Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
поміщики платили селянам: чоловікові - 60 коп., жінці – 45 коп. Особливо посилилось грабування селян під час викупу ними землі, який розпочався в січні 1887 року. Поміщики і куркулі обплутували бідних селян боргами, позичали під великі проценти гроші, інвентар, а потім часто захоплювали їхні земельні наділи.
У пореформений період село швидко зростало. У 1897 році у Мишуриному Розі налічувалось 1196 дворів з 7154 жителями, які володіли 10269 десятинами землі. Майже третину населення становили сім'ї матросів. Це пояснювалось значним розвитком річкового транспорту на Дніпрі, збільшенням вантажообороту через мишуринорізьку пристань.
Малоземелля та безземелля, поміщицька кабала, тягар викупних платежів й інших поборів, а також політичне безправ'я зумовили загострення класових суперечностей, розгортання активної боротьби селян проти царизму. Напередодні першої російської революції в Мишуриному Розі поширюються більшовицькі листівки тії інша політична література. Революційну пропаганду в селі вів учитель церковно-парафіняної школи Р. О. Дігтяренко. Активну участь у розповсюдженні листівок і проведенні усної революційної агітації серед селян брали також; жителі села П. К. Гриценко, С. І. Старий, Д. Є. Наминас. У 1905 році Р. О. Дігтяренка і П. К. Гриценка було засуджено на довічну каторгу, від якої їх звільнила лише Велика Жовтнева соціалістична революція.
В листопаді - грудні 1905 року під впливом революційних подій в країні посилились виступи жителів Мишуриного Рога. Селяни групами йшли до поміщицьких економій, забирали й розподіляли між собою хліб, худобу, сільськогосподарський реманент. Для придушення цих виступів у село прибув каральний загін і вчинив розправу над повсталими. Активних учасників розгрому поміщицьких маєтків Ф. А. Вовка, Д. С. Євмена, П. Я. Заплюя, Д. І. Мелюшка, Л. Д. Кривка оуло заарештовано, а Ф. І. Вергуна розстріляно. Селян примусили повернути поміщицько майно і відшкодувати збитки, заподіяні поміщицьким економіям.
За роки столипінської реакції ще більше посилилося класове розшарування на селі. З 1907 до 1910 рік в Мишуриному Розі вийшли на хутори і відруби 9 заможних селянських господарств. Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту і коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала засобів до існування на стороні. Кредитно товариство, створене в Мишуриному Розі, обслуговувало головним чином куркульські, господарства.
У 1913 році на 1500 дворів припадало 11 268 десятин землі, майже стільки,
скільки її було в кінці XIX століття, а населення села значно збільшилось і становило 8383 чоловіка. За переписом 1909 року, з 1477 господарств 154 займалися дрібними кустарними промислами (шевським, ткацьким, бондарним, слюсарним, столярним тощо).
Незадовільним було медичне обслуговування населення. Напередодні першої світової війни тут працював лише один земський фельдшер.
Переважна більшість населення Мишуриного Рога була неписьменною. В 1913 році в селі працювали двокласна, однокласна і церковнопарафіальна школи, але в них навчалися переважно діти заможних селян.
Не дивлячись на умови жорстокого економічного гноблення та політичного бесправ'я трудящі села створили чудові зразки образотворчого мистецтва. Значного розвитку в Мишуриному Розі набули настінний розпис та різьблення по дереву. Відвідавши село на початку XX століття, академік Д. І. Яворницький писав: «В Мишуриному Розі мене здивував і захопив звичай місцевих малоросіянок розписувати свої хати і зовні і всередині всякими «квітками» й узорами найрізноманітніших фарб і найрізноманітніших комбінацій. Двадцять років я роз'їжджав по місцях колишнього Запоріжжя, такого дива до цього часу мені не доводилось бачити, як у Мишуриному Розі».
В 1911 році на прохання Д. І. Яворницького до Мишуриного Рога приїздила художниця Є. Евенбах. Вона зробила близько ЗО акварельних копій окремих фрагментів настінного розпису та різьблення по дереву (наличники вікон). У ті часи інтер'єр хати включав розпис сволока, стін і комина печі. Настінним розписом прикрашали не лише житло, а й господарські будівлі: повітки, комори тощо. Наличники вікон мали різьблення по дереву у вигляді геометричних орнаментів: ромби, кола, половину і чверть кола. Розпис наличників виконувався олійними фарбами червоного, зеленого і синього кольору. Такі ж художпі розписи робилися на скринях. До цього часу добре збереглася старовинна скриня, яку розписала жителька села П. Патерило. Тепер ця скриня наложить її дочці М. Почекайло. Одвічні мрії трудового селянства про землю й волю почали здійснюватися лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року в Мишуриному Розі було проголошено Радянську владу, а
Мишурин Ріг
Сторінка 2 з 7
Малоземельні селяни за мізерну плату змушені були працювати поміщицьких маєтках. В селах Верхньодніпровського повіту, в т. ч. і в Мишуриному Розі, в період збирання хліба в 1879 році, за поденну роботу У пореформений період село швидко зростало. У 1897 році у Мишуриному Розі налічувалось 1196 дворів з 7154 жителями, які володіли 10269 десятинами землі. Майже третину населення становили сім'ї матросів. Це пояснювалось значним розвитком річкового транспорту на Дніпрі, збільшенням вантажообороту через мишуринорізьку пристань.
