, кравецьким, шевським, теслярським, ковальським. Вони виробляли полотно, сукно, шили одяг, взуття й інше. Найбільше був розвинутий ткацький промисел, ним займалися члени 12 родин. Ремісники збували продукцію на ярмарках Жовтого і Саксагані, деякі задовольняли потреби односельчан.
Селяни були політично безправними, поміщик зберігав тривалий час право опіки над ними. Всі представники влади на селі - урядник, земський начальник, мирокий суддя, податковий інспектор разом з поміщиком і куркульською верхівкою - здійснювали нагляд за благонадійністю жителів.
Жили селяни в хатах, збудованих з глини, критих соломою або очеретом, з земляною долівкою, ходили в домотканій одежині. Медичного пункту не було, серед населення спалахували епідемії тифу, холери, віспи, малярії.
Лише в 1906 році було відкрито однокласну церковнопарафіальну школу, яку відвідувало близько 20 дітей. Навчав їх грамоти відставний солдат.
Революційні події 1905-1907 рр. сколихнули селян Пальмирового. Влітку і восени 1905 року вони робили потрави посівів, косили сіно на поміщицьких землях, вимагали від поміщика зменшити ціну за оренду землі.
Столипінська аграрна реформа зміцнила сільську буржуазію і прискорила диференціацію селянства. Три куркулі скористались правом виходу з сільської общини і виділились на хутори, закріпивши за собою 220 десятин общинної землі. Більшість селянських господарств відмовилась вийти з общин.
Перша світова імперіалістична війна згубно вплинула на господарство села. Трудящі поставляли армії хліб, фураж, коней тощо. В перші дні війни близько 50 чоловіків мобілізували до армії. Нестача робочих рук, тягла, скорочення посівних площ призводили до занепаду багатьох господарств бідноти. В селі на 119 дворів з населенням 775 чол. припадало 620 десятин орної землі.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція дала трудящим селянам жадану землю. З радістю і задоволенням зустріли селяни Ленінські декрети про мир і землю, прийняті на II Всеросійському з'їзді Рад. Про них пальмирівці дізналися з газети «Звезда», а також: від колишніх солдат-односельчан, які, роз'яснюючи декрети, закликали підтримати Радянську владу.
На початку січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, на сході обрано сільську Раду, до складу якої увійшли А. К. Байнарович, О. Поліщук, П. Г. Корнієнко та інші, а також земельну комісію, членами якої були представ ники від бідноти і середняків - П. Г. Корнієнко, Т. Д. Скотаренко та ін. Земельна комісія проводила роботу під керівництвом Жовтянського волземвідділу. Вона брала на облік поміщицькі і селянські землі, реманент, худобу та ін. Близько 1300 десятин поміщицької землі підлягало розподілу. У Пальмировому наділ на душу становив до 2 десятин.
Та перші революційні перетворення були припинені в березні 1918 року. Протягом 1918-1919 рр. жителі села вели активну боротьбу проти кайзерівсььих окупантів, військ контрреволюційної Директорії та денікінців. І тільки після розгрому білогвардійських військ у грудні 1919 року в Пальмировому остаточно відновилася Радянська влада. Спочатку було
Пальмирове
Сторінка 1 з 6
Пальмирове- село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села: Веселий Поділ, Дмитрівка, Жовтоолександрівка, Красний Луг, Нововасилівка, Новозалісся, Ровеньки, Садове, Трудолюбівка. Розташоване Засноване село в кінці XVIII - на початку XIX століття. Перші жителі його - Переселенці з Чернігівщини, яких купив місцевий поміщик Вишневський, - Негоди, Жукоцькі, Пінчуки, Филимоненки та інші. Працюючи майже весь тиждень на панщині, вони змушені були платити Вишневському ще й всілякі натуральні та грошові податки. Не маючи грошей для сплати податків, селяни займалися ремеслами - теслярством, бондарством, кравецтвом. У 1859 році в селі було 62 двори з населенням 427 чоловік.
Через два роки після проголошення царського маніфесту про скасування кріпосного права у серпні 1863 року між поміщиком і кріпаками Пальмирового укладено уставну грамоту, в якій зазначалась кількість землі, виділеної на викуп для селян, вказувався розмір повинностей і порядок їх виконання. Ціни на надільні землі значно перевищували ринкові. Всього за уставною грамотою селянам було відведено б42 десятини землі.
