Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
евакуювалася.
25 вересня 1941 року Червона Армія змушена була залишити цю територію. Настали жахливі роки фашистської окупації.
Для боротьби з фашистськими загарбниками партійна організація заздалегідь створила в селі партизанський загін ім. Котовського. Командиром його став секретар Петриківського РК КПб України А. А. Білоконь, комісаром - редактор районної газети П. О. Коноваленко. В загоні було 83 бійці, з них понад 70 комуністів. Партизани підпалили склад з хлібом поблизу пристані Орлик, вивели з оточення медсанбат, допомагали частинам і підрозділам Червоної Армії виходити з оточення.
Наприкінці жовтня 1941 року до рук карателів потрапила частина партизанів. 20 з них гітлерівці розстріляли, а 21 вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Склалися важкі умови, і командування загону запропонувало партизанам, що залишилися, перейти лінію фронту та влитися в ряди Червоної Армії. 23 жовтня А. А. Білоконь, В. М. Білобров, Г. П. Лисенко, В. П. Олійник, М. П. Миколенко та інші партизани стали бійцями Червоної Армії і відважно билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Боротьба проти окупантів не припинялася. З рук у руки передавались антифашистські листівки. Друкував їх на примітивному верстаті житель сусіднього села Попово-Балівки Д. С. Непокритий. Разом із 3. С. Непокритим і В. С. Непокритою він складав тексти листівок і поширював їх по селах району за підписом «політком партизанського загону Жар». Фашисти марно розшукували таємний політком і підпільну друкарню.
З листопада 1941 по березень 1943 року в селі успішно діяла підпільна група, організована з ініціативи комсомольця В. С. Нежумирі. До неї ввійшла молодь сіл Петриківки, Попово-Балівки, Чаплинки, Миколаївки - всього 11 чоловік. Юні патріоти збирали трофейну зброю, писали й поширювали листівки з повідомленнями Радінформбюро. На початку 1943 року, з наближенням Червоної Армії до станції Лозуватки, вони прийняли рішення йти їй назустріч, але здійснити цей задум не вдалося. Провокатор виказав підпільників, і їх заарештували. Після жорстоких катувань їх вивезли на околицю Петриківки і розстріляли. «Батьківщино моя!» - було останнім словом 17-річного Віктора Нежумирі. Його матері принесли записку, знайдену на шляху, яким вели хлопця на розстріл: «Прощайте, дорогі мамо і тато! Загину за Батьківщину. Жаль, що мало зробив. Вірю, що наші переможуть німця і настане прекрасне життя, але не буде з вами мене... Міцно цілую вас. Ваш Вітя».
Не шкодуючи життя, боролися радянські люди з ворогом. Голова колгоспу ім. Леніна Т. К. Кучуб спалив склад з награбованим окупантами зерном. Гітлерівці схопили і розстріляли патріота.
Багато мешканців Петриківки мужньо билися з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни. У 1944 році під час боїв у східній частині Пруссії М. В. Чичикало після того, як загинула артилерійська обслуга, протягом 3-х годин сам відбивав атаки ворога і утримав зайнятий пункт до підходу радянських військ, за що був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
25 вересня 1943 року частини 353-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Петриківку від гітлерівських окупантів. Господарство артілей було вщент зруйновано. Окупанти реквізували худобу і птицю, з МТС вивезли всі сільськогосподарські машини, двигуни та верстати, зруйнували приміщення ферм, колгоспні будівлі.
В руїнах лежало село. Були спалені 1200 будівель, усі школи, лікарні, магазини. Збитки, завдані одній лише лікарні, становили 2180 тис. крб.. Ворог знищив усі промислові підприємства Петриківки: молокозавод, великий районний млин, маслоробню, приміщення та обладнання промислових артілей ім. Леніна і «Вільна селянка». Гітлерівці закатували 175 мирних жителів Петриківки, близько 700 чол. вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
З перших днів визволення трудящі села приступили до відбудови зруйнованого господарства. Керівну роль відіграли в цьому партійна та комсомольська організації, органи Радянської влади. Вже в перших числах жовтня 1943 року відбулись вибори до Петриківської сільської Ради, в яку було обрано 26 депутатів.
Відновив свою роботу Петриківський райком партії, в якому спочатку працювало тільки 4 чоловіка. Партійна організація Петриківки на 1 грудня 1943 року налічувала 38 комуністів і 5 кандидатів партії. На цей час у районі діяло 18 первинних комсомольських організацій 10 - у Петриківці, що об'єднували 116 чоловік. Райком комсомолу організував молодь на боротьбу за швидке подолання розрухи. Тільки за 2 місяці 1943 року комсомольці провели 7 суботників по збиранню врожаю. Молодь району відправила 337
Петриківка
Сторінка 7 з 10
З перших днів Великої Вітчизняної війни трудящі Петриківки стали в ряди захисників соціалістичної Батьківщини. З наближенням ворога до села чимало колгоспного майна відправили на Схід. Частина населення 25 вересня 1941 року Червона Армія змушена була залишити цю територію. Настали жахливі роки фашистської окупації.
Для боротьби з фашистськими загарбниками партійна організація заздалегідь створила в селі партизанський загін ім. Котовського. Командиром його став секретар Петриківського РК КПб України А. А. Білоконь, комісаром - редактор районної газети П. О. Коноваленко. В загоні було 83 бійці, з них понад 70 комуністів. Партизани підпалили склад з хлібом поблизу пристані Орлик, вивели з оточення медсанбат, допомагали частинам і підрозділам Червоної Армії виходити з оточення.
Наприкінці жовтня 1941 року до рук карателів потрапила частина партизанів. 20 з них гітлерівці розстріляли, а 21 вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Склалися важкі умови, і командування загону запропонувало партизанам, що залишилися, перейти лінію фронту та влитися в ряди Червоної Армії. 23 жовтня А. А. Білоконь, В. М. Білобров, Г. П. Лисенко, В. П. Олійник, М. П. Миколенко та інші партизани стали бійцями Червоної Армії і відважно билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Боротьба проти окупантів не припинялася. З рук у руки передавались антифашистські листівки. Друкував їх на примітивному верстаті житель сусіднього села Попово-Балівки Д. С. Непокритий. Разом із 3. С. Непокритим і В. С. Непокритою він складав тексти листівок і поширював їх по селах району за підписом «політком партизанського загону Жар». Фашисти марно розшукували таємний політком і підпільну друкарню.
З листопада 1941 по березень 1943 року в селі успішно діяла підпільна група, організована з ініціативи комсомольця В. С. Нежумирі. До неї ввійшла молодь сіл Петриківки, Попово-Балівки, Чаплинки, Миколаївки - всього 11 чоловік. Юні патріоти збирали трофейну зброю, писали й поширювали листівки з повідомленнями Радінформбюро. На початку 1943 року, з наближенням Червоної Армії до станції Лозуватки, вони прийняли рішення йти їй назустріч, але здійснити цей задум не вдалося. Провокатор виказав підпільників, і їх заарештували. Після жорстоких катувань їх вивезли на околицю Петриківки і розстріляли. «Батьківщино моя!» - було останнім словом 17-річного Віктора Нежумирі. Його матері принесли записку, знайдену на шляху, яким вели хлопця на розстріл: «Прощайте, дорогі мамо і тато! Загину за Батьківщину. Жаль, що мало зробив. Вірю, що наші переможуть німця і настане прекрасне життя, але не буде з вами мене... Міцно цілую вас. Ваш Вітя».
Не шкодуючи життя, боролися радянські люди з ворогом. Голова колгоспу ім. Леніна Т. К. Кучуб спалив склад з награбованим окупантами зерном. Гітлерівці схопили і розстріляли патріота.
Багато мешканців Петриківки мужньо билися з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни. У 1944 році під час боїв у східній частині Пруссії М. В. Чичикало після того, як загинула артилерійська обслуга, протягом 3-х годин сам відбивав атаки ворога і утримав зайнятий пункт до підходу радянських військ, за що був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
25 вересня 1943 року частини 353-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Петриківку від гітлерівських окупантів. Господарство артілей було вщент зруйновано. Окупанти реквізували худобу і птицю, з МТС вивезли всі сільськогосподарські машини, двигуни та верстати, зруйнували приміщення ферм, колгоспні будівлі.
В руїнах лежало село. Були спалені 1200 будівель, усі школи, лікарні, магазини. Збитки, завдані одній лише лікарні, становили 2180 тис. крб.. Ворог знищив усі промислові підприємства Петриківки: молокозавод, великий районний млин, маслоробню, приміщення та обладнання промислових артілей ім. Леніна і «Вільна селянка». Гітлерівці закатували 175 мирних жителів Петриківки, близько 700 чол. вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
З перших днів визволення трудящі села приступили до відбудови зруйнованого господарства. Керівну роль відіграли в цьому партійна та комсомольська організації, органи Радянської влади. Вже в перших числах жовтня 1943 року відбулись вибори до Петриківської сільської Ради, в яку було обрано 26 депутатів.
Відновив свою роботу Петриківський райком партії, в якому спочатку працювало тільки 4 чоловіка. Партійна організація Петриківки на 1 грудня 1943 року налічувала 38 комуністів і 5 кандидатів партії. На цей час у районі діяло 18 первинних комсомольських організацій 10 - у Петриківці, що об'єднували 116 чоловік. Райком комсомолу організував молодь на боротьбу за швидке подолання розрухи. Тільки за 2 місяці 1943 року комсомольці провели 7 суботників по збиранню врожаю. Молодь району відправила 337
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка