Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Значних успіхів трудящі Жовтої Ріки досягли у довоєнні роки і в галузі освіти. Початкову школу, щ діяла з дореволюційного часу, в 1925 році було перетворено на семирічну. Пізніше було відкрито другу Школу- семирічку. В 1937 році одну з них - школу ім. Пушкіна - реорганізували па середню. Ще на початку 20-х рр. було створено спеціальні гуртки і школи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Робота шкіл лікнепу проводилась до 1936 року. Найактивнішу участь у ній брали вчителі і культармійці Ф. А. Козаченко, М. О. та С. О. Рябикіни, Є. М. Старинець, Ю. Я. Осада, К. М. Самополенко. В роки першої п'ятирічки в селищі було створено робітфак і школу масових професій, згодом - медичну школу. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили роботу вчителів - культармійців селища. В 1939 році двоє з них були відзначені урядовими нагородами: К. М. Самополенко -
орденом Трудового Червоного Прапора, М. О. Рябикіна - орденом «Знак Пошани». Для задоволення культурних потреб 7,5 тис. жителів селища було збудовано клуб і відкрито масову бібліотеку. В клубі для трудящих читались лекції на політичні та наукові теми, демонструвались кінофільми, силами гуртківців провадились художньої самодіяльності. Селище було електрифіковано і радіофіковано. В будинки шахтарів доставляли газети й журнали. Життя трудящих стало не лише матеріально забезпеченим, а й духовно багатим, культурним.
Самовіддано захищали жителі селища ці здобутки Жовтня в роки Великої Вітчизняної війни. В лавах Червоної Армії воювало багато трудящих Жовтої Ріки. Промисловість селища з перших днів працювала на оборону. Коли ж селище Жовта Ріка окуповане фашистами (13 серпня 1941 року), гірники всіляко ухилялись від роботи на ворога. І тільки силою їх примусили взятися за відбудову шахти «Капітальна», ствол якої залишився цілим. Окупанти призначили керуючим рудником колишнього головного інженера рудника М. С. Чередниченка і зобов'язали швидко підбудувати рудник. Діючи обережно, М. С. Чередниченко всіляко саботував роботу по відбудові підземного господарства, ремонту ствола, в той же час згуртував навколо себе сили патріотів. Наприкінці 1941 - на початку 1942 рр. він очолив підпільну групу. До її складу ввійшли комуністи Д. І. Холодій, який завідував до війни кінним двором рудника, бурильник Є. Д. Проненко, учитель з П'ятихаток А. І. Лебідь (Лебедєв), безпартійні інженери А. В. Дмитренко, П. Д. Бєлаш, гірничі майстри Г. Пиріг і Г. Окань, бурильник П. Н. Щерба, Р. Воронченко,
що був до окупації головою Мар'янівської сільради. Пізніше кількість членів групи збільшилась до 16 чоловік.
Навесні 1942 року патріоти підготували висадження в повітря шахти «Капітальної» та залізничного моста в районі села Жовтого на магістралі Київ-Дніпропетровськ. Ці операції вирішено було здійснити в ніч з 18 на 19 березня 1942 року. Але ретельно розроблена диверсія зірвалась. Підпільників виказав провокатор. З 19 по 23 березня 1942 року більшість з них було заарештовано п'ятихатською поліцією; десятьох - М. Чередниченка, А. Лебедя, А. Дмитренка, Г. Пирога. П. Бєлаша, Г. Оканя, Д. Холодія, Є. Проненка, П. Щербу та Р. Вороненка фашисти розстріляли. 29 квітня 1942 року в П'ятихатках окупантами за антнифашистську діяльність було страчено групу жовторічнянської молоді. Але жорстокі розправи не злякали робітників Жовтої Ріки. Вони продовжували чинити опір загарбникам, ухилялися від примусових робіт, гальмували налагодження нормальної роботи рудника.
Відступаючи, гітлерівці мали намір підірвати шахту «Капітальна», але стрімкий наступ радянських військ і пильність місцевих патріотів зірвали ці задуми. Фашистам вдалося спалити лише корпус санаторію для туберкульозних хворих та зруйнувати головний будинок лікарні. 20 жовтня 1943 року війська -то Українського фронту визволили селище Жовта Ріка від німецьких окупантів.
На фронтах Великої Вітчизняної війни багато жовторічнянських гірників проявили героїзм і відвагу й були нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу. Вихованець рудничої комсомольської організації В. М. Коломоєць здобув славу першокласного льотчика-винищувача. На Центральному, Західному і 2-му Білоруському фронтах він збив 17 ворожих літаків. У лютому 1945 року Указом президії Верховної Ради Союзу РСР В. М. Коломойця удостоєно звання Героя
Радянського Союзу. Уродженець Жовтої Ріки старщина-танкіст М. О. Єфименко у складі військ 1-го Білоруського фронту брав участь у взятті Берліна. Його нагороджено багатьма орденами та медалями Радянського Союзу, в т. ч. орденами Слави 1-го, 2-го і 3-го ступенів.
