Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Згідно з указами 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян, жителі Царичанки одержали наділи розміром до 5 десятин. За них треба було платити в казну по 2 крб. з десятини. Користування землею залишалося общинним.
Перший після реформи переділ землі проводився у 1879-1881 рр. Землю ділили відповідно до мешканців чоловічої статі, вдови наділів не одержували, садиби також входили в наділ і давалися не на душу населення, а на домовласника. Найбільший розмір садиби не перевищував 1200 кв. сажнів. Близько 100 десятин землі - виморочні наділи та наділи тих, хто йшов на заробітки в Таврію,- оброблялися всією громадою. Громаді також належав сад, що здавався в оренду і від якого вона мала на рік 5-7 карбованців прибутку. Ще одним джерелом поповнення громадського фонду були ярмарки, які давали близько 300 карбованців щорічного прибутку містове.
Для випасу худоби було виділено 780 десятин піщаних і солонцюватих земель. Тому селяни віддавали худобу на випас в економії Катеринославської губернії, бо віддалені пасовиська були дешевші. За випас пари волів протягом 2,5 місяця платили 10 крб. або скошували хліб і складали його в копи з площі у 3 десятини 120 кв. сажнів. Звичайно, бідні господарі не мали змоги віддавати худобу навіть і на дальні пасовиська, і тому влітку годували її соломою.
Статистичні відомості про стан землеволодіння в селі в 90-х рр. засвідчують поглиблення диференціації селянства у пореформений період. У 1890 році тут проживало 3664 чоловіка. З 731 господарства 138 володіли тільки садибами або зовсім не мали землі, 153 належало менш як по 3 десятини, 186 - менш ніж 6 десятин, а 186 - понад 6, але менш як 9 десятин. 50 господарств володіли по 15 десятин і лише 2 господарства мали по 50. Отже, основну масу становили дрібні господарства 291 та середні 186, які працювали супрягою або наймали тягло. Безземельні та малоземельні селяни йшли на заробітки до Таврії. Так у 1890 році на далекі заробітки ходило 338 чол., наймитувало 1505.
Під впливом робітничого руху селянство ставало на шлях відкритої боротьби проти своїх гнобителів. У 1902 році, коли в Харківській і Полтавській губерніях прокотилися могутні селянські виступи, царичанські селяни захопили випаси, які належали поміщикам. Нова революційна хвиля прокотилась по селах у 1905 році. Серед селян поширювалися відозви і листівки Катеринославського і Полтавського комітетів РСДРП, які закликали до боротьби. Одним з перших у березні 1905 року виступили жителі Царичанської та Кишеньківської волостей. Повстанці вирубували поміщицькі ліси, захоплювали випаси, самі встановлювали ціну за оренду землі.
Наслідком столипінської аграрної політики у Царичанці було загальне зменшення господарств. Через віддаленість наділів від села і через смужжя бідняки мусили за безцінь продавати землю і йти на заробітки до міста. В 1910 році 160 господарств Царичанки мали більше ніж по 15 десятин землі. Куркулям належала майже вся робоча худоба, сільськогосподарський реманент. Молотарками користувалися 84 господарства, сівалками - 4.
Розвиток капіталістичних відносин супроводився зростанням місцевої промисловості. В селі працювали 6 салотопних заводів, одна воскобійня, 14 олійниць, 63 вітряні та 6 водяних млинів, 15 кузень. Працювали бондарі, бричечники, ковалі, шевці, ткачі, теслярі та ін. У 1913 році в Царичанці були парові млини, маслоробні, просорушки, кузні. Велася жвава торгівля скоб'яними товарами, хлібом, сіллю. З рук торгували пряниками, бубликами та квасом.
Деяке економічне пожвавлення майже не відбилося на зовнішньому вигляді села. Тут було тільки 42 будинки з залізними і черепичними дахами, решта - вкрита соломою та очеретом.
Медичну допомогу населенню подавали фельдшер і повитуха в т. зв. лікарському околотку, а тяжко хворих відправляли до повітового міста. Перший навчальний заклад - однокласне народне училище - відкрився у 1844 році. До нього було прийнято тоді тільки 22 учні. З 1860 року в Царичанці працювало сільське училище міністерства державних маєтностей. У 1866 році його ліквідували через відсутність учителя. Працювали 4 церковнопарафіальні школи, де навчали дітей священики місцевих церков. Наприкінці XIX століття майже на 4 тис. мешканців налічувалося 224 письменних чоловіків та 49 жінок.
