Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З кожним роком поліпшувався і добробут личківців. У 1925 році в селі було відкрито медичну амбулаторію, в якій тоді працювала Ф. М. Мисик, нині заслужений лікар УРСР. Велику роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення проводили вчителі села П. К. Майборода, А. Ф. Остапченко, Ф. П. Бондар, Г. Ф. Пащенко. А. Д. Євсевський, комуніст М. А. Коханенко, комсомольці Є. І. Іванченко, М. К. Луценко, культармійці - К. А. Ломака, О. П. Миколаєнко, О. П. Дудка, Г. І. Голуб, Ф. Ф. Гула, М. О. Забора, І. Л. Костюченко.
Колишню земську початкову школу в 1929 році було перетворено на семирічку, а в 1937 році її реорганізували на десятирічку. Середню освіту перед війною здобули в ній 70 юнаків і дівчат. У 1927 році жителі села власними силами побудували клуб. У колгоспах центрами масово-політичної роботи стали червоні кутки.
З перших днів Великої Вітчизняної війни комуністи і комсомольці, а також усі військовозобов'язані жителі села пішли на фронт. Ті, що не підлягали мобілізації, брали активну участь у спорудженні протитанкових укріплень на Дніпрі. Чоловіків змінили в полі та на фермах жінки. Партійна організація і правління колгоспів иідпраїліли худобу та матеріальні цінності в тил країни.
28 вересня 1941 року Личкове було окуповане німецько-фашистськими військами. Почалися чорні дні неволі. Але фашисти не зламали віри жителів села в неминучу перемогу радянського народу.
На території колишнього Котовського району, до якого тоді входило Личкове, за рішенням райкому партії було створено кілька партизанських груп. Одну з них очолив житель Личкового Є. І. Іванченко, другу - завідуючий фермою колгоспу
«Пролетар» Личківської сільради Г. Т. Канава. Обидві групи були виявлені фашистами в 1941 році. Частину партизанів - Г. Т. Канаву, Г. X. Білана П. Т. Мороховця, А. І. Кремену, А. Горбатова, С. А. Кудлу, М. О. Плиша та інших - схопили і розстріляли гітлерівці. Ті, що врятувались, влилися до партизанського загону Сахновщанського району Харківської області.
Коли частини Червоної Армії у лютому 1943 року прорвалися до станції Перещепине Новомосковського району, а потім, після запеклих боїв, одна з них потрапила в оточення, мешканець Личкового І. К. Дорошенко вночі допоміг бійцям цієї частини з'єднатися з своїми військами. Вчительки А. Ф. Остапченко та М. П. Селіфанова переховували в себе кількох поранених радянських солдатів, які потрапили в оточення. За патріотичні дії А. Ф. Остапченко і М. П. Селіфанова були розстріляні окупантами.
Багато жителів Личкового відзначилося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За хоробрість і мужність, виявлену в боях, орденами Богдана Хмельницького і Червоного Прапора було нагороджено І. X. Саєнка, орденами Червоного Прапора і Вітчизняної війни - П. А. Фурса, орденами Слави і Червоної Зірки - І. Ф. Шорстюка, двома орденами Слави - Д. В. Дериведмідя, М. М. Кравця та І. П. Полішка.
В центрі села споруджено пам'ятник тим, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни. На меморіальних дошках зазначено 550 імен героїчних захисників Батьківщини.
22 вересня 1943 року війська Червоної Армії визволили Личкове.
За час окупації фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини 97 .мешканців села. Вони спалили і знищили 11 колгоспних будівель, приміщення середньої школи і вокзалу, базу райспоживспілки, механічний млин, багато будинків колгоспників, зруйнували колгоспні ферми й цегельний завод, вивезли майже всю худобу. Загальна сума заподіяних селу збитків становила 40 млн. карбованців.
На 1 січня 1945 року в колгоспі «Червоний партизан» було всього 52 працездатних чоловіки. Основні роботи доводилося виконувати жінкам. Колгосп зовсім не мав автомашин і тягла.
Відбудову зруйнованого господарства організувала сільська Рада, відновлена відразу ж після визволення села. Очолював її тоді І. Ф. Пипич. Спочатку в Личковому був лише один комуніст - голова колгоспу Ф. В. Потапенко. Згодом, після того, як до села повернулися воїни Червоної Армії П. Є. Тонконог, Ю. С. Ткаченко, М. І. Полішко, оформилася партійна організація. Вона розгорнула серед населення широку пропагандистську і агітаційну роботу, спрямовану на проведення сільськогосподарських робіт і допомогу фронту.
У відродженні колгоспів велику допомогу трудящим села подала держава. Вона забезпечила їх будівельними матеріалами, худобою, насінням. Чимало худоби було одержано за рахунок реевакуації з інших районів країни, коней залишили частини Червоної Армії, які проходили через село. Колгоспниці О. К. Улізько, Г. А. Пиріг та інші віддали в колгосп до 200 шт. птиці. За 15 місяців після визволення було відбудовано 99 проц усіх зруйнованих будинків.
