Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку січня 1918 року в селі утворився перший партосередок, т. зв. комітет більшовиків Петриківки, головою якого обрали Ф. Лисенка,
секретарем - П. Афанасьєва обидва фронтовики. Більшовики очолили трудове селянство у боротьбі за зміцнення Радянської влади. 18 січня жителі Петриківки зібрались на засідання в земській школі. Секретар партосередку Афанасьєв зробив доповідь про сучасний момент і політику більшовиків. Наступного дня було обрано Раду селянських і солдатських депутатів. Газета «Звезда» писала, що «...19 січня 1918 року є днем встановлення Радянської влади у Петриківці».
Про підтримку населенням села більшовиків свідчить склад делегатів, обраних сходом на губернський селянський з'їзд Рад. Серед них було З0 більшовиків, 16 співчуваючих і лише 4 представники від українських дрібнобуржуазних партій. У Катеринославі петриківські делегати з'їзду одержали ЗО гвинтівок і патрони для відсічі ворогам революції.
Рада селянських і солдатських депутатів, керована більшовицьким комітетом, стала повновладним органом державної влади в Петриківці. Вже наприкінці січня 1918 року були розподілені серед селян сотні десятин землі, відібраної у навколишніх поміщиків Завидовського, Хренникова та інших. На місцеву буржуазію наклали контрибуцію та арешт на вклади багатіїв у двох місцевих кредитних товариствах. 5 Проведення цих заходів дало змогу видати заробітну плату лікарям та вчителям. Рештки реквізованих грошей одержали солдатки, вдови та сироти, яких Рада брала на своє утримання.
Та мирну працю селян Петриківки перервала австро-німецька інтервенція. У другій половині березня 1918 року окупанти зайняли село. З допомогою гетьманської варти вони силою примусили селян повернути поміщикам землю і майно.
Почалися арешти і розправи над селянами, яких підозрювала у співчутті Радянській владі.
Восени 1918 року уродженець хутора Новосел івки Петриківсвкої волості Зосим Лантух, який за рекомендацією ЦК КПбУ був посланий у Новомосковськин повіт для підпільної роботи, об'єднав у партизанський загін дрібні повстанські групи, що діяли в Петриківці та сусідніх селах. З вересня 1918 року цей загін виріс у партизанську бригаду, яка налічувала 800 бійців. У її лавах мужньо боролися за Радянську владу петриківчани П. Литвин, Н. Кремень, та. інші. 15 жовтня 1918 року партизани-петриківчани зібралися на таємну нараду у хаті селянина П. Іванченка. До них приєдналися революційно настроєні селяни, колишні фронтовики - всього 80 чоловік. На нараді було вирішено роззброїш гетьманську варту. Скориставшися з того, що в неділю вартові пиячили, партизани вирушили до ринкової площі, де їм вдалося роззброїти вартових. Потім повстанці захопили штаб варти на чолі з їх начальником.
Об'єднавшися з головними силами загону 3. Лантуха, партизани вирушили до села Паньківки, де були розташовані головні сили гетьманців. Після запеклого бою частину з них роззброїли, інші відступили до Верхньодніпровська. Переслідуючи ворога, партизани підійшли до Кам'янського, де об'єдналися з повсталими робітниками і взяли участь у визволенні міста від австро-німецьких окупантів.
Тим часом, скориставшись із відсутності головних сил партизанів, у Петриківку вдерся каральний загін царського офіцера Чернова, саме ім'я якого наводило жах на жителів сіл та містечок Новомосковського повіту. У нерівному бою з карателями загинуло кілька партизанів, 12 чоловік потрапили в полон і після страшних катувань були страчені. Місцевий куркуль Дашивець бігав навколо карателів, благаючи їх жорстокіше катувати партизанів. Полум'ям пожеж, ріками крові сподівалися окупанти та їх націоналістичні прихвосні зломити опір народу. Того ж дня загін Чернова пішов з Петриківки і рушив до Новомосковська, по дорозі розправляючись з прихильниками Радянської влади. Під містом бандитів розбили.
У грудні 1918 року всю Катеринославщину було визволено від німців та гетьманців. Почала знову працювати Рада селянських і червоноармійських депутатів Петриківки. Весною 1919 року селяни засіяли землі, одержані від Радянської влади. Але мирний перепочинок не був тривалим. Уже влітку в селі хазяйнували денікінці. Активізувалися поміщицько-куркульські банди, які по-звірячому розправлялися з активістами, партійними та радянськими працівниками. У петриківському лісі бандити схопили й закатували за зв'язок з партизанами двох селян-патріотів К. Барабаша і Н. Купрія.
Незважаючи на жорстокі репресії, жителі села всіляко ухилялися від мобілізації в денікінську армію, потай збирали хліб та інші продукти для партизанів, що діяли в новомосковських лісах, переховували по хатах і лікували поранених червоноармійців.
Восени 1919 року поблизу Петриківки зупинився партизанський загін чисельністю в 5 тис. чол., який з боями пройшов шлях від Київської губернії.
Петриківка
Сторінка 4 з 10
півпуда зерна з двора і за тиждень зібрали 2 тис. пудів. Було обрано делегацію, щоб доставити його у Москву.На початку січня 1918 року в селі утворився перший партосередок, т. зв. комітет більшовиків Петриківки, головою якого обрали Ф. Лисенка,
Про підтримку населенням села більшовиків свідчить склад делегатів, обраних сходом на губернський селянський з'їзд Рад. Серед них було З0 більшовиків, 16 співчуваючих і лише 4 представники від українських дрібнобуржуазних партій. У Катеринославі петриківські делегати з'їзду одержали ЗО гвинтівок і патрони для відсічі ворогам революції.
Рада селянських і солдатських депутатів, керована більшовицьким комітетом, стала повновладним органом державної влади в Петриківці. Вже наприкінці січня 1918 року були розподілені серед селян сотні десятин землі, відібраної у навколишніх поміщиків Завидовського, Хренникова та інших. На місцеву буржуазію наклали контрибуцію та арешт на вклади багатіїв у двох місцевих кредитних товариствах. 5 Проведення цих заходів дало змогу видати заробітну плату лікарям та вчителям. Рештки реквізованих грошей одержали солдатки, вдови та сироти, яких Рада брала на своє утримання.
Та мирну працю селян Петриківки перервала австро-німецька інтервенція. У другій половині березня 1918 року окупанти зайняли село. З допомогою гетьманської варти вони силою примусили селян повернути поміщикам землю і майно.
Почалися арешти і розправи над селянами, яких підозрювала у співчутті Радянській владі.
Восени 1918 року уродженець хутора Новосел івки Петриківсвкої волості Зосим Лантух, який за рекомендацією ЦК КПбУ був посланий у Новомосковськин повіт для підпільної роботи, об'єднав у партизанський загін дрібні повстанські групи, що діяли в Петриківці та сусідніх селах. З вересня 1918 року цей загін виріс у партизанську бригаду, яка налічувала 800 бійців. У її лавах мужньо боролися за Радянську владу петриківчани П. Литвин, Н. Кремень, та. інші. 15 жовтня 1918 року партизани-петриківчани зібралися на таємну нараду у хаті селянина П. Іванченка. До них приєдналися революційно настроєні селяни, колишні фронтовики - всього 80 чоловік. На нараді було вирішено роззброїш гетьманську варту. Скориставшися з того, що в неділю вартові пиячили, партизани вирушили до ринкової площі, де їм вдалося роззброїти вартових. Потім повстанці захопили штаб варти на чолі з їх начальником.
Об'єднавшися з головними силами загону 3. Лантуха, партизани вирушили до села Паньківки, де були розташовані головні сили гетьманців. Після запеклого бою частину з них роззброїли, інші відступили до Верхньодніпровська. Переслідуючи ворога, партизани підійшли до Кам'янського, де об'єдналися з повсталими робітниками і взяли участь у визволенні міста від австро-німецьких окупантів.
Тим часом, скориставшись із відсутності головних сил партизанів, у Петриківку вдерся каральний загін царського офіцера Чернова, саме ім'я якого наводило жах на жителів сіл та містечок Новомосковського повіту. У нерівному бою з карателями загинуло кілька партизанів, 12 чоловік потрапили в полон і після страшних катувань були страчені. Місцевий куркуль Дашивець бігав навколо карателів, благаючи їх жорстокіше катувати партизанів. Полум'ям пожеж, ріками крові сподівалися окупанти та їх націоналістичні прихвосні зломити опір народу. Того ж дня загін Чернова пішов з Петриківки і рушив до Новомосковська, по дорозі розправляючись з прихильниками Радянської влади. Під містом бандитів розбили.
У грудні 1918 року всю Катеринославщину було визволено від німців та гетьманців. Почала знову працювати Рада селянських і червоноармійських депутатів Петриківки. Весною 1919 року селяни засіяли землі, одержані від Радянської влади. Але мирний перепочинок не був тривалим. Уже влітку в селі хазяйнували денікінці. Активізувалися поміщицько-куркульські банди, які по-звірячому розправлялися з активістами, партійними та радянськими працівниками. У петриківському лісі бандити схопили й закатували за зв'язок з партизанами двох селян-патріотів К. Барабаша і Н. Купрія.
Незважаючи на жорстокі репресії, жителі села всіляко ухилялися від мобілізації в денікінську армію, потай збирали хліб та інші продукти для партизанів, що діяли в новомосковських лісах, переховували по хатах і лікували поранених червоноармійців.
Восени 1919 року поблизу Петриківки зупинився партизанський загін чисельністю в 5 тис. чол., який з боями пройшов шлях від Київської губернії.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Шульгівка
- Чаплинка
- Цибульківка
- Прядівка
- Новопідкряж
- Могилів
- Миколаївка
- Ляшківка
- Курилівка
- Колгоспівка
- Китайгород
- Єлизаветівка
- Бабайківка