Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
революційному русі. За участь у робітничому страйку напередодні революції 1905-1907 рр. П. І. Нора було заарештовано і вислано з Катеринослава. Повернувшись у Личкове, П. І. Нор за завданням Катеринославського комітету РСДРП поширював серед жителів повіту працю В. І. Леніна «До сільської бідноти», відозви Катеринославського комітету «Селяни, час кінчати!» та інші.
Під впливом більшовицької агітації селяни переходили до активних дій. Новомосковський повітовий справник з тривогою повідомляв катеринославського губернатора, що селяни Личківської волості вимагали від поміщиці повернути гроші, утримувані з них як штраф, за весь час існування економії, а також знизити орендну плату з 15 до 5 крб. за десятину. Влітку 1905 року біднота села не тільки чинила потрави і самовільну порубку поміщицького лісу, не виходила на роботу в гарячу пору, але й відмовилась від сплати податків.
У грудні 1905 року революційні виступи селян набули нових форм, вони почали роззброювати поліцію. За розпорядженням властей у Личківську волость було переведено з Котовки загін козаків, які вчинили жорстоку розправу над учасниками виступів. У приміщенні волосної управи вони катували нагаями селян К. Стовбу, Т. Швагера та інших.
У роки реакції царизм, щоб запобігти новій революції і створити собі міцну соціальну опору в особі куркульства, провів аграрну реформу. В Личковому на хутори до 1911 року виділилося 34 господарства, за якими було закріплено 175 десятин землі. Ліквідація общинного землеволодіння позбавила малоземельних селян можливості користуватись общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями. Без цього вони не могли довго протриматись на відведеній ділянці землі і розорювались. Землі збіднілих селян скуповувало куркульство. Куркулі Ананченки за допомогою підставних осіб скупили кількасот десятин землі. Частина бідняків змушена була переселитись у Саратовську губернію.
За даними 1908 року, в селі було 475 дворів з населенням 2708 чоловік 1388 чоловіків і 1320 жінок. У 1909 році 6 господарств села займалося промислами: 3 ковальським, решта - швацьким та шорницьким. Виробляли також цеглу. Характерно, що два з цих господарств не мали власної землі і вже не займались землеробством.
В 1914 році жителі Личкового мали всього 2480 десятин, тобто стільки, скільки попи одержали за реформою 1861 року. В міру зростання населення малоземелля селян ставало дедалі більш відчутним.
До революції село фактично було позбавлене кваліфікованої медичної допомоги. На весь Перещепинський медичний відділок з населенням в 31 500 чоловік, до якого на початку XX століття належало й Личкове, був лише один лікар. Тільки в 1906 році земство відкрило тут фельдшерський пункт.
З 1885 року в Личковому почала працювати церковнопарафіальна школа з трирічним строком навчання, в якій навчалися переважно діти заможних селян; у 1911 році - однокласне початкове училище, підпорядковане повітовому земству.
З початком першої світової імперіалістичної війни в 1914 році значну частину чоловіків Личкового було мобілізовано до армії. Бідняцьким сім'ям, особливо тим, які втратили годувальників, стало ще важче. Їх господарства занепали. В селі збільшилося число жебраків. Вихід із злиднів та безправ'я вказав селянам В. І. Ленін, ідеї якого принесли по-більшовицькому настроєні солдати, що після поранення повернулись до села.
В березні 1917 року після повалення царського самодержавства влада перейшла до «Громадського комітету». Керований есерами і меншовиками, він, звичайно, не міг задовольнити споконвічних сподівань селянства. В липні-серпні 1917 року під впливом по-більшовицькому настроєних фронтовиків селяни вже не хотіли слухати есерівських агітаторів, гнали їх зі сходок, називаючи «зрадниками» та «підлабузниками».
Особливо зросла революційна активність трудящих селян після того, як від солдатів-фронтовиків вони дізналися про Жовтневе збройне повстання в Петрограді. В грудні 1917 року в селі було організовано революційний комітет, до складу якого ввішли по-більшовицькому настроєні солдати і представники місцевої бідноти: Д. П. Миколаєнко, Г. Р. Колісник, учитель П. К. Майборода та інші. В лютому-березні 1918 року селяни, на чолі з членом ревкому Ф. Т. Біланом, приступили до здійснення ленінського Декрету про землю. Вони взяли на облік землю, реманент, худобу і майно поміщика Зіньківського та купця Пилипенка.
