Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На відміну від внутрішніх губерній країни, кріпаки становили тут незначний процент: в 1784 році їх було в Катеринославському намісництві близько 6 тис.душ чоловічої статі. Це число майже не збільшилось і на 90-і роки. Незрівнянно чисельнішою була категорія феодально залежних, але не покріпачених українських селян, які оселилися на землях поміщиків на основі договорів і зберігали за собою до 1796 року право переходу на інші землі. В 1784 році в Катеринославському намісництві було 144 тис. таких селян, що становило 41 проц. сільського населення (враховуючи лише чоловіків). 57 проц. сільського населення (близько 200 тис. душ чоловічої статі) проживало на казенних землях. Це були державні селяни (військові поселяни, козаки, відставні солдати); іноземні колоністи та інші.
Найчисельнішою групою серед державних селян були військові поселяни, які платили поземельний податок та поставляли необхідну кількість солдат у кінноту. Через 15 років, повернувшись з військової служби, вони одержували від казни землю.
У 1796 році, після ліквідації Катеринославського намісництва, більша частина його території ввійшла до складу новоствореної Новоросійської губернії, яку в жовтні 1802 року було поділено на три губернії: Катеринославську, Херсонську (Таврійську) та Миколаївську. Катеринославська губернія займала всю південно-східну частину України і включала частину території нинішньої Ростовської області. Тільки в 1887 році Таганрозьке градоначальство і Ростовський повіт були віднесені до Області війська Донського. Більша частина території ж нинішніх Луганської, Донецької та частково Запорізької областей аж до 1920 року входила до складу Катеринославської губернії.
В другій половині XVIII та на початку XIX століття на території Катеринославщини почали зароджуватися капіталістичні відносини. Тут широко використовувалась вільнонаймана праця в сільськогосподарському виробництві. В містах (Катеринославі, Верхньодніпровську, Павлограді) і поміщицьких маєтках діяли суконні мануфактури, винокурні, салотопні, чинбарні, свічкові, цегельні та інші фабрики й заводи, частина яких належала купцям, міщанам, багатим селянам. На підприємствах зростала питома вага вільнонайманої праці. Найбільш значними були казенні суконно-шовкові фабрики в Катеринославі, по виробництву сукон в маєтках князя О. О. Прозоровського (село Чаплі Новомосковськом повіту) і поміщиці О. К. Брискорн (село Вищетарасівка Катеринославського повіту). В першій половині XIX століття в губернії засновуються такі значні підприємства як чавуноливарний завод купця Заславського у Катеринославі (1835 рік), суконна фабрика К. В. Неймана тощо. У 1825 році на Катеринославщині було всього 38 підприємств, у 1832 році - 54, в 1854 році - 120 і в 1860 році - 2884. Швидкими темпами розвивалась торгівля. В 1857 році на 62-х найбільших ярмарках губернії продано товарів на 3 336 349 карбованців. Торгували в основному продуктами землеробства, тваринництва, зокрема вівчарства. Великого поширення набрав чумацький промисел.
Втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини супроводилось посиленням феодально-кріпосницької експлуатації. Тяжке становище селян погіршувалося і постійними неврожаями. «Кілька неврожайних років підряд закінчились 1848 роком - жарким, без краплі дощу, літом,- писав один із сучасників, що відвідав кілька сіл Катеринославської губернії,- наслідком чого були загальний голод, холера і скорбут, які вихопили десятки тисяч жертв. Знаючи становище казенних і поміщицьких белий того часу, слід дивуватися, як могла залишитись між ними хоч одна душа, як не загинули всі від голоду і подвійної зарази».
Селяни різними способами боролись проти своїх гнобителів. Вони вбивали ненависних поміщиків, спалювали їх маєтки, відмовлялися від панщини, організовували втечі. Так, у вересні 1811 року близько 300 озброєних селян поміщиці Брискорн втекли з Катеринославського повіту до Молдавії, а в серпні 1815 року кріпаки поміщика Озерова (село Воскресенське Павлоградського повіту) відмовилися виконувати панщину. Навесні 1817 року відбулося заворушенім селян у селі Гуляйполі Верхньодніпровського повіту, а через три роки селянське повстання охопило всю південно-східну частину Катеринославської губернії.
У 1844 році стався виступ жителів села Нікольського Павлоградського повіту. Чотири місяці боролись кріпаки за право бути вільними. Вигнавши поміщицького управителя, вони схвалили «приговор» і обрали 12 чоловік для управління поміщицьким маєтком.
Дніпропетровська область
Сторінка 4 з 31
Поміщики перевозили сюди також багато своїх кріпаків з інших губерній. Селилися на цих землях і селяни-втікачі, а також іноземні колоністи-німці, болгари. В результаті, якщо в 1782 році па території в 14 млн. десятин, яка згодом стала Катеринославським намісництвом, налічувалося 529 тис. душ обох статей, то в 1784 році їх було 700 тис,., в 1787 році - 725 тис., а в 1793 році - 819 тисяч.На відміну від внутрішніх губерній країни, кріпаки становили тут незначний процент: в 1784 році їх було в Катеринославському намісництві близько 6 тис.душ чоловічої статі. Це число майже не збільшилось і на 90-і роки. Незрівнянно чисельнішою була категорія феодально залежних, але не покріпачених українських селян, які оселилися на землях поміщиків на основі договорів і зберігали за собою до 1796 року право переходу на інші землі. В 1784 році в Катеринославському намісництві було 144 тис. таких селян, що становило 41 проц. сільського населення (враховуючи лише чоловіків). 57 проц. сільського населення (близько 200 тис. душ чоловічої статі) проживало на казенних землях. Це були державні селяни (військові поселяни, козаки, відставні солдати); іноземні колоністи та інші.
Найчисельнішою групою серед державних селян були військові поселяни, які платили поземельний податок та поставляли необхідну кількість солдат у кінноту. Через 15 років, повернувшись з військової служби, вони одержували від казни землю.
У 1796 році, після ліквідації Катеринославського намісництва, більша частина його території ввійшла до складу новоствореної Новоросійської губернії, яку в жовтні 1802 року було поділено на три губернії: Катеринославську, Херсонську (Таврійську) та Миколаївську. Катеринославська губернія займала всю південно-східну частину України і включала частину території нинішньої Ростовської області. Тільки в 1887 році Таганрозьке градоначальство і Ростовський повіт були віднесені до Області війська Донського. Більша частина території ж нинішніх Луганської, Донецької та частково Запорізької областей аж до 1920 року входила до складу Катеринославської губернії.
В другій половині XVIII та на початку XIX століття на території Катеринославщини почали зароджуватися капіталістичні відносини. Тут широко використовувалась вільнонаймана праця в сільськогосподарському виробництві. В містах (Катеринославі, Верхньодніпровську, Павлограді) і поміщицьких маєтках діяли суконні мануфактури, винокурні, салотопні, чинбарні, свічкові, цегельні та інші фабрики й заводи, частина яких належала купцям, міщанам, багатим селянам. На підприємствах зростала питома вага вільнонайманої праці. Найбільш значними були казенні суконно-шовкові фабрики в Катеринославі, по виробництву сукон в маєтках князя О. О. Прозоровського (село Чаплі Новомосковськом повіту) і поміщиці О. К. Брискорн (село Вищетарасівка Катеринославського повіту). В першій половині XIX століття в губернії засновуються такі значні підприємства як чавуноливарний завод купця Заславського у Катеринославі (1835 рік), суконна фабрика К. В. Неймана тощо. У 1825 році на Катеринославщині було всього 38 підприємств, у 1832 році - 54, в 1854 році - 120 і в 1860 році - 2884. Швидкими темпами розвивалась торгівля. В 1857 році на 62-х найбільших ярмарках губернії продано товарів на 3 336 349 карбованців. Торгували в основному продуктами землеробства, тваринництва, зокрема вівчарства. Великого поширення набрав чумацький промисел.
Втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини супроводилось посиленням феодально-кріпосницької експлуатації. Тяжке становище селян погіршувалося і постійними неврожаями. «Кілька неврожайних років підряд закінчились 1848 роком - жарким, без краплі дощу, літом,- писав один із сучасників, що відвідав кілька сіл Катеринославської губернії,- наслідком чого були загальний голод, холера і скорбут, які вихопили десятки тисяч жертв. Знаючи становище казенних і поміщицьких белий того часу, слід дивуватися, як могла залишитись між ними хоч одна душа, як не загинули всі від голоду і подвійної зарази».
Селяни різними способами боролись проти своїх гнобителів. Вони вбивали ненависних поміщиків, спалювали їх маєтки, відмовлялися від панщини, організовували втечі. Так, у вересні 1811 року близько 300 озброєних селян поміщиці Брискорн втекли з Катеринославського повіту до Молдавії, а в серпні 1815 року кріпаки поміщика Озерова (село Воскресенське Павлоградського повіту) відмовилися виконувати панщину. Навесні 1817 року відбулося заворушенім селян у селі Гуляйполі Верхньодніпровського повіту, а через три роки селянське повстання охопило всю південно-східну частину Катеринославської губернії.
У 1844 році стався виступ жителів села Нікольського Павлоградського повіту. Чотири місяці боролись кріпаки за право бути вільними. Вигнавши поміщицького управителя, вони схвалили «приговор» і обрали 12 чоловік для управління поміщицьким маєтком.