Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
глини і рослинні фарби, що виготовлялися з різних трав, ягід, листя та квітів, З числа пвтриківських селян виділилися напівпрофесійні майстри, які
розписувала сани, скрині, що йшли на продаж. Деякі вироби їх збереглися й досі. Вони експонуються в музеях нашої країни Ленінградському музеї етнографії СРСР, Дніпропетровському державному історичному музеї.
Культурний рівень села зростав дуже повільно. Протягом усього XIX століття в Петриківці не відкрили жодного медичного закладу, навіть фельдшерського пункту. Через велику скупченість населення ще у 1787 році тут спалахнула епідемія чуми, занесеної з Олександрії. Боротьба з цим страшним лихом через відсутність медичної допомоги зводилась до обмазування домівок вапном та дьогтем і обкурювання. Під час епідемії холери, влітку 1848 року, хворих селян клали до Катеринославської міської лікарні. Першу лікарню в селі на 8 ліжок відкрило земство в 1904 році. Тут же провадився й амбулаторний прийом хворих. У Петриківській лікарській дільниці працювали 1 лікар, 5 фельдшерів та 2 акушерки, які обслуговували 64 тис. чоловік. Дуже високою була смертність серед населення, особливо дітей. Середня тривалість життя становила 40-45 років.
Перша міністерська школа відкрилась у селі в лютому 1810 року. Того року до неї прийняли 26 учнів. Але у 1833 році вона була закрита через відсутність учителя і почала працювати знову тільки в 1866 році як земська школа. У цей час у ній навчалося 84 учні і викладало двоє вчителів. Переважна більшість дітей навчалася в 5 однокласних церковнопарафіальних школах. З 4,5 тис. дітей шкільного віку навчалося лише 700, решта ніколи не ходила до школи. У 1913 році 85,9 проц. жителів села були неписьменними. У 1914 році відкрилося 4-класне початкове училище на 150 місць. При ньому працювала невелика бібліотека, якою користувалося вузьке коло письменних людей.
Заборона викладати рідною мовою гальмувала розвиток культури і викликала протести селян. У 1914 році вони підписалися під колективним листом від селян Катеринославщини до більшовицької фракції IV Державної думи. У цьому листі поряд з вимогами «автономії» України були вимоги створення умов для вільного розвитку української мови та літератури.
Такою була Петриківка напередодні першої світової війни, яка новим важким тягарем лягла на плечі трудящих. З літа 1915 року і особливо з другої половини 1916 року у зв'язку із зростанням цін та розоренням бідняцьких господарств почались антивоєнні виступи селян. Під час ярмарку в Петриківці 8 травня 1915 року селяни як місцеві, так і з навколишніх сіл, зажадали від волосного начальства встановити тверді ціни на продукти харчування. Не дочекавшись задоволення цієї вимоги, селяни розбили лавки і зруйнували торговельні ряди.
Використовуючи зростання антиурядових настроїв, восени 1916 року посилили агітацію серед селян катеринославські більшовики. Революційну роботу в Петриківці проводив 3. Я. Лантух, який працював робітником мостового цеху Брянського заводу в Катеринославі. На вимогу петриківських куркулів Лантух був мобілізований до армії. У 1917 році він служив у 271-му полку, що стояв у Катеринославі, і знову встановив зв'язки із більшовиками Брянського заводу та продовжував агітацію серед населення Петриківки.
Дізнавшись про повалення царизму, у лютому 1917 року селяни Петриківки розігнали волосне правління. На сільському мітингу, що відбувся наприкінці березня, вони створили селянський комітет, більшість у якому захопили куркулі. Комітет перебував під впливом місцевої буржуазно-націоналістичної організації «Спілки». Звичайно, ніяких змін у землеволодінні він не провадив, відкладаючи їх на невизначений час.
Замість поліцейського пристава в селі з'явився комісар Тимчасового уряду, місцевий торговець Френзель, якому допомагав керівник націоналістичної «Спілки» Глущенко. У центрі села, як гриби після дощу, з'явилися великі й дрібні крамниці, кредитові каси. Торговці спекулювали сільськогосподарськими продуктами. У той час, як біднота голодувала, а більшість дітей не вчилася через злидні та обмаль шкіл, купці й куркулі почали будівництво нової церкви, хоча в Петриківці їх було вже 5.
За таких обставин революційна агітація проти Тимчасового уряду потрапляла на сприятливий грунт. Восени 1917 року група робітників Дніпровського заводу на чолі з Є. Локтюховим брала участь у кампанії по виборах до Установчих зборів, роз'яснюючи петриківчанам політику більшовицької партії в питаннях про землю і мир. Активну участь в організації мас брали П. К. Олійник, X. А. Лисенко, І. І. Шістя, Д. І. Клешня, В. Д. Пата та інші.
Перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді і проголошення Радянської влади з радістю зустріла більшість мешканців Петриківки, У грудні 1917 року на загальних зборах селянам зачитали звернення про допомогу голодуючим робітникам Петрограда та інших міст. Селяни вирішили дати по
Петриківка
Сторінка 3 з 10
орнаментом: квітами, пташками. Настінний розпис робили, як правило, жінки з допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Барвниками служили кольоровіглини і рослинні фарби, що виготовлялися з різних трав, ягід, листя та квітів, З числа пвтриківських селян виділилися напівпрофесійні майстри, які
Культурний рівень села зростав дуже повільно. Протягом усього XIX століття в Петриківці не відкрили жодного медичного закладу, навіть фельдшерського пункту. Через велику скупченість населення ще у 1787 році тут спалахнула епідемія чуми, занесеної з Олександрії. Боротьба з цим страшним лихом через відсутність медичної допомоги зводилась до обмазування домівок вапном та дьогтем і обкурювання. Під час епідемії холери, влітку 1848 року, хворих селян клали до Катеринославської міської лікарні. Першу лікарню в селі на 8 ліжок відкрило земство в 1904 році. Тут же провадився й амбулаторний прийом хворих. У Петриківській лікарській дільниці працювали 1 лікар, 5 фельдшерів та 2 акушерки, які обслуговували 64 тис. чоловік. Дуже високою була смертність серед населення, особливо дітей. Середня тривалість життя становила 40-45 років.
Перша міністерська школа відкрилась у селі в лютому 1810 року. Того року до неї прийняли 26 учнів. Але у 1833 році вона була закрита через відсутність учителя і почала працювати знову тільки в 1866 році як земська школа. У цей час у ній навчалося 84 учні і викладало двоє вчителів. Переважна більшість дітей навчалася в 5 однокласних церковнопарафіальних школах. З 4,5 тис. дітей шкільного віку навчалося лише 700, решта ніколи не ходила до школи. У 1913 році 85,9 проц. жителів села були неписьменними. У 1914 році відкрилося 4-класне початкове училище на 150 місць. При ньому працювала невелика бібліотека, якою користувалося вузьке коло письменних людей.
Заборона викладати рідною мовою гальмувала розвиток культури і викликала протести селян. У 1914 році вони підписалися під колективним листом від селян Катеринославщини до більшовицької фракції IV Державної думи. У цьому листі поряд з вимогами «автономії» України були вимоги створення умов для вільного розвитку української мови та літератури.
Такою була Петриківка напередодні першої світової війни, яка новим важким тягарем лягла на плечі трудящих. З літа 1915 року і особливо з другої половини 1916 року у зв'язку із зростанням цін та розоренням бідняцьких господарств почались антивоєнні виступи селян. Під час ярмарку в Петриківці 8 травня 1915 року селяни як місцеві, так і з навколишніх сіл, зажадали від волосного начальства встановити тверді ціни на продукти харчування. Не дочекавшись задоволення цієї вимоги, селяни розбили лавки і зруйнували торговельні ряди.
Використовуючи зростання антиурядових настроїв, восени 1916 року посилили агітацію серед селян катеринославські більшовики. Революційну роботу в Петриківці проводив 3. Я. Лантух, який працював робітником мостового цеху Брянського заводу в Катеринославі. На вимогу петриківських куркулів Лантух був мобілізований до армії. У 1917 році він служив у 271-му полку, що стояв у Катеринославі, і знову встановив зв'язки із більшовиками Брянського заводу та продовжував агітацію серед населення Петриківки.
Дізнавшись про повалення царизму, у лютому 1917 року селяни Петриківки розігнали волосне правління. На сільському мітингу, що відбувся наприкінці березня, вони створили селянський комітет, більшість у якому захопили куркулі. Комітет перебував під впливом місцевої буржуазно-націоналістичної організації «Спілки». Звичайно, ніяких змін у землеволодінні він не провадив, відкладаючи їх на невизначений час.
Замість поліцейського пристава в селі з'явився комісар Тимчасового уряду, місцевий торговець Френзель, якому допомагав керівник націоналістичної «Спілки» Глущенко. У центрі села, як гриби після дощу, з'явилися великі й дрібні крамниці, кредитові каси. Торговці спекулювали сільськогосподарськими продуктами. У той час, як біднота голодувала, а більшість дітей не вчилася через злидні та обмаль шкіл, купці й куркулі почали будівництво нової церкви, хоча в Петриківці їх було вже 5.
За таких обставин революційна агітація проти Тимчасового уряду потрапляла на сприятливий грунт. Восени 1917 року група робітників Дніпровського заводу на чолі з Є. Локтюховим брала участь у кампанії по виборах до Установчих зборів, роз'яснюючи петриківчанам політику більшовицької партії в питаннях про землю і мир. Активну участь в організації мас брали П. К. Олійник, X. А. Лисенко, І. І. Шістя, Д. І. Клешня, В. Д. Пата та інші.
Перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді і проголошення Радянської влади з радістю зустріла більшість мешканців Петриківки, У грудні 1917 року на загальних зборах селянам зачитали звернення про допомогу голодуючим робітникам Петрограда та інших міст. Селяни вирішили дати по
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка