Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
їм побороти труднощі. Наприкінці серпня 1941 року фронт наблизився до села, вранці 26 серпня секретар партійної організації колгоспу В. Ф.
Рожновський, повернувшись з райкому партії, відкрив збори. «Ворог вже близько,- говорив він,- колгоспне добро не можна віддавати загарбникам. Ми повинні негайно вирушити в дорогу». Голова правління Д. В. Кузнецов оголосив складений заздалегідь план евакуації. Вже наступного дня, залишивши рідні хати, на схід вирушили 262 колгоспники, які забрали з собою 458 голів великої рогатої худоби, 150 коней, 432 вівці, 148 свиней, вивезли цінний колгоспний реманент. 3000 кілометрів подолали вони, несучи, у своєму серці непохитну віру в неминучу перемогу над фашизмом. Йшли через Дніпропетровську, Донецьку, Ростовську, Астраханську області, переправлялися через Дон, Волгу, Урал, перетинали сипучі піски Західного Казахстану, поки, нарешті, прибули до міста Уральська. Як зіницю ока берегли вони артільне добро, щодня здавали молоко дитячим установам, госпіталям, військовим частинам. В Казахстані відбулася зустріч колгоспників з письменником М. О. Шолоховим, який з сім'єю перебував у тих краях. М. О. Шолохов щиро подружився з ними і, коли прощався, сказав: «Встав би Ленін та подивився! Ніякі орди не поставлять нас на коліна... От і ваш колектив маленький, але в ньому бачиш силу і міць усієї країни...».
2 жовтня 1941 року Новоолександрівку окупували німецько-фашистські загарбники. Для колгоспників, що не евакуювались, настали чорні дні неволі. Артіль була перетворена на т. зв. «громадське господарство № 80».
Будинки тих жителів села, які евакуювалися, захопили німці-колоністи та куркулі, що підтримували в усьому окупантів. В село приїздив також син поміщика Кнайба, який збирався заволодіти колишнім маєтком свого батька.
23 вересня 1943 року радянські війська визволили Новоолександрівку від німецько-фашистських загарбників. За рідне село бився з ворогом і один з його жителів І. М. Куліш. Ось як розповідала про це спеціальна листівка виїзної редакції газети «Комсомольская правда», що була випущена в 1945 році і присвячувалася 25-річчю колгоспу ім. В. І. Леніна: «Ніч перед боєм була темною і холодною. Йшов дрібний осінній дощ. Ще звечора командир частини віддав наказ піхотному підрозділу атакувати річку Терсу і в районі земель колгоспу ім. В. І. Леніна перерізати залізницю, яка зв'язує Крим з Україною.
В землянці автоматників було особливо пожвавлено. Вони згадували рідні місця, близьких і товаришів.
3 першим промінням сонця вдарили гармати, у фланг противнику зайшли автоматники. Запеклий бій за село тривав дві години. Іван Куліш і Василь Красникон одними з перших увірвались на територію колгоспу.
- Бережись, німчура, господар прийшов додому,- крикнув Куліш і почав вибивати німців з горищ і підвалів. Опівдні наші війська вийшли до залізниці, продовжуючи гнати ворога».
На фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно боролися з ненависним ворогом 211 колгоспників артілі ім. В. І. Леніна, в т. ч. 27 офіцерів, серед них полковники С. І. Марченко, В. І. Кравченко, І. І. Кравченко, І. Ф, Лобода та інші. 80 новоолександрівців загинули смертю хоробрих.
Після визволення Дніпропетровщини поступово поверталися колгоспники з евакуації в рідні місця. Від квітучого села залишилися страшні руїни. Господарс тву було заподіяно збитків на суму майже 36 млн. карбованців.
В колгоспному господарстві налічувалося всього 28 голів рогатої худоби в т. ч. 2 корови, 60 свиней, 239 шт. птиці. Не вистачало тягла, машин. Держава виділила колгоспові позику. Руку братньої допомоги подали трудівникам села колгоспники артілі ім. Жовтневої революції Туржанського району Грузинської РСР, з якими колгосп ім. В. І. Леніна змагався ще до війни.
У відповідь на заклик Комуністичної партії - в найкоротший строк ліквідувати тяжкі наслідки господарювання німецько-фашистських окупантів - колгоспники села на початку 1944 року з ініціативи комсомольської організації, яку очолювала
Макущок, передали у фонд відбудови колгоспу 3800 зароблених трудоднів, 17 850 крб., 19 телят, 18 поросят, 250 шт. птиці, 68 цнт насіння. Вони звернулися до хліборобів усієї України з закликом наслідувати їхній приклад. Ця ініціатива була гаряче підтримана колгоспниками всієї Дніпропетровщини, а потім і республіки. Її схвалили Дніпропетровський обком КПб України і ЦК ЛКСМУ.