Кувати перемогу над ворогом допомагали і ті гірники Жовтої Ріки, що влітку 1941 року евакуювалися на схід. На уральському руднику прославився
Жовті Води
Сторінка 7 з 10
відділенням на 15 ліжок, а в 1932 році - друга лікарня па 50 місць. В селище прибула група лікарів, серед них М. Г. Попов, С. М. Малькевич, П. Г. Мозговий та інші. Значних успіхів трудящі Жовтої Ріки досягли у довоєнні роки і в галузі освіти. Початкову школу, щ діяла з дореволюційного часу, в 1925 році було перетворено на семирічну. Пізніше було відкрито другу Школу- семирічку. В 1937 році одну з них - школу ім. Пушкіна - реорганізували па середню. Ще на початку 20-х рр. було створено спеціальні гуртки і школи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Робота шкіл лікнепу проводилась до 1936 року. Найактивнішу участь у ній брали вчителі і культармійці Ф. А. Козаченко, М. О. та С. О. Рябикіни, Є. М. Старинець, Ю. Я. Осада, К. М. Самополенко. В роки першої п'ятирічки в селищі було створено робітфак і школу масових професій, згодом - медичну школу. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили роботу вчителів - культармійців селища. В 1939 році двоє з них були відзначені урядовими нагородами: К. М. Самополенко -
орденом Трудового Червоного Прапора, М. О. Рябикіна - орденом «Знак Пошани». Для задоволення культурних потреб 7,5 тис. жителів селища було збудовано клуб і відкрито масову бібліотеку. В клубі для трудящих читались лекції на політичні та наукові теми, демонструвались кінофільми, силами гуртківців провадились художньої самодіяльності. Селище було електрифіковано і радіофіковано. В будинки шахтарів доставляли газети й журнали. Життя трудящих стало не лише матеріально забезпеченим, а й духовно багатим, культурним.
Самовіддано захищали жителі селища ці здобутки Жовтня в роки Великої Вітчизняної війни. В лавах Червоної Армії воювало багато трудящих Жовтої Ріки. Промисловість селища з перших днів працювала на оборону. Коли ж селище Жовта Ріка окуповане фашистами (13 серпня 1941 року), гірники всіляко ухилялись від роботи на ворога. І тільки силою їх примусили взятися за відбудову шахти «Капітальна», ствол якої залишився цілим. Окупанти призначили керуючим рудником колишнього головного інженера рудника М. С. Чередниченка і зобов'язали швидко підбудувати рудник. Діючи обережно, М. С. Чередниченко всіляко саботував роботу по відбудові підземного господарства, ремонту ствола, в той же час згуртував навколо себе сили патріотів. Наприкінці 1941 - на початку 1942 рр. він очолив підпільну групу. До її складу ввійшли комуністи Д. І. Холодій, який завідував до війни кінним двором рудника, бурильник Є. Д. Проненко, учитель з П'ятихаток А. І. Лебідь (Лебедєв), безпартійні інженери А. В. Дмитренко, П. Д. Бєлаш, гірничі майстри Г. Пиріг і Г. Окань, бурильник П. Н. Щерба, Р. Воронченко,
що був до окупації головою Мар'янівської сільради. Пізніше кількість членів групи збільшилась до 16 чоловік.
Навесні 1942 року патріоти підготували висадження в повітря шахти «Капітальної» та залізничного моста в районі села Жовтого на магістралі Київ-Дніпропетровськ. Ці операції вирішено було здійснити в ніч з 18 на 19 березня 1942 року. Але ретельно розроблена диверсія зірвалась. Підпільників виказав провокатор. З 19 по 23 березня 1942 року більшість з них було заарештовано п'ятихатською поліцією; десятьох - М. Чередниченка, А. Лебедя, А. Дмитренка, Г. Пирога. П. Бєлаша, Г. Оканя, Д. Холодія, Є. Проненка, П. Щербу та Р. Вороненка фашисти розстріляли. 29 квітня 1942 року в П'ятихатках окупантами за антнифашистську діяльність було страчено групу жовторічнянської молоді. Але жорстокі розправи не злякали робітників Жовтої Ріки. Вони продовжували чинити опір загарбникам, ухилялися від примусових робіт, гальмували налагодження нормальної роботи рудника.
Відступаючи, гітлерівці мали намір підірвати шахту «Капітальна», але стрімкий наступ радянських військ і пильність місцевих патріотів зірвали ці задуми. Фашистам вдалося спалити лише корпус санаторію для туберкульозних хворих та зруйнувати головний будинок лікарні. 20 жовтня 1943 року війська -то Українського фронту визволили селище Жовта Ріка від німецьких окупантів.
На фронтах Великої Вітчизняної війни багато жовторічнянських гірників проявили героїзм і відвагу й були нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу. Вихованець рудничої комсомольської організації В. М. Коломоєць здобув славу першокласного льотчика-винищувача. На Центральному, Західному і 2-му Білоруському фронтах він збив 17 ворожих літаків. У лютому 1945 року Указом президії Верховної Ради Союзу РСР В. М. Коломойця удостоєно звання Героя
Радянського Союзу. Уродженець Жовтої Ріки старщина-танкіст М. О. Єфименко у складі військ 1-го Білоруського фронту брав участь у взятті Берліна. Його нагороджено багатьма орденами та медалями Радянського Союзу, в т. ч. орденами Слави 1-го, 2-го і 3-го ступенів.
Кувати перемогу над ворогом допомагали і ті гірники Жовтої Ріки, що влітку 1941 року евакуювалися на схід. На уральському руднику прославився