Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1900 року розмір земельного наділу зменшився в середньому з 3,6 до 2,3 десятини на душу. В 1893 році в губернії було 12 308 безземельних селянських дворів (6,8 проц. їх загальної кількості). Боротьба за землю була основним вмістом усіх селянських заворушень, що відбувалися у пореформений період. Тільки з 1881 по 1900 рік селянські заворушення відбулися більш як у 40 селах. Наскільки гострий характер мала боротьба селян за землю, видно на прикладі подій, які відбулися в 1883 році в селах Новомосковського і Павлоградського повітів. На
початку вересня селяни Афанасівки, Михайлівни, Попасного, Всесвятського і Ново- степанівки Новомосковського повіту звернулися з проханням, а потім і з вимогою до сусідніх поміщиків Михайла і Володимира Родзянків та Ільяшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити прохання селян» але ще й знущалися з них. Тоді селяни стали захоплювати поміщицькі землі, заявляючи, що ця земля «здобута потом і кров'ю батьків і предків наших - селян». Одночасно з цим вони підпалювали поміщицькі хліба і сіно. За свідченням катеринославського губернського предводителя дворянства, підпали набирали таких розмірів, яких досі ніколи не було.
Селяни Дмитріївки, Межеріча, Прусенівки і Олександрівки Павлоградського повіту на сходках приймали рішення «орати потрібну землю». До збройної сутички з військами дійшла справа тоді в селі Карабинівці.
В 1893 році населення кількох хуторів Павлоградського повіту сміливо виступило проти батальйону солдатів. Внаслідок сутички 18 селян було вбито і 12 тяжко поранено, ЗО солдатів поранено.
На Катеринославщині в пореформений період діяли окремі представники ре- волюційно-демократичного та народницького руху. Відомий український поет, фольклорист і етнограф І. І. Манжура, ім'я якого тісно пов'язано з Катеринославщиною, входив до складу народницького гуртка, створеного студентами Харківського ветеринарного інституту. Виключений з інституту в 1871 році за «неблагонадійність», І. І. Манжура оселився на Катеринославщині, де прожив до смерті (1893 рік). Вихідцем з Катеринославщини був і активний учасник народницького руху 70-х рр. С. С. Синегуб, засуджений за відомим процесом «1933-х» на 10 років каторги. Покараний за цим же звинуваченням, народник В. А. Стаховський після звільнення в 1889 році оселився в Катеринославі, де помер у 1917 році. Працюючи на Катеринославській залізниці, він брав участь у діяльності організації Червоного Хреста, допомагаючи політичним в'язням.
Після розгрому царизмом «Народної волі» на деякий час активізувалась діяльність південноросійських народовольських гуртків у Таганрозі, Кременчуці,
Херсоні, Миколаєві, Катеринославі. Зокрема, народоволець А. Л. Каршшко, працюючи в головних залізничних майстернях у Катеринославі, створив у середин1 80-х рр. робітничий гурток. У цей же час в Катеринославі діяв гурток «Народної волі», який очолював солдат місцевого гарнізону Я. С. Сегеда.
В 1885 році Б. Оржих і В. Богораз, скликавши в Катеринославі нараду представників південних організацій народовольців, зробили останню спробу відродити «Народну волю». Однак здійснити це вже було неможливо. Незабаром царизму вдалося розгромити південноросійські народовольські групи і гуртки. До того ж народницька пропаганда на той час вже втратила свою популярність, особливо в Катеринославській губернії, де швидко розвивався робітничий і соціал-демократичний рух.
У пореформений період Катеринославська губернія швидко перетворювалась на центр промисловості Півдня країни. Так, якщо в 1861 -1870 рр. тут було засновано 4 нових промислових підприємства, то в 1871-1880 рр.- ЗО, у 1881-1890 рр. - 57, у 1891-1900 рр.- 1644. Розвивалася головним чином добувна і обробна промисловість. Сприяло цьому розпочате в 70-х рр. будівництво залізниць, а особливо введення в експлуатацію в 1884 році Катерининської (нині Придніпровської) залізниці, яка з'єднала Донецький кам'яновугільний і Криворізький гірничорудний басейни. Швидко зростав видобуток марганцевої руди. Пуском 10 травня 1887 року першої домни Брянського заводу було покладено початок металургійній промисловості Придніпров'я.
Зростала кількість населення. Так, якщо в 1884 році в губернії жило 1400 тис. чол., то в 1901 році - 2800 тисяч. За період з 1858 по 1897 рік міське населення губернії збільшилось з 59,3 тис. чол. до 220,6 тис., тобто в 3,7 раза.
У 1900 році тут було 100 988 промислових робітників. Крім того, на кустарних та ремісничих підприємствах працювало 107 875 чоловік. Постійні кадри робітничого класу формувались головним чином за рахунок селянства як місцевого, так
Дніпропетровська область
Сторінка 6 з 31
губернії, як і всієї країни, краще були забезпечені землею і менше обтяжені викупними платежами. Проте різниця між колишніми державними і поміщицькими селянами поступово зникала. Становище основної маси селян погіршувалося з кожним роком. За період з 1880 до1900 року розмір земельного наділу зменшився в середньому з 3,6 до 2,3 десятини на душу. В 1893 році в губернії було 12 308 безземельних селянських дворів (6,8 проц. їх загальної кількості). Боротьба за землю була основним вмістом усіх селянських заворушень, що відбувалися у пореформений період. Тільки з 1881 по 1900 рік селянські заворушення відбулися більш як у 40 селах. Наскільки гострий характер мала боротьба селян за землю, видно на прикладі подій, які відбулися в 1883 році в селах Новомосковського і Павлоградського повітів. На
початку вересня селяни Афанасівки, Михайлівни, Попасного, Всесвятського і Ново- степанівки Новомосковського повіту звернулися з проханням, а потім і з вимогою до сусідніх поміщиків Михайла і Володимира Родзянків та Ільяшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити прохання селян» але ще й знущалися з них. Тоді селяни стали захоплювати поміщицькі землі, заявляючи, що ця земля «здобута потом і кров'ю батьків і предків наших - селян». Одночасно з цим вони підпалювали поміщицькі хліба і сіно. За свідченням катеринославського губернського предводителя дворянства, підпали набирали таких розмірів, яких досі ніколи не було.
Селяни Дмитріївки, Межеріча, Прусенівки і Олександрівки Павлоградського повіту на сходках приймали рішення «орати потрібну землю». До збройної сутички з військами дійшла справа тоді в селі Карабинівці.
В 1893 році населення кількох хуторів Павлоградського повіту сміливо виступило проти батальйону солдатів. Внаслідок сутички 18 селян було вбито і 12 тяжко поранено, ЗО солдатів поранено.
На Катеринославщині в пореформений період діяли окремі представники ре- волюційно-демократичного та народницького руху. Відомий український поет, фольклорист і етнограф І. І. Манжура, ім'я якого тісно пов'язано з Катеринославщиною, входив до складу народницького гуртка, створеного студентами Харківського ветеринарного інституту. Виключений з інституту в 1871 році за «неблагонадійність», І. І. Манжура оселився на Катеринославщині, де прожив до смерті (1893 рік). Вихідцем з Катеринославщини був і активний учасник народницького руху 70-х рр. С. С. Синегуб, засуджений за відомим процесом «1933-х» на 10 років каторги. Покараний за цим же звинуваченням, народник В. А. Стаховський після звільнення в 1889 році оселився в Катеринославі, де помер у 1917 році. Працюючи на Катеринославській залізниці, він брав участь у діяльності організації Червоного Хреста, допомагаючи політичним в'язням.
Після розгрому царизмом «Народної волі» на деякий час активізувалась діяльність південноросійських народовольських гуртків у Таганрозі, Кременчуці,
Херсоні, Миколаєві, Катеринославі. Зокрема, народоволець А. Л. Каршшко, працюючи в головних залізничних майстернях у Катеринославі, створив у середин1 80-х рр. робітничий гурток. У цей же час в Катеринославі діяв гурток «Народної волі», який очолював солдат місцевого гарнізону Я. С. Сегеда.
В 1885 році Б. Оржих і В. Богораз, скликавши в Катеринославі нараду представників південних організацій народовольців, зробили останню спробу відродити «Народну волю». Однак здійснити це вже було неможливо. Незабаром царизму вдалося розгромити південноросійські народовольські групи і гуртки. До того ж народницька пропаганда на той час вже втратила свою популярність, особливо в Катеринославській губернії, де швидко розвивався робітничий і соціал-демократичний рух.
У пореформений період Катеринославська губернія швидко перетворювалась на центр промисловості Півдня країни. Так, якщо в 1861 -1870 рр. тут було засновано 4 нових промислових підприємства, то в 1871-1880 рр.- ЗО, у 1881-1890 рр. - 57, у 1891-1900 рр.- 1644. Розвивалася головним чином добувна і обробна промисловість. Сприяло цьому розпочате в 70-х рр. будівництво залізниць, а особливо введення в експлуатацію в 1884 році Катерининської (нині Придніпровської) залізниці, яка з'єднала Донецький кам'яновугільний і Криворізький гірничорудний басейни. Швидко зростав видобуток марганцевої руди. Пуском 10 травня 1887 року першої домни Брянського заводу було покладено початок металургійній промисловості Придніпров'я.
Зростала кількість населення. Так, якщо в 1884 році в губернії жило 1400 тис. чол., то в 1901 році - 2800 тисяч. За період з 1858 по 1897 рік міське населення губернії збільшилось з 59,3 тис. чол. до 220,6 тис., тобто в 3,7 раза.
У 1900 році тут було 100 988 промислових робітників. Крім того, на кустарних та ремісничих підприємствах працювало 107 875 чоловік. Постійні кадри робітничого класу формувались головним чином за рахунок селянства як місцевого, так