Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Дніпропетровська під час розкопок Кургана ямної культури «Сторожова Могила» виявлено рештки найстародавнішого у Східній Європі двоколісного візка. Поселення та кургани т. зв. катакомбної культури (II тисячоліття до н. е.) досліджувалися біля Нікополя, Усть-Кам'янки, Грушівки та на території Дніпропетровська. Племена т. зв. зрубної культури (І тисячоліття
до и. е.) залишили по собі більше 100 пам'яток, які свідчать, що в ті часи Дніпропетровщина була важливим центром стародавньої металургії.
В VIII столітті до н. е. у степові райони Дніпропетровщини із сходу прийшли скіфські племена. В цей час виникають перші залізодобувні рудні Криворіжжя. Серед скіфських пам'яток переважають кургани. Пам'яткою всесвітнього значення є Чортомлицький курган, де знайдено безліч дорогоцінних прикрас, коштовної зброї та посуду. Розкопки цього Кургана в 1862-1863 рр. І. Є. Забєліним поклали початок науковому вивченню археологічних пам'яток Дніпропетровщини. У II столітті до н. е. на цій території з'явилися сарматські племена. Кургани з сарматськими похованнями досліджувалися поблизу Нікополя та біля села Усть-Кам'янки в Апостолівському районі.
На території області виявлено близько 50 пам'яток ранньослов'янської черня- хівської культури. Найбільш досліджені з них - поселення в селах Микільському, Башмачці Солонянського району, біля колишніх сіл Грушівки та Кута Апостолівського району та в селі Капулівці Нікопольського району. В VI-VIII століттях на берегах Дніпра в межах області виникають перші оселі літописних слов'ян. В період Київської Русі (IX-XII століття н. е.) в межах сучасного Дніпропетровська - на території села Лоцманської Кам'янки, Ігренському півострові та інших місцях - були слов'янські оселі рибалок та перевізників через Дніпро.
В XI-XII століттях по річці Орелі проходив кордон із землями кочівників, і не раз зустрічалися тут у жорстокому бою руські воїни з половцями, які тоді становили головну небезпеку для Русі на південному сході. Велика територія нинішньої Дніпропетровщини називалася тоді Половецьким степом. До нас дійшла монументальна скульптура половців - т. зв. кам'яні баби, велика колекція яких зібрана в Дніпропетровському музеї ім. Д. І. Яворницького.
Монголо-татарська навала спустошила Придніпров'я. Багато часу минуло, поки ця територія, яка дістала назву «Дикого поля», знову почала заселятися. Це було пов'язано з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV-XVI століттях. Просуваючись на південь, козаки в 40-х рр. XVI століття заснували в пониззі Дніпра, за порогами, укріплення - Запорізьку Січ. Відтоді історія області протягом майже чверті тисячоліття фактично е історією Запорізької Січі.
Місцем розташування Запорізької Січі спочатку був острів Томаківка (поблизу теперішнього міста Марганця). Під захистом козацьких укріплень, на берегах Дніпра та його приток - Самари, Орелі й інших - почали засновуватися і перші слободи, населення яких займалося скотарством, рибальством та іншими промислами. Восени 1593 року кримські татари напали на Запорізьку Січ і зруйнували її. Січ була перенесена на острів Базавлук, або Чортомлик, на південний захід від острова Томаківки. Звідси у відповідь на грабіжницькі напади турків і татар запорожці здійснювали морські і сухопутні походи на Крим та Туреччину.
Запорізькі козаки утворювали «товариство» - громаду. Кожний, прийнятий до товариства, приписувався до одного з куренів, що об'єднували вихідців з певних місцевостей України. Курені мали й відповідні назви - Канівський, Корсунський, Полтавський та інші. Наприкінці XVII та на початку XVIII століття було всього 38 куренів. Очолював козацьке військо під час походів гетьман. Основною військовою одиницею був полк, який ділився на сотні, а ті - на десятки. Всі командні посади від гетьмана до отамана, який командував десятком, були виборними. Верхівка козацтва створила т. зв. кіш, який був місцевим органом не тільки військової, але й адміністративної та судової влади на території Запоріжжя. На чолі коша стояв кошовий отаман. Привілейовану частину козацтва становили старшина і знатні козаки. Це були власники хуторів, промислів, пасік, човнів, зброї, продовольчих
запасів. Вони мали значні кошти, які давали в позику бідноті за відробітки або під високі проценти. І хоч земля на Запоріжжі номінально належала всьому військові, фактично право користуватись нею мали тільки багаті козаки. Обурена експлуатацією і насильством січової верхівки козацька біднота не раз піднімала проти старшини повстання, брала участь у боротьбі російських і українських селян проти фео- дально-кріпосницького гніту.
