Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні першої світової війни у Нікополі проживало 26 тис. чоловік. Тут було 2692 будинки, з яких тільки 59 кам'яних. Каналізації не було. Воду доставляли з Дніпра волами та кіньми в бочках.
У місті функціонувало 2 лікарні на 40 ліжок, у яких працювало 6 лікарів, 13 акушерів і фельдшерів. Діяв продовольчий пункт, що містився у дерев'яному будинку, при ньому була нічліжка, амбулаторія, їдальня. У 1912 році пункт зарестрував 7315 прийшлих робітників.
Кількість навчальних закладів зросла до 14, але їх відвідувала менш ніж половина дітей шкільного віку.
Господарська розруха, зниження заробітної плати, нестача продовольства в роки першої світової війни погіршили і без того надзвичайно тяжко матеріальне становище жителі в міста. Серед населення наростали антивоєнні настрої. В цей час у місті діяла група соціал-демократів, які мали зв'язок з соціал-демократичною організацією Катеринослава. Звідти вони одержували політичну літературу. Велику агітаційну роботу серед залізничників та селян навколишніх сіл проводили більшовики В. Г. Антипов, М. П. Куксін та інші.
Радісно зустріли трудящі міста звістку про повалення самодержавства. 8 (21) березня 1917 року в Нікополі було обрано Раду робітничих депутатів. До її президії ввійшли представники робітників залізничного депо станції Нікополь та промислових підприємств: М. Н. Куксін, Батиченко, Матич, Т. П. Вибодовський, Лядинський, Киричук, Бобир, Ковтун та інші - всього 32 чоловіка. Рада робітничих депутатів спрямовувала свою діяльність на подолання господарської розрухи. Вона поставила завдання - запровадити тверді ціни на всі товари, створити грошовий фонд шляхом одноразового внеску робітників 1 проц. заробітної плати тощо.
У Нікополі, як і в інших містах України, до Ради проникли меншовики та есери. Однак більшовики поступово зміцнювали свої позиції. Після розгрому в Петрограді корніловського заколоту вони поставили питання про перевибори Ради. Про успішні вибори Ради робітничих депутатів на заводах Нікополя свідчили інформаційні матеріали, що надходили в ЦК партії. «Нікополь дав майже всіх більшовиків... Есери й меншовики зникли на заводах безповоротно»,-повідомляв голова заводського комітету більшовиків В. Варганов.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді трудящим Нікополя стало відомо 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. Нікопольські більшовики провели термінове засідання, на якому ухвалили, щоб усі члени партії йшли на підприємства і піднімали робітників на боротьбу за владу Рад. Найактивніше діяли робітники-залізничники. До них приєдналися гірники марганцевих копалень, металісти, робітники Нікопольського порту, окремих підприємств. Боротьбою робітників керували більшовики В. Г. Антипов, М. Н. Куксін, Я. Л. Терещенко.
10 листопада в депо відбулися загальні збори робітників-залізничників, на яких обрали ревком станції. До його складу ввійшли робітники служб шляху, тяги, руху. Робітничі збори і мітинги відбулись і на інших підприємствах Нікополя, ці дні було створено міський ревком, до якого входили В. Г. Антипов, М. Н. Куксін, Я. Л. Терещенко та інші.
Ревком налагоджував зв'язок з революційними силами Нікополя, вживав заходів для боротьби з буржуазією і бандитизмом, займався трудовлаштуванням безробітних, реквізував запаси продовольчих товарів у місті і розподіляв їх серед трудового населення. Нікопольський комітет РСДРП і ревком організували роззброєння білокозачих ешелонів, які прямували на Дон для з'єднання з каледінцями. На допомогу робітникам марганцевих шахт з сіл Борисівки і Дмитрівки прибули загони гірників і селян. Залізничники Нікополя перешкодили просуванню ешелонів. Утворлись озброєні робітничі загони, проводилась роз'яснювальна агітаційна робота серед козаків. 14 листопада білокозаків було роззброєно. Активну участь у цій операції взяли робітники М. Н. Куксін. С. Й. Колесинський, В. Г. Антипов, Завина, Я. Л. Терещенко та інші. Зміцніли позиції революційних сил міста. За рішенням ревкому добуту зброю негайно передали робітничим загонам Нікополя, марганцевих шахт, Покровських рудників, станції Апостолове.
Більшовики, члени ревкому провадили велику роз'яснювальну роботу серед трудящих міста. 1 січня 1918 року відбулися загальні збори солдатів-українців 2-го Запорізької куреня 4-ї гайдамацької сотні разом з військово-революційним загоном Нікополя, які визнали Центральну раду контрреволюційною і ухвалили «вітати недавно створений Центральний Виконавчий Комітет Рад України як справжнього виразника волі трудового народу» і обіцяли йому повну підтримку. Учасники зборів вирішили перейти у повне розпорядження військово-революційного комітету Нікополя.
