Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В лютому 1943 року в околицях селища розгорнулися бої між з'єднаннями Південно-Західного фронту, які просувалися до Дніпра, і німецькими танковими частинами. В цих боях було знищено кілька фашистських танків і висаджено в повітря ешелон з боєприпасами на перегоні Славгород-Новогупалівка. Гітлерівці в паніці залишили селище. Активну допомогу наступаючим радянським військам подали жителі Славгорода. Так, 17-річний М. Бачурин, що бачив, як німці замінували греблю через річку Осокорівку, попередив про це радянських танкістів і повідомив про чисельність та розташування ворожих військ.
Після відходу радянських військ 4 березня 1943 року в селищі знов з'явилися окупанти. Почались репресії. У гітлерівських катівнях були замордовані М. Ф. Бачурин, Ф. І. Тищенко, І. С. Неплюєв. 8 березня 1943 року в Славгород вдерлись есесівці. Вони зігнали на майдан усіх мешканців чоловічої статі - від 13 до 90 років. Тих, хто відмовлявся йти, вбивали на місці. Всіх відвезли в сусідню балку і розстріляли з кулеметів та автоматів. Поранених добивали прикладами і гранатами. Того дня загинуло 158 чоловік.
У Великій Вітчизняній війні брали участь понад 250 жителів і уродженців Славгорода. Всі вони за героїзм і мужність, виявлені в боях з німецько-фашистськими окупантами, були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Високого знання Героя Радянського Союзу удостоєні випускник Славгородської середньої школи М. Є. Мелашенко, а також Д. І. Білокопитов та В. В. Адаменко.
Микола Мелашенко в листопаді 1943 року брав участь у битві за Дніпро. Ось як про це розповідає він сам:
«Наша частина форсувала Дніпро в районі села Розумівки - Запорізька область. Нам вдалося переправитись і захопити плацдарм на правому березі річки. Але танкові і мотомеханізовані з'єднання, які повинні були розширити цей плацдарм і здійснити прорив, у цей день переправитися не змогли. Наступного дня німці зробили спроби скинути нас у Дніпро. Вони ввели в бій танки, артилерію і дуже велику кількість літаків. Протягом дня гітлерівці безперервно атакували наші позиції. Їм вдалось потіснити нас до берега.
З моєму взводі прямим попаданням було розбито один кулемет і багато бійців упито або поранено. Був поранений і я, але протягом дня забезпечував оборону дільниці, яка опинилась на головному напрямі ворожого удару.
До підходу підкріплень у стрічці кулемета, з якого я вів вогонь, залишалось усього 7 патронів. Та ще один - у моєму особистому пістолеті». Зараз М. С. Мелашенко живе у Житомирі, де працює на одному з промислових підприємств.
Уродженець села Першозванівки Василь Адаменко був одним із перших воїнів 333-ї стрілецької дивізії, шо переправились на високий берег Дніпра. Очолюваний ним штурмовий загін протягом кількох годин відбивав шалені контратаки німців і тримав захоплений плацдарм до підходу головних сил полку. Мужність і відвагу виявив Адаменко і в наступних боях. В одному з них, на території Запорізької області, він загинув. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Уродженець села Тургенєвки Дмитро Білокопитов почав нелегку солдатську службу в перший рік війни. У вересні 1943 року в складі 562-го полку 203-ї стрілецької дивізії Д. Білокопитов брав участь у форсуванні Дніпра в районі села Петрове-Свистунове. З перших хвилин висадки на плацдарм Білокопитов прийняв на себе командування замість пораненого командира. Вибивши ворога з першої лінії окопів, бійці зайняли оборону. Гітлерівці кинули проти жменьки воїнів кілька танків. Д. Білокопитов зв'язками гранат підірвав два з них, потім героїчною контратакою бійці відкинули фашистських автоматників, що насідали на них. Вони тримали плацдарм до підходу підкріплення. За доблесть і відвагу в боял проти німецьких загарбників Д. І. Білокопитов також посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
19 вересня 1943 року підрозділи 333-ї Червонопрапорної ордена Суворова Синельниківської стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор О. М. Голоско, визволили селище від фашистських окупантів. Відступаючи, гітлерівці майже повністю зруйнували його. Вони висадили в повітря цегельний завод, виробничі приміщення Славгородської МТС, зруйнували всі станційні споруди. Були спалені контора колгоспу ім. Фрунзе, а також 203 будинки, знищені запаси зерна. Всю худобу, яка належала колгоспові і жителям селища, гітлерівці вивезли. Загальні збитки, завдані колгоспам і колгоспникам Славгородської селищної Ради, за підрахунками державної комісії, становили більше як 6,5 млн. карбованців.