Личкове
Сторінка 4 з 6
Уряд високо оцінив трудові досягнення колгоспників. За вирощення високого врожаю пшениці - по 36 цнт з га - бригадира колгоспу ім. Сталіна П. Є. Тонконога нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. З кожним роком поліпшувався і добробут личківців. У 1925 році в селі було відкрито медичну амбулаторію, в якій тоді працювала Ф. М. Мисик, нині заслужений лікар УРСР. Велику роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення проводили вчителі села П. К. Майборода, А. Ф. Остапченко, Ф. П. Бондар, Г. Ф. Пащенко. А. Д. Євсевський, комуніст М. А. Коханенко, комсомольці Є. І. Іванченко, М. К. Луценко, культармійці - К. А. Ломака, О. П. Миколаєнко, О. П. Дудка, Г. І. Голуб, Ф. Ф. Гула, М. О. Забора, І. Л. Костюченко.
Колишню земську початкову школу в 1929 році було перетворено на семирічку, а в 1937 році її реорганізували на десятирічку. Середню освіту перед війною здобули в ній 70 юнаків і дівчат. У 1927 році жителі села власними силами побудували клуб. У колгоспах центрами масово-політичної роботи стали червоні кутки.
З перших днів Великої Вітчизняної війни комуністи і комсомольці, а також усі військовозобов'язані жителі села пішли на фронт. Ті, що не підлягали мобілізації, брали активну участь у спорудженні протитанкових укріплень на Дніпрі. Чоловіків змінили в полі та на фермах жінки. Партійна організація і правління колгоспів иідпраїліли худобу та матеріальні цінності в тил країни.
28 вересня 1941 року Личкове було окуповане німецько-фашистськими військами. Почалися чорні дні неволі. Але фашисти не зламали віри жителів села в неминучу перемогу радянського народу.
На території колишнього Котовського району, до якого тоді входило Личкове, за рішенням райкому партії було створено кілька партизанських груп. Одну з них очолив житель Личкового Є. І. Іванченко, другу - завідуючий фермою колгоспу
«Пролетар» Личківської сільради Г. Т. Канава. Обидві групи були виявлені фашистами в 1941 році. Частину партизанів - Г. Т. Канаву, Г. X. Білана П. Т. Мороховця, А. І. Кремену, А. Горбатова, С. А. Кудлу, М. О. Плиша та інших - схопили і розстріляли гітлерівці. Ті, що врятувались, влилися до партизанського загону Сахновщанського району Харківської області.
Коли частини Червоної Армії у лютому 1943 року прорвалися до станції Перещепине Новомосковського району, а потім, після запеклих боїв, одна з них потрапила в оточення, мешканець Личкового І. К. Дорошенко вночі допоміг бійцям цієї частини з'єднатися з своїми військами. Вчительки А. Ф. Остапченко та М. П. Селіфанова переховували в себе кількох поранених радянських солдатів, які потрапили в оточення. За патріотичні дії А. Ф. Остапченко і М. П. Селіфанова були розстріляні окупантами.
Багато жителів Личкового відзначилося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За хоробрість і мужність, виявлену в боях, орденами Богдана Хмельницького і Червоного Прапора було нагороджено І. X. Саєнка, орденами Червоного Прапора і Вітчизняної війни - П. А. Фурса, орденами Слави і Червоної Зірки - І. Ф. Шорстюка, двома орденами Слави - Д. В. Дериведмідя, М. М. Кравця та І. П. Полішка.
В центрі села споруджено пам'ятник тим, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни. На меморіальних дошках зазначено 550 імен героїчних захисників Батьківщини.
22 вересня 1943 року війська Червоної Армії визволили Личкове.
За час окупації фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини 97 .мешканців села. Вони спалили і знищили 11 колгоспних будівель, приміщення середньої школи і вокзалу, базу райспоживспілки, механічний млин, багато будинків колгоспників, зруйнували колгоспні ферми й цегельний завод, вивезли майже всю худобу. Загальна сума заподіяних селу збитків становила 40 млн. карбованців.
На 1 січня 1945 року в колгоспі «Червоний партизан» було всього 52 працездатних чоловіки. Основні роботи доводилося виконувати жінкам. Колгосп зовсім не мав автомашин і тягла.
Відбудову зруйнованого господарства організувала сільська Рада, відновлена відразу ж після визволення села. Очолював її тоді І. Ф. Пипич. Спочатку в Личковому був лише один комуніст - голова колгоспу Ф. В. Потапенко. Згодом, після того, як до села повернулися воїни Червоної Армії П. Є. Тонконог, Ю. С. Ткаченко, М. І. Полішко, оформилася партійна організація. Вона розгорнула серед населення широку пропагандистську і агітаційну роботу, спрямовану на проведення сільськогосподарських робіт і допомогу фронту.
У відродженні колгоспів велику допомогу трудящим села подала держава. Вона забезпечила їх будівельними матеріалами, худобою, насінням. Чимало худоби було одержано за рахунок реевакуації з інших районів країни, коней залишили частини Червоної Армії, які проходили через село. Колгоспниці О. К. Улізько, Г. А. Пиріг та інші віддали в колгосп до 200 шт. птиці. За 15 місяців після визволення було відбудовано 99 проц усіх зруйнованих будинків.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шевченківка
- Топчине
- Приют
- Поливанівка
- Очеретувате
- Новопетрівка
- Мар'ївка
- Заплавка
- Жданівка
- Дмухайлівка
- Гупалівка
- Бузівка