Для захисту села від нападу куркульських банд на початку 1918 року був утворений загін самоохорони з 25 чоловік. Після загарбання села німецько-австрійськими окупантами більшість бійців цього загону влилися в Окремий партизанський полк
Личкове
Сторінка 2 з 6
Революційну агітацію серед селян у 1905 році проводив П. І. Нор, уродженець цього ж села. Тривалий час він працював у Катеринославі на Брянському заводі разом з Г. І. Петровським, брав активну участь у Під впливом більшовицької агітації селяни переходили до активних дій. Новомосковський повітовий справник з тривогою повідомляв катеринославського губернатора, що селяни Личківської волості вимагали від поміщиці повернути гроші, утримувані з них як штраф, за весь час існування економії, а також знизити орендну плату з 15 до 5 крб. за десятину. Влітку 1905 року біднота села не тільки чинила потрави і самовільну порубку поміщицького лісу, не виходила на роботу в гарячу пору, але й відмовилась від сплати податків.
У грудні 1905 року революційні виступи селян набули нових форм, вони почали роззброювати поліцію. За розпорядженням властей у Личківську волость було переведено з Котовки загін козаків, які вчинили жорстоку розправу над учасниками виступів. У приміщенні волосної управи вони катували нагаями селян К. Стовбу, Т. Швагера та інших.
У роки реакції царизм, щоб запобігти новій революції і створити собі міцну соціальну опору в особі куркульства, провів аграрну реформу. В Личковому на хутори до 1911 року виділилося 34 господарства, за якими було закріплено 175 десятин землі. Ліквідація общинного землеволодіння позбавила малоземельних селян можливості користуватись общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями. Без цього вони не могли довго протриматись на відведеній ділянці землі і розорювались. Землі збіднілих селян скуповувало куркульство. Куркулі Ананченки за допомогою підставних осіб скупили кількасот десятин землі. Частина бідняків змушена була переселитись у Саратовську губернію.
За даними 1908 року, в селі було 475 дворів з населенням 2708 чоловік 1388 чоловіків і 1320 жінок. У 1909 році 6 господарств села займалося промислами: 3 ковальським, решта - швацьким та шорницьким. Виробляли також цеглу. Характерно, що два з цих господарств не мали власної землі і вже не займались землеробством.
В 1914 році жителі Личкового мали всього 2480 десятин, тобто стільки, скільки попи одержали за реформою 1861 року. В міру зростання населення малоземелля селян ставало дедалі більш відчутним.
До революції село фактично було позбавлене кваліфікованої медичної допомоги. На весь Перещепинський медичний відділок з населенням в 31 500 чоловік, до якого на початку XX століття належало й Личкове, був лише один лікар. Тільки в 1906 році земство відкрило тут фельдшерський пункт.
З 1885 року в Личковому почала працювати церковнопарафіальна школа з трирічним строком навчання, в якій навчалися переважно діти заможних селян; у 1911 році - однокласне початкове училище, підпорядковане повітовому земству.
З початком першої світової імперіалістичної війни в 1914 році значну частину чоловіків Личкового було мобілізовано до армії. Бідняцьким сім'ям, особливо тим, які втратили годувальників, стало ще важче. Їх господарства занепали. В селі збільшилося число жебраків. Вихід із злиднів та безправ'я вказав селянам В. І. Ленін, ідеї якого принесли по-більшовицькому настроєні солдати, що після поранення повернулись до села.
В березні 1917 року після повалення царського самодержавства влада перейшла до «Громадського комітету». Керований есерами і меншовиками, він, звичайно, не міг задовольнити споконвічних сподівань селянства. В липні-серпні 1917 року під впливом по-більшовицькому настроєних фронтовиків селяни вже не хотіли слухати есерівських агітаторів, гнали їх зі сходок, називаючи «зрадниками» та «підлабузниками».
Особливо зросла революційна активність трудящих селян після того, як від солдатів-фронтовиків вони дізналися про Жовтневе збройне повстання в Петрограді. В грудні 1917 року в селі було організовано революційний комітет, до складу якого ввішли по-більшовицькому настроєні солдати і представники місцевої бідноти: Д. П. Миколаєнко, Г. Р. Колісник, учитель П. К. Майборода та інші. В лютому-березні 1918 року селяни, на чолі з членом ревкому Ф. Т. Біланом, приступили до здійснення ленінського Декрету про землю. Вони взяли на облік землю, реманент, худобу і майно поміщика Зіньківського та купця Пилипенка.
Для захисту села від нападу куркульських банд на початку 1918 року був утворений загін самоохорони з 25 чоловік. Після загарбання села німецько-австрійськими окупантами більшість бійців цього загону влилися в Окремий партизанський полк
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шевченківка
- Топчине
- Приют
- Поливанівка
- Очеретувате
- Новопетрівка
- Мар'ївка
- Заплавка
- Жданівка
- Дмухайлівка
- Гупалівка
- Бузівка