У встановленні та зміцненні Радянської влади на Нікопольщині важливе значення мали успішні дії червоногвардійського загону Гладкого, що на початку
Нікополь
Сторінка 3 з 15
Гринченко, матрос 2-ї статті С. Н. Камишний, учень-рульовий Т. Л. Кролевець, кочегарний квартирмейстер В. М. Усачов. У місті функціонувало 2 лікарні на 40 ліжок, у яких працювало 6 лікарів, 13 акушерів і фельдшерів. Діяв продовольчий пункт, що містився у дерев'яному будинку, при ньому була нічліжка, амбулаторія, їдальня. У 1912 році пункт зарестрував 7315 прийшлих робітників.
Кількість навчальних закладів зросла до 14, але їх відвідувала менш ніж половина дітей шкільного віку.
Господарська розруха, зниження заробітної плати, нестача продовольства в роки першої світової війни погіршили і без того надзвичайно тяжко матеріальне становище жителі в міста. Серед населення наростали антивоєнні настрої. В цей час у місті діяла група соціал-демократів, які мали зв'язок з соціал-демократичною організацією Катеринослава. Звідти вони одержували політичну літературу. Велику агітаційну роботу серед залізничників та селян навколишніх сіл проводили більшовики В. Г. Антипов, М. П. Куксін та інші.
Радісно зустріли трудящі міста звістку про повалення самодержавства. 8 (21) березня 1917 року в Нікополі було обрано Раду робітничих депутатів. До її президії ввійшли представники робітників залізничного депо станції Нікополь та промислових підприємств: М. Н. Куксін, Батиченко, Матич, Т. П. Вибодовський, Лядинський, Киричук, Бобир, Ковтун та інші - всього 32 чоловіка. Рада робітничих депутатів спрямовувала свою діяльність на подолання господарської розрухи. Вона поставила завдання - запровадити тверді ціни на всі товари, створити грошовий фонд шляхом одноразового внеску робітників 1 проц. заробітної плати тощо.
У Нікополі, як і в інших містах України, до Ради проникли меншовики та есери. Однак більшовики поступово зміцнювали свої позиції. Після розгрому в Петрограді корніловського заколоту вони поставили питання про перевибори Ради. Про успішні вибори Ради робітничих депутатів на заводах Нікополя свідчили інформаційні матеріали, що надходили в ЦК партії. «Нікополь дав майже всіх більшовиків... Есери й меншовики зникли на заводах безповоротно»,-повідомляв голова заводського комітету більшовиків В. Варганов.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді трудящим Нікополя стало відомо 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. Нікопольські більшовики провели термінове засідання, на якому ухвалили, щоб усі члени партії йшли на підприємства і піднімали робітників на боротьбу за владу Рад. Найактивніше діяли робітники-залізничники. До них приєдналися гірники марганцевих копалень, металісти, робітники Нікопольського порту, окремих підприємств. Боротьбою робітників керували більшовики В. Г. Антипов, М. Н. Куксін, Я. Л. Терещенко.
10 листопада в депо відбулися загальні збори робітників-залізничників, на яких обрали ревком станції. До його складу ввійшли робітники служб шляху, тяги, руху. Робітничі збори і мітинги відбулись і на інших підприємствах Нікополя, ці дні було створено міський ревком, до якого входили В. Г. Антипов, М. Н. Куксін, Я. Л. Терещенко та інші.
Ревком налагоджував зв'язок з революційними силами Нікополя, вживав заходів для боротьби з буржуазією і бандитизмом, займався трудовлаштуванням безробітних, реквізував запаси продовольчих товарів у місті і розподіляв їх серед трудового населення. Нікопольський комітет РСДРП і ревком організували роззброєння білокозачих ешелонів, які прямували на Дон для з'єднання з каледінцями. На допомогу робітникам марганцевих шахт з сіл Борисівки і Дмитрівки прибули загони гірників і селян. Залізничники Нікополя перешкодили просуванню ешелонів. Утворлись озброєні робітничі загони, проводилась роз'яснювальна агітаційна робота серед козаків. 14 листопада білокозаків було роззброєно. Активну участь у цій операції взяли робітники М. Н. Куксін. С. Й. Колесинський, В. Г. Антипов, Завина, Я. Л. Терещенко та інші. Зміцніли позиції революційних сил міста. За рішенням ревкому добуту зброю негайно передали робітничим загонам Нікополя, марганцевих шахт, Покровських рудників, станції Апостолове.
Більшовики, члени ревкому провадили велику роз'яснювальну роботу серед трудящих міста. 1 січня 1918 року відбулися загальні збори солдатів-українців 2-го Запорізької куреня 4-ї гайдамацької сотні разом з військово-революційним загоном