Відбудову зруйнованих промислових і сільськогосподарських підприємств, культурних закладів і комунального господарства трудівники Славгорода
Славгород
Сторінка 5 з 9
доглядала тяжко пораненого лейтенанта П. П. Крикливого учениця 5-го класу Славгородської школи, піонерка Валя Голубенко. В лютому 1943 року в околицях селища розгорнулися бої між з'єднаннями Південно-Західного фронту, які просувалися до Дніпра, і німецькими танковими частинами. В цих боях було знищено кілька фашистських танків і висаджено в повітря ешелон з боєприпасами на перегоні Славгород-Новогупалівка. Гітлерівці в паніці залишили селище. Активну допомогу наступаючим радянським військам подали жителі Славгорода. Так, 17-річний М. Бачурин, що бачив, як німці замінували греблю через річку Осокорівку, попередив про це радянських танкістів і повідомив про чисельність та розташування ворожих військ.
Після відходу радянських військ 4 березня 1943 року в селищі знов з'явилися окупанти. Почались репресії. У гітлерівських катівнях були замордовані М. Ф. Бачурин, Ф. І. Тищенко, І. С. Неплюєв. 8 березня 1943 року в Славгород вдерлись есесівці. Вони зігнали на майдан усіх мешканців чоловічої статі - від 13 до 90 років. Тих, хто відмовлявся йти, вбивали на місці. Всіх відвезли в сусідню балку і розстріляли з кулеметів та автоматів. Поранених добивали прикладами і гранатами. Того дня загинуло 158 чоловік.
У Великій Вітчизняній війні брали участь понад 250 жителів і уродженців Славгорода. Всі вони за героїзм і мужність, виявлені в боях з німецько-фашистськими окупантами, були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Високого знання Героя Радянського Союзу удостоєні випускник Славгородської середньої школи М. Є. Мелашенко, а також Д. І. Білокопитов та В. В. Адаменко.
Микола Мелашенко в листопаді 1943 року брав участь у битві за Дніпро. Ось як про це розповідає він сам:
«Наша частина форсувала Дніпро в районі села Розумівки - Запорізька область. Нам вдалося переправитись і захопити плацдарм на правому березі річки. Але танкові і мотомеханізовані з'єднання, які повинні були розширити цей плацдарм і здійснити прорив, у цей день переправитися не змогли. Наступного дня німці зробили спроби скинути нас у Дніпро. Вони ввели в бій танки, артилерію і дуже велику кількість літаків. Протягом дня гітлерівці безперервно атакували наші позиції. Їм вдалось потіснити нас до берега.
З моєму взводі прямим попаданням було розбито один кулемет і багато бійців упито або поранено. Був поранений і я, але протягом дня забезпечував оборону дільниці, яка опинилась на головному напрямі ворожого удару.
До підходу підкріплень у стрічці кулемета, з якого я вів вогонь, залишалось усього 7 патронів. Та ще один - у моєму особистому пістолеті». Зараз М. С. Мелашенко живе у Житомирі, де працює на одному з промислових підприємств.
Уродженець села Першозванівки Василь Адаменко був одним із перших воїнів 333-ї стрілецької дивізії, шо переправились на високий берег Дніпра. Очолюваний ним штурмовий загін протягом кількох годин відбивав шалені контратаки німців і тримав захоплений плацдарм до підходу головних сил полку. Мужність і відвагу виявив Адаменко і в наступних боях. В одному з них, на території Запорізької області, він загинув. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Уродженець села Тургенєвки Дмитро Білокопитов почав нелегку солдатську службу в перший рік війни. У вересні 1943 року в складі 562-го полку 203-ї стрілецької дивізії Д. Білокопитов брав участь у форсуванні Дніпра в районі села Петрове-Свистунове. З перших хвилин висадки на плацдарм Білокопитов прийняв на себе командування замість пораненого командира. Вибивши ворога з першої лінії окопів, бійці зайняли оборону. Гітлерівці кинули проти жменьки воїнів кілька танків. Д. Білокопитов зв'язками гранат підірвав два з них, потім героїчною контратакою бійці відкинули фашистських автоматників, що насідали на них. Вони тримали плацдарм до підходу підкріплення. За доблесть і відвагу в боял проти німецьких загарбників Д. І. Білокопитов також посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
19 вересня 1943 року підрозділи 333-ї Червонопрапорної ордена Суворова Синельниківської стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор О. М. Голоско, визволили селище від фашистських окупантів. Відступаючи, гітлерівці майже повністю зруйнували його. Вони висадили в повітря цегельний завод, виробничі приміщення Славгородської МТС, зруйнували всі станційні споруди. Були спалені контора колгоспу ім. Фрунзе, а також 203 будинки, знищені запаси зерна. Всю худобу, яка належала колгоспові і жителям селища, гітлерівці вивезли. Загальні збитки, завдані колгоспам і колгоспникам Славгородської селищної Ради, за підрахунками державної комісії, становили більше як 6,5 млн. карбованців.
Відбудову зруйнованих промислових і сільськогосподарських підприємств, культурних закладів і комунального господарства трудівники Славгорода
Дивиться також інші населені пункти району:
- Старовишневецьке
- Рудево-Миколаївка
- Раївка
- Миролюбівка
- Мар'ївка
- Майське
- Луб'янка
- Кислянка
- Іларіонове
- Зайцеве
- Дерезувате
- Варварівка
- Новоолександрівка