Малоземелля та безземелля, поміщицька кабала, тягар викупних платежів й інших поборів, а також політичне безправ'я зумовили загострення класових суперечностей, розгортання активної боротьби селян проти царизму. Напередодні першої російської революції в Мишуриному Розі поширюються більшовицькі листівки тії інша політична література. Революційну пропаганду в селі вів учитель церковно-парафіняної школи Р. О. Дігтяренко. Активну участь у розповсюдженні листівок і проведенні усної революційної агітації серед селян брали також; жителі села П. К. Гриценко, С. І. Старий, Д. Є. Наминас. У 1905 році Р. О. Дігтяренка і П. К. Гриценка було засуджено на довічну каторгу, від якої їх звільнила лише Велика Жовтнева соціалістична революція.
В листопаді - грудні 1905 року під впливом революційних подій в країні посилились виступи жителів Мишуриного Рога. Селяни групами йшли до поміщицьких економій, забирали й розподіляли між собою хліб, худобу, сільськогосподарський реманент. Для придушення цих виступів у село прибув каральний загін і вчинив розправу над повсталими. Активних учасників розгрому поміщицьких маєтків Ф. А. Вовка, Д. С. Євмена, П. Я. Заплюя, Д. І. Мелюшка, Л. Д. Кривка оуло заарештовано, а Ф. І. Вергуна розстріляно. Селян примусили повернути поміщицько майно і відшкодувати збитки, заподіяні поміщицьким економіям.
За роки столипінської реакції ще більше посилилося класове розшарування на селі. З 1907 до 1910 рік в Мишуриному Розі вийшли на хутори і відруби 9 заможних селянських господарств. Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту і коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала засобів до існування на стороні. Кредитно товариство, створене в Мишуриному Розі, обслуговувало головним чином куркульські, господарства.
У 1913 році на 1500 дворів припадало 11 268 десятин землі, майже стільки,
скільки її було в кінці XIX століття, а населення села значно збільшилось і становило 8383 чоловіка. За переписом 1909 року, з 1477 господарств 154 займалися дрібними кустарними промислами (шевським, ткацьким, бондарним, слюсарним, столярним тощо).
Незадовільним було медичне обслуговування населення. Напередодні першої світової війни тут працював лише один земський фельдшер.
Переважна більшість населення Мишуриного Рога була неписьменною. В 1913 році в селі працювали двокласна, однокласна і церковнопарафіальна школи, але в них навчалися переважно діти заможних селян.
Не дивлячись на умови жорстокого економічного гноблення та політичного бесправ'я трудящі села створили чудові зразки образотворчого мистецтва. Значного розвитку в Мишуриному Розі набули настінний розпис та різьблення по дереву. Відвідавши село на початку XX століття, академік Д. І. Яворницький писав: «В Мишуриному Розі мене здивував і захопив звичай місцевих малоросіянок розписувати свої хати і зовні і всередині всякими «квітками» й узорами найрізноманітніших фарб і найрізноманітніших комбінацій. Двадцять років я роз'їжджав по місцях колишнього Запоріжжя, такого дива до цього часу мені не доводилось бачити, як у Мишуриному Розі».
В 1911 році на прохання Д. І. Яворницького до Мишуриного Рога приїздила художниця Є. Евенбах. Вона зробила близько ЗО акварельних копій окремих фрагментів настінного розпису та різьблення по дереву (наличники вікон). У ті часи інтер'єр хати включав розпис сволока, стін і комина печі. Настінним розписом прикрашали не лише житло, а й господарські будівлі: повітки, комори тощо. Наличники вікон мали різьблення по дереву у вигляді геометричних орнаментів: ромби, кола, половину і чверть кола. Розпис наличників виконувався олійними фарбами червоного, зеленого і синього кольору. Такі ж художпі розписи робилися на скринях. До цього часу добре збереглася старовинна скриня, яку розписала жителька села П. Патерило. Тепер ця скриня наложить її дочці М. Почекайло. Одвічні мрії трудового селянства про землю й волю почали здійснюватися лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року в Мишуриному Розі було проголошено Радянську владу, а
Дивиться також інші населені пункти району:
- Верхньодніпровський район
- Пушкарівка
- Перше Травня
- Новомиколаївка
- Миколаївка
- Малоолександрівка
- Дніпровське
- Ганнівка
- Вільні Хутори
- Бородаївські Хутори
- Бородаївка