Після реформи на селі почали зростати окремі куркульські господарства. Диференціація надільного землеволодіння досягла значних розмірів на початку XX століття. Кілька куркульських господарств мали від 40 до 60 десятин власної землі та те орендували по 50 і більше десятин.
Основну масу населення становили селяни-бідняки. В середньому на бідняцьку сім'ю припадало по 2,5-3 десятини землі, але й ту не було чим обробляти. Були й безземельні. Деякі з селян відходили на довгочасні заробітки в міста або в інші села.
Поряд з землеробством багато господарств, головним чином малоземельних, займалися різними промислами - ткацьким, кравецьким, шевським, теслярським, ковальським. Вони виробляли полотно, сукно, шили одяг, взуття й інше. Найбільше був розвинутий ткацький промисел, ним займалися члени 12 родин. Ремісники збували продукцію на ярмарках Жовтого і Саксагані, деякі задовольняли потреби односельчан.
Селяни були політично безправними, поміщик зберігав тривалий час право опіки над ними. Всі представники влади на селі - урядник, земський начальник, мирокий суддя, податковий інспектор разом з поміщиком і куркульською верхівкою - здійснювали нагляд за благонадійністю жителів.
Жили селяни в хатах, збудованих з глини, критих соломою або очеретом, з земляною долівкою, ходили в домотканій одежині. Медичного пункту не було, серед населення спалахували епідемії тифу, холери, віспи, малярії.
Лише в 1906 році було відкрито однокласну церковнопарафіальну школу, яку відвідувало близько 20 дітей. Навчав їх грамоти відставний солдат.
Революційні події 1905-1907 рр. сколихнули селян Пальмирового. Влітку і восени 1905 року вони робили потрави посівів, косили сіно на поміщицьких землях, вимагали від поміщика зменшити ціну за оренду землі.
Столипінська аграрна реформа зміцнила сільську буржуазію і прискорила диференціацію селянства. Три куркулі скористались правом виходу з сільської общини і виділились на хутори, закріпивши за собою 220 десятин общинної землі. Більшість селянських господарств відмовилась вийти з общин.
Перша світова імперіалістична війна згубно вплинула на господарство села. Трудящі поставляли армії хліб, фураж, коней тощо. В перші дні війни близько 50 чоловіків мобілізували до армії. Нестача робочих рук, тягла, скорочення посівних площ призводили до занепаду багатьох господарств бідноти. В селі на 119 дворів з населенням 775 чол. припадало 620 десятин орної землі.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція дала трудящим селянам жадану землю. З радістю і задоволенням зустріли селяни Ленінські декрети про мир і землю, прийняті на II Всеросійському з'їзді Рад. Про них пальмирівці дізналися з газети «Звезда», а також: від колишніх солдат-односельчан, які, роз'яснюючи декрети, закликали підтримати Радянську владу.
На початку січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, на сході обрано сільську Раду, до складу якої увійшли А. К. Байнарович, О. Поліщук, П. Г. Корнієнко та інші, а також земельну комісію, членами якої були представ ники від бідноти і середняків - П. Г. Корнієнко, Т. Д. Скотаренко та ін. Земельна комісія проводила роботу під керівництвом Жовтянського волземвідділу. Вона брала на облік поміщицькі і селянські землі, реманент, худобу та ін. Близько 1300 десятин поміщицької землі підлягало розподілу. У Пальмировому наділ на душу становив до 2 десятин.
Та перші революційні перетворення були припинені в березні 1918 року. Протягом 1918-1919 рр. жителі села вели активну боротьбу проти кайзерівсььих окупантів, військ контрреволюційної Директорії та денікінців. І тільки після розгрому білогвардійських військ у грудні 1919 року в Пальмировому остаточно відновилася Радянська влада. Спочатку було
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопіль
- Холодіївка
- Троїцьке
- Саївка
- Савро
- Мар'янівка
- Лозуватка
- Красноіванівка
- Комісарівка
- Вишневе
- Богдано-Надеждівка
- Біленщина
- Саксагань