Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
іменувалася Базавлуцькою, або Чортомлицькою (за місцем перебування її біля гирла річки Чортомлика). Козацтво лишалось активною, організованою силою в боротьбі за соціальну і національну свободу українського народу.
Під час Північної війни, коли шведські загарбники вдерлися на Україну, прибічникові Мазепи, кошовому отаману Гордієнку вдалося обманом штовхнути на шлях зради незначну частину запорожців. Скориставшись з цього, царський уряд в травні 1709 року ліквідував Січ. Лише після тривалих клопотань у 1734 році запорожцям було дозволено заснувати на річці Підпільній (поблизу теперішнього села Покровського Нікопольського району) Нову Січ. Територія її поділялася на паланки (округи). Адміністративне й військове управління паланкою зосереджувалось в руках паланкової старшини. Там, де були Кодацька та Самарська паланки, в основному розташована сучасна Дніпропетровщина.
За часів існування Нової Січі класова боротьба між старшиною і рядовим козацтвом набрала ще більшої гостроти. Військова старшина - кошовий отаман, суддя, писар, осавули, курінні отамани - та паланкова, до якої належали полковники, полкові осавули, писарі, підписарі, отамани слобід, прибрала до своїх рук великі ділянки землі, луки, худобу.
Основною формою ведення господарства на Запоріжжі в цей період були зимівники. На початку 2-ї половини XVIII століття їх налічувалося тут до 4 тисяч. Належало зимівничанське господарство в основному козацькій верхівці. Бідне козацтво (сірома), яке не мало ніякої власності, наймалось на роботу в зимівники, на рибні та інші промисли до заможних слобідських козаків. Частина їх служила в січовій залозі: вартувала, заготовляла дрова та сіно, ремонтувала січову фортецю, пасла табуни коней, що належали війську.
Одним із найжорстокіших засобів експлуатації козацької бідноти була робота «без найму», що означало служити у хазяїна за притулок, харчі і одяг. Нерідко багатії під час мобілізації на військову службу замість себе посилали наймитів.
Дрібні власники, частково і заможні (передусім сімейні), осідали в слободах, які виникали головним чином у північній частині Запоріжжя. Згодом у слободах почали оселятися селяни з родинами - втікачі з різних місцевостей України. Вони утворили прошарок посполитих, які зобов'язані були сплачувати певний грошовий податок у військовий скарб і відбувати різні повинності на користь Запорізького війська.
У вересні 1761 року відбувся виступ проти козацької верхівки в найбільш населених пунктах Кодацької. Повстанці заарештували писаря Лук'яна Порожнього, відібрати у нього клейноди - пернач, шаблю і каламар, усунули з посад старшинських «угоднії кін», розгромили каральну команду.
Славітньою сторінкою в історії Січі була участь козацької сіроми під проводом Максима Залізняка в антифеодальному русі 1768 року- Коліївщині. У грудні того ж року вибухло повстання козацької голоти в Запорізькій Січі, під час якого кошовий отаман ледве встиг утекти від народного гніву, переодягнувшись в чернецький одяг. Повстання це було придушено царськими військами.
Заголи запорожців брали активну участь у селянській війні 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова. Па Запоріжжя прибули посланці Пугачова, що видавали себе за його полковників. І велике заворушення сталося в цей час у паланковому містечку Старій Самарі. Катеринославський епіскоп Феодосій писав, що коли тут з'явився полковник Василь Злой, Самара була оточена урядовими військами «нікому не дозволялося ні входити в місто, ні виходити; в місті почалися допити та розшуки, від яких народ ще довго не міг заспокоїтися і отямитися».
Оскільки Запорізька Січ була вогнищем антифеодального руху, царський уряд будь-що прагнув ліквідувати її. Після російсько-турецької війни 1768,-1774 рр., до Росії відійшли землі між гирлами Дніпра і Південного Бугу, через що Січ втратила значення військового форпосту.
У липні 1775 році царські війська несподівано оточили Січ, захопили й зруйнували її. Згідно з указом Катерини II про ліквідацію Січі її землі ввійшли до складу Азовської і Новоросійської губерній, об'єднаних у 1783 році в Катеринославське намісництво. Царський уряд роздавав запорізькі землі своїм вельможам, чиновникам, офіцерам, російським і українським поміщикам та всіляко заохочував людей переселятися сюди. В результаті політики земельних роздач та різноманітних пільг, які надавалися переселенцям, населення цього краю швидко зростало. З дозволу уряду тут оселилося чимало державних селян.