Самовіддано відбудовували хлібороби артілі зруйноване господарство. Вже 1944 рік приніс перші успіхи. В артілі було 4 племінні ферми, птахоферма, пасіка па 200 вуликів, риборозплідник. З евакуації пригнали 370 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 160 корів. Середній удій молока від фуражної корови становив 1150 кг, ферми дали колгоспу прибутку в 250 тис. карбованців.
Новоолександрівка
Сторінка 4 з 7
свідомість, великий життєвий досвід, виховані тривалим життям в колективі, - все це допомоглоїм побороти труднощі. Наприкінці серпня 1941 року фронт наблизився до села, вранці 26 серпня секретар партійної організації колгоспу В. Ф.
2 жовтня 1941 року Новоолександрівку окупували німецько-фашистські загарбники. Для колгоспників, що не евакуювались, настали чорні дні неволі. Артіль була перетворена на т. зв. «громадське господарство № 80».
Будинки тих жителів села, які евакуювалися, захопили німці-колоністи та куркулі, що підтримували в усьому окупантів. В село приїздив також син поміщика Кнайба, який збирався заволодіти колишнім маєтком свого батька.
23 вересня 1943 року радянські війська визволили Новоолександрівку від німецько-фашистських загарбників. За рідне село бився з ворогом і один з його жителів І. М. Куліш. Ось як розповідала про це спеціальна листівка виїзної редакції газети «Комсомольская правда», що була випущена в 1945 році і присвячувалася 25-річчю колгоспу ім. В. І. Леніна: «Ніч перед боєм була темною і холодною. Йшов дрібний осінній дощ. Ще звечора командир частини віддав наказ піхотному підрозділу атакувати річку Терсу і в районі земель колгоспу ім. В. І. Леніна перерізати залізницю, яка зв'язує Крим з Україною.
В землянці автоматників було особливо пожвавлено. Вони згадували рідні місця, близьких і товаришів.
3 першим промінням сонця вдарили гармати, у фланг противнику зайшли автоматники. Запеклий бій за село тривав дві години. Іван Куліш і Василь Красникон одними з перших увірвались на територію колгоспу.
- Бережись, німчура, господар прийшов додому,- крикнув Куліш і почав вибивати німців з горищ і підвалів. Опівдні наші війська вийшли до залізниці, продовжуючи гнати ворога».
На фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно боролися з ненависним ворогом 211 колгоспників артілі ім. В. І. Леніна, в т. ч. 27 офіцерів, серед них полковники С. І. Марченко, В. І. Кравченко, І. І. Кравченко, І. Ф, Лобода та інші. 80 новоолександрівців загинули смертю хоробрих.
Після визволення Дніпропетровщини поступово поверталися колгоспники з евакуації в рідні місця. Від квітучого села залишилися страшні руїни. Господарс тву було заподіяно збитків на суму майже 36 млн. карбованців.
В колгоспному господарстві налічувалося всього 28 голів рогатої худоби в т. ч. 2 корови, 60 свиней, 239 шт. птиці. Не вистачало тягла, машин. Держава виділила колгоспові позику. Руку братньої допомоги подали трудівникам села колгоспники артілі ім. Жовтневої революції Туржанського району Грузинської РСР, з якими колгосп ім. В. І. Леніна змагався ще до війни.
У відповідь на заклик Комуністичної партії - в найкоротший строк ліквідувати тяжкі наслідки господарювання німецько-фашистських окупантів - колгоспники села на початку 1944 року з ініціативи комсомольської організації, яку очолювала
Макущок, передали у фонд відбудови колгоспу 3800 зароблених трудоднів, 17 850 крб., 19 телят, 18 поросят, 250 шт. птиці, 68 цнт насіння. Вони звернулися до хліборобів усієї України з закликом наслідувати їхній приклад. Ця ініціатива була гаряче підтримана колгоспниками всієї Дніпропетровщини, а потім і республіки. Її схвалили Дніпропетровський обком КПб України і ЦК ЛКСМУ.
Самовіддано відбудовували хлібороби артілі зруйноване господарство. Вже 1944 рік приніс перші успіхи. В артілі було 4 племінні ферми, птахоферма, пасіка па 200 вуликів, риборозплідник. З евакуації пригнали 370 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 160 корів. Середній удій молока від фуражної корови становив 1150 кг, ферми дали колгоспу прибутку в 250 тис. карбованців.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Старовишневецьке
- Рудево-Миколаївка
- Раївка
- Миролюбівка
- Мар'ївка
- Майське
- Луб'янка
- Кислянка
- Іларіонове
- Зайцеве
- Дерезувате
- Варварівка