Звістка про повалення царизму викликала велику політичну активність жителів села. 4 квітня 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, у якому взяло участь З тис. чоловік. Вони прийняли резолюцію, в якій говорилося, що до старого ладу, заснованого на сваволі, не може бути вороття, що кожний громадянин Царичанки повинен до останньої краплини крові боротися з контрреволюцією. Учасники мітингу вимагали припинення війни,
Царичанка
Сторінка 2 з 8
Напередодні реформи 1861 року майже все населення містечка фактично перебувало на становищі державних селян. У 1863 році подушний податок з державних селян Царичанки становив 1 крб., з козаків - 1 крб. 52 коп. Перший після реформи переділ землі проводився у 1879-1881 рр. Землю ділили відповідно до мешканців чоловічої статі, вдови наділів не одержували, садиби також входили в наділ і давалися не на душу населення, а на домовласника. Найбільший розмір садиби не перевищував 1200 кв. сажнів. Близько 100 десятин землі - виморочні наділи та наділи тих, хто йшов на заробітки в Таврію,- оброблялися всією громадою. Громаді також належав сад, що здавався в оренду і від якого вона мала на рік 5-7 карбованців прибутку. Ще одним джерелом поповнення громадського фонду були ярмарки, які давали близько 300 карбованців щорічного прибутку містове.
Для випасу худоби було виділено 780 десятин піщаних і солонцюватих земель. Тому селяни віддавали худобу на випас в економії Катеринославської губернії, бо віддалені пасовиська були дешевші. За випас пари волів протягом 2,5 місяця платили 10 крб. або скошували хліб і складали його в копи з площі у 3 десятини 120 кв. сажнів. Звичайно, бідні господарі не мали змоги віддавати худобу навіть і на дальні пасовиська, і тому влітку годували її соломою.
Статистичні відомості про стан землеволодіння в селі в 90-х рр. засвідчують поглиблення диференціації селянства у пореформений період. У 1890 році тут проживало 3664 чоловіка. З 731 господарства 138 володіли тільки садибами або зовсім не мали землі, 153 належало менш як по 3 десятини, 186 - менш ніж 6 десятин, а 186 - понад 6, але менш як 9 десятин. 50 господарств володіли по 15 десятин і лише 2 господарства мали по 50. Отже, основну масу становили дрібні господарства 291 та середні 186, які працювали супрягою або наймали тягло. Безземельні та малоземельні селяни йшли на заробітки до Таврії. Так у 1890 році на далекі заробітки ходило 338 чол., наймитувало 1505.
Під впливом робітничого руху селянство ставало на шлях відкритої боротьби проти своїх гнобителів. У 1902 році, коли в Харківській і Полтавській губерніях прокотилися могутні селянські виступи, царичанські селяни захопили випаси, які належали поміщикам. Нова революційна хвиля прокотилась по селах у 1905 році. Серед селян поширювалися відозви і листівки Катеринославського і Полтавського комітетів РСДРП, які закликали до боротьби. Одним з перших у березні 1905 року виступили жителі Царичанської та Кишеньківської волостей. Повстанці вирубували поміщицькі ліси, захоплювали випаси, самі встановлювали ціну за оренду землі.
Наслідком столипінської аграрної політики у Царичанці було загальне зменшення господарств. Через віддаленість наділів від села і через смужжя бідняки мусили за безцінь продавати землю і йти на заробітки до міста. В 1910 році 160 господарств Царичанки мали більше ніж по 15 десятин землі. Куркулям належала майже вся робоча худоба, сільськогосподарський реманент. Молотарками користувалися 84 господарства, сівалками - 4.
Розвиток капіталістичних відносин супроводився зростанням місцевої промисловості. В селі працювали 6 салотопних заводів, одна воскобійня, 14 олійниць, 63 вітряні та 6 водяних млинів, 15 кузень. Працювали бондарі, бричечники, ковалі, шевці, ткачі, теслярі та ін. У 1913 році в Царичанці були парові млини, маслоробні, просорушки, кузні. Велася жвава торгівля скоб'яними товарами, хлібом, сіллю. З рук торгували пряниками, бубликами та квасом.
Деяке економічне пожвавлення майже не відбилося на зовнішньому вигляді села. Тут було тільки 42 будинки з залізними і черепичними дахами, решта - вкрита соломою та очеретом.
Медичну допомогу населенню подавали фельдшер і повитуха в т. зв. лікарському околотку, а тяжко хворих відправляли до повітового міста. Перший навчальний заклад - однокласне народне училище - відкрився у 1844 році. До нього було прийнято тоді тільки 22 учні. З 1860 року в Царичанці працювало сільське училище міністерства державних маєтностей. У 1866 році його ліквідували через відсутність учителя. Працювали 4 церковнопарафіальні школи, де навчали дітей священики місцевих церков. Наприкінці XIX століття майже на 4 тис. мешканців налічувалося 224 письменних чоловіків та 49 жінок.
Звістка про повалення царизму викликала велику політичну активність жителів села. 4 квітня 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, у якому взяло участь З тис. чоловік. Вони прийняли резолюцію, в якій говорилося, що до старого ладу, заснованого на сваволі, не може бути вороття, що кожний громадянин Царичанки повинен до останньої краплини крові боротися з контрреволюцією. Учасники мітингу вимагали припинення війни,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка
- Петриківка