Дніпропетровська область
Сторінка 2 з 31
поховання ямної культури (III тисячоліття до н. е.) досліджені поблизу села Волоського, біля сіл Кута та Грушівки Апостолівського району3, в басейнах річок Орелі та Самари. В 1948 році в'околицях до и. е.) залишили по собі більше 100 пам'яток, які свідчать, що в ті часи Дніпропетровщина була важливим центром стародавньої металургії.
В VIII столітті до н. е. у степові райони Дніпропетровщини із сходу прийшли скіфські племена. В цей час виникають перші залізодобувні рудні Криворіжжя. Серед скіфських пам'яток переважають кургани. Пам'яткою всесвітнього значення є Чортомлицький курган, де знайдено безліч дорогоцінних прикрас, коштовної зброї та посуду. Розкопки цього Кургана в 1862-1863 рр. І. Є. Забєліним поклали початок науковому вивченню археологічних пам'яток Дніпропетровщини. У II столітті до н. е. на цій території з'явилися сарматські племена. Кургани з сарматськими похованнями досліджувалися поблизу Нікополя та біля села Усть-Кам'янки в Апостолівському районі.
На території області виявлено близько 50 пам'яток ранньослов'янської черня- хівської культури. Найбільш досліджені з них - поселення в селах Микільському, Башмачці Солонянського району, біля колишніх сіл Грушівки та Кута Апостолівського району та в селі Капулівці Нікопольського району. В VI-VIII століттях на берегах Дніпра в межах області виникають перші оселі літописних слов'ян. В період Київської Русі (IX-XII століття н. е.) в межах сучасного Дніпропетровська - на території села Лоцманської Кам'янки, Ігренському півострові та інших місцях - були слов'янські оселі рибалок та перевізників через Дніпро.
В XI-XII століттях по річці Орелі проходив кордон із землями кочівників, і не раз зустрічалися тут у жорстокому бою руські воїни з половцями, які тоді становили головну небезпеку для Русі на південному сході. Велика територія нинішньої Дніпропетровщини називалася тоді Половецьким степом. До нас дійшла монументальна скульптура половців - т. зв. кам'яні баби, велика колекція яких зібрана в Дніпропетровському музеї ім. Д. І. Яворницького.
Монголо-татарська навала спустошила Придніпров'я. Багато часу минуло, поки ця територія, яка дістала назву «Дикого поля», знову почала заселятися. Це було пов'язано з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV-XVI століттях. Просуваючись на південь, козаки в 40-х рр. XVI століття заснували в пониззі Дніпра, за порогами, укріплення - Запорізьку Січ. Відтоді історія області протягом майже чверті тисячоліття фактично е історією Запорізької Січі.
Місцем розташування Запорізької Січі спочатку був острів Томаківка (поблизу теперішнього міста Марганця). Під захистом козацьких укріплень, на берегах Дніпра та його приток - Самари, Орелі й інших - почали засновуватися і перші слободи, населення яких займалося скотарством, рибальством та іншими промислами. Восени 1593 року кримські татари напали на Запорізьку Січ і зруйнували її. Січ була перенесена на острів Базавлук, або Чортомлик, на південний захід від острова Томаківки. Звідси у відповідь на грабіжницькі напади турків і татар запорожці здійснювали морські і сухопутні походи на Крим та Туреччину.
Запорізькі козаки утворювали «товариство» - громаду. Кожний, прийнятий до товариства, приписувався до одного з куренів, що об'єднували вихідців з певних місцевостей України. Курені мали й відповідні назви - Канівський, Корсунський, Полтавський та інші. Наприкінці XVII та на початку XVIII століття було всього 38 куренів. Очолював козацьке військо під час походів гетьман. Основною військовою одиницею був полк, який ділився на сотні, а ті - на десятки. Всі командні посади від гетьмана до отамана, який командував десятком, були виборними. Верхівка козацтва створила т. зв. кіш, який був місцевим органом не тільки військової, але й адміністративної та судової влади на території Запоріжжя. На чолі коша стояв кошовий отаман. Привілейовану частину козацтва становили старшина і знатні козаки. Це були власники хуторів, промислів, пасік, човнів, зброї, продовольчих
запасів. Вони мали значні кошти, які давали в позику бідноті за відробітки або під високі проценти. І хоч земля на Запоріжжі номінально належала всьому військові, фактично право користуватись нею мали тільки багаті козаки. Обурена експлуатацією і насильством січової верхівки козацька біднота не раз піднімала проти старшини повстання, брала участь у боротьбі російських і українських селян проти фео- дально-кріпосницького гніту.