Дніпропетровська область
Сторінка 3 з 31
Велику роль відіграло козацтво у визвольній війні українського народу проти панської Польщі. Наприкінці грудня 1647 року на острів Томаківку прибув Богдан Хмельницький, а в січні 1648 року в Микитинській Січі (тепер тут розташований Нікополь) він був обраний гетьманом війська Запорізького. Після визвольної війни 1648-1654 рр. військово-адміністративним центром Запоріжжя, як і раніше, була Запорізька Січ, що Під час Північної війни, коли шведські загарбники вдерлися на Україну, прибічникові Мазепи, кошовому отаману Гордієнку вдалося обманом штовхнути на шлях зради незначну частину запорожців. Скориставшись з цього, царський уряд в травні 1709 року ліквідував Січ. Лише після тривалих клопотань у 1734 році запорожцям було дозволено заснувати на річці Підпільній (поблизу теперішнього села Покровського Нікопольського району) Нову Січ. Територія її поділялася на паланки (округи). Адміністративне й військове управління паланкою зосереджувалось в руках паланкової старшини. Там, де були Кодацька та Самарська паланки, в основному розташована сучасна Дніпропетровщина.
За часів існування Нової Січі класова боротьба між старшиною і рядовим козацтвом набрала ще більшої гостроти. Військова старшина - кошовий отаман, суддя, писар, осавули, курінні отамани - та паланкова, до якої належали полковники, полкові осавули, писарі, підписарі, отамани слобід, прибрала до своїх рук великі ділянки землі, луки, худобу.
Основною формою ведення господарства на Запоріжжі в цей період були зимівники. На початку 2-ї половини XVIII століття їх налічувалося тут до 4 тисяч. Належало зимівничанське господарство в основному козацькій верхівці. Бідне козацтво (сірома), яке не мало ніякої власності, наймалось на роботу в зимівники, на рибні та інші промисли до заможних слобідських козаків. Частина їх служила в січовій залозі: вартувала, заготовляла дрова та сіно, ремонтувала січову фортецю, пасла табуни коней, що належали війську.
Одним із найжорстокіших засобів експлуатації козацької бідноти була робота «без найму», що означало служити у хазяїна за притулок, харчі і одяг. Нерідко багатії під час мобілізації на військову службу замість себе посилали наймитів.
Дрібні власники, частково і заможні (передусім сімейні), осідали в слободах, які виникали головним чином у північній частині Запоріжжя. Згодом у слободах почали оселятися селяни з родинами - втікачі з різних місцевостей України. Вони утворили прошарок посполитих, які зобов'язані були сплачувати певний грошовий податок у військовий скарб і відбувати різні повинності на користь Запорізького війська.
У вересні 1761 року відбувся виступ проти козацької верхівки в найбільш населених пунктах Кодацької. Повстанці заарештували писаря Лук'яна Порожнього, відібрати у нього клейноди - пернач, шаблю і каламар, усунули з посад старшинських «угоднії кін», розгромили каральну команду.
Славітньою сторінкою в історії Січі була участь козацької сіроми під проводом Максима Залізняка в антифеодальному русі 1768 року- Коліївщині. У грудні того ж року вибухло повстання козацької голоти в Запорізькій Січі, під час якого кошовий отаман ледве встиг утекти від народного гніву, переодягнувшись в чернецький одяг. Повстання це було придушено царськими військами.
Заголи запорожців брали активну участь у селянській війні 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова. Па Запоріжжя прибули посланці Пугачова, що видавали себе за його полковників. І велике заворушення сталося в цей час у паланковому містечку Старій Самарі. Катеринославський епіскоп Феодосій писав, що коли тут з'явився полковник Василь Злой, Самара була оточена урядовими військами «нікому не дозволялося ні входити в місто, ні виходити; в місті почалися допити та розшуки, від яких народ ще довго не міг заспокоїтися і отямитися».
Оскільки Запорізька Січ була вогнищем антифеодального руху, царський уряд будь-що прагнув ліквідувати її. Після російсько-турецької війни 1768,-1774 рр., до Росії відійшли землі між гирлами Дніпра і Південного Бугу, через що Січ втратила значення військового форпосту.
У липні 1775 році царські війська несподівано оточили Січ, захопили й зруйнували її. Згідно з указом Катерини II про ліквідацію Січі її землі ввійшли до складу Азовської і Новоросійської губерній, об'єднаних у 1783 році в Катеринославське намісництво. Царський уряд роздавав запорізькі землі своїм вельможам, чиновникам, офіцерам, російським і українським поміщикам та всіляко заохочував людей переселятися сюди. В результаті політики земельних роздач та різноманітних пільг, які надавалися переселенцям, населення цього краю швидко зростало. З дозволу уряду тут оселилося чимало державних селян.