Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Значно зріс видобуток залізної руди на рудниках в період промислового піднесення. Один із найбільших у Кривбасі Весело-Іванівський рудник
«Жовта Ріка», орендований товариством «Фермієр», в 1910 році видав 19,5 млн. пудів, в 1913 роді - близько 18 млн. пудів залізної руди. Почали видобуток нові рудники - «Камчатка» і «Головкова балка». Напередодні першої світової імперіалістичної війни всі рудники Жовтої Ріки видали 21,6 млн. пудів руди, що становило 5,5 проц. всього видобутку руди в Кривбасі. У залізорудну промисловість Жовтої Ріки, як і всього Кривбасу, вкладали капітали іноземні підприємці -бельгійські і німецькі, їм належало близько 90 проц. видобутої руди.
У зв'язку із зміною періодів кризи і піднесення в залізорудній промисловості кількість працюючих на рудниках не була постійною. Так, на руднику «Жовтій Ріці» спочатку налічувалось близько 200 чол., а в 1901 році - 60 робітників, у 1904 році було близько 1000, на початок 1905 року - 860, а в 1908 - 902 робітники. Па руднику Копилова на початок 1905 року працювали 304 чол., а восени 1908 року - 146 робітників. На жовторічнянські рудники на цей час припадало понад 10 проц. усіх робітників Кривбасу. Через тимчасове зменшення попиту на руду кількість їх тут у 1912 році скоротилася майже наполовину і становила близько 600 чол. На 1913 вона знову зросла і досягла понад 1000 чол. Здебільшого на рудниках працювали сезонники, постійних робітників було мало.
Робітничий клас Жовтої Ріки, як і всього Криворіжжя, формувався із зайшлих та місцевих селян. Переважна частина рудокопів була родом з Катеринославської, Чернігівської, Київської, Орловської, Курської, Могилівської та інших губерній. Жителі навколишніх сіл - Жовтого, Боголюбівки, Весело-Іванівки та інших,- господарства яких занепали, також вливалися до лав жовторічнянських робітників. На рудниках працювали люди різних національностей. Найчастіше це були росіяни й українці, які дружно відстоювали спільні класові інтереси в боротьбі капіталістами.
Економічне становище рудокопів жовторічнянських рудників було надзвичайно тяжким. Тут, як і у всьому Криворіжжі, панувала жорстока експлуатація. Робочий донь тривав до 13,5 години. Виданий царським урядом закон від 2 червня 1897 року, який обмежував робочий день 11,5 годинами, фактично залишався на папері. Капіталісти, як правило, застосовували на рудниках понаднормові роботи. Робітники одержували дуже мізерну плату. В 1913 році, за офіційними даними, середньорічний заробіток робітників рудників Жовтої Річки становив від 309 до 385 карбованців.
На рудниках застосовувалась підрядна й артільна системи робіт. Рудопромисловець або підрядчик набирали для певної роботи артілі робітників. Вибухівку та інструменти робітники повинні були придбати на свої кошти. Артільщики, які під час набору робітників в артіль перетворювалися на підрядчиків, шахраювали при виплаті заробітної плати. Майже всі підземні і зовнішні роботи на рудниках виконупалися вручну. Спускатися до місця праці в кар'єр і підніматися на-гора робітникам доводилося сходами, які були занедбані, і тому часто траплялися нещасні випадки. Пізніше зробили клітьові підйомники, але через відсутність охорони праці аварії не припинялися. Домагаючись забезпечення максимальних прибутків рудопромисловці не гребували ніякими засобами. Вони запровадили безконтрольних систему штрафів. Особливо нахабно обкрадали робітників на кар'єрах рудників купця М. Копилова.
Жахливими були і житлово-побутові умови гірників. Робітники тулилися в сирих халупах. В темних і низьких коморах з земляними долівками мешкало по кілька родин. Одиноких робітників поселяли в земляні бараки - казарми, де жило по кілька десятків чоловік. Особливо скрутно доводилось їм весною і восени коли ці споруди заливала дощова вода. В. А. Валявко, відомий криворізький більшовик, згадував пізніше, що оселі рудокопів скидалися більше на могили, ніж на людське житло. Звичайно, це були чотирикутні ями глибиною в 2-2,5 аршини з дерев'яним склепінням, закиданим зверху землею. Світло проникало до них через два невеликих вікна, одне напроти другого в одному і другому причілку барака. Через темряву ледве можна було розгледіти людей.
Пізніше рудопромисловці почали споруджувати кам'яні будинки, щоб поселити в них, головним чином, сім'ї кваліфікованих робітників. Але на це відпускалось дуже мало коштів. У 1913 році в 17 «будинках для робітників» (так капіталісти називали бараки) мешкало 930 шахтарів, в середньому по 55 чоловік в кожному «будинку». В 14 «сімейних будинках» жило 87 родин. Капіталісти відмовляли робітникам в задоволенні елементарних побутових потреб. В селищі гірників не було ні водопроводу, ні каналізації, ні електроосвітлення, ні бруку. Тільки в 1911 році збудували невеличку рудничну лазню.
Жовті Води
Сторінка 2 з 10
перевезення руди залізницею спочатку не менше 8 млн. пудів, а пізніше - понад 21 млн. пудів.Значно зріс видобуток залізної руди на рудниках в період промислового піднесення. Один із найбільших у Кривбасі Весело-Іванівський рудник
У зв'язку із зміною періодів кризи і піднесення в залізорудній промисловості кількість працюючих на рудниках не була постійною. Так, на руднику «Жовтій Ріці» спочатку налічувалось близько 200 чол., а в 1901 році - 60 робітників, у 1904 році було близько 1000, на початок 1905 року - 860, а в 1908 - 902 робітники. Па руднику Копилова на початок 1905 року працювали 304 чол., а восени 1908 року - 146 робітників. На жовторічнянські рудники на цей час припадало понад 10 проц. усіх робітників Кривбасу. Через тимчасове зменшення попиту на руду кількість їх тут у 1912 році скоротилася майже наполовину і становила близько 600 чол. На 1913 вона знову зросла і досягла понад 1000 чол. Здебільшого на рудниках працювали сезонники, постійних робітників було мало.
Робітничий клас Жовтої Ріки, як і всього Криворіжжя, формувався із зайшлих та місцевих селян. Переважна частина рудокопів була родом з Катеринославської, Чернігівської, Київської, Орловської, Курської, Могилівської та інших губерній. Жителі навколишніх сіл - Жовтого, Боголюбівки, Весело-Іванівки та інших,- господарства яких занепали, також вливалися до лав жовторічнянських робітників. На рудниках працювали люди різних національностей. Найчастіше це були росіяни й українці, які дружно відстоювали спільні класові інтереси в боротьбі капіталістами.
Економічне становище рудокопів жовторічнянських рудників було надзвичайно тяжким. Тут, як і у всьому Криворіжжі, панувала жорстока експлуатація. Робочий донь тривав до 13,5 години. Виданий царським урядом закон від 2 червня 1897 року, який обмежував робочий день 11,5 годинами, фактично залишався на папері. Капіталісти, як правило, застосовували на рудниках понаднормові роботи. Робітники одержували дуже мізерну плату. В 1913 році, за офіційними даними, середньорічний заробіток робітників рудників Жовтої Річки становив від 309 до 385 карбованців.
На рудниках застосовувалась підрядна й артільна системи робіт. Рудопромисловець або підрядчик набирали для певної роботи артілі робітників. Вибухівку та інструменти робітники повинні були придбати на свої кошти. Артільщики, які під час набору робітників в артіль перетворювалися на підрядчиків, шахраювали при виплаті заробітної плати. Майже всі підземні і зовнішні роботи на рудниках виконупалися вручну. Спускатися до місця праці в кар'єр і підніматися на-гора робітникам доводилося сходами, які були занедбані, і тому часто траплялися нещасні випадки. Пізніше зробили клітьові підйомники, але через відсутність охорони праці аварії не припинялися. Домагаючись забезпечення максимальних прибутків рудопромисловці не гребували ніякими засобами. Вони запровадили безконтрольних систему штрафів. Особливо нахабно обкрадали робітників на кар'єрах рудників купця М. Копилова.
Жахливими були і житлово-побутові умови гірників. Робітники тулилися в сирих халупах. В темних і низьких коморах з земляними долівками мешкало по кілька родин. Одиноких робітників поселяли в земляні бараки - казарми, де жило по кілька десятків чоловік. Особливо скрутно доводилось їм весною і восени коли ці споруди заливала дощова вода. В. А. Валявко, відомий криворізький більшовик, згадував пізніше, що оселі рудокопів скидалися більше на могили, ніж на людське житло. Звичайно, це були чотирикутні ями глибиною в 2-2,5 аршини з дерев'яним склепінням, закиданим зверху землею. Світло проникало до них через два невеликих вікна, одне напроти другого в одному і другому причілку барака. Через темряву ледве можна було розгледіти людей.
Пізніше рудопромисловці почали споруджувати кам'яні будинки, щоб поселити в них, головним чином, сім'ї кваліфікованих робітників. Але на це відпускалось дуже мало коштів. У 1913 році в 17 «будинках для робітників» (так капіталісти називали бараки) мешкало 930 шахтарів, в середньому по 55 чоловік в кожному «будинку». В 14 «сімейних будинках» жило 87 родин. Капіталісти відмовляли робітникам в задоволенні елементарних побутових потреб. В селищі гірників не було ні водопроводу, ні каналізації, ні електроосвітлення, ні бруку. Тільки в 1911 році збудували невеличку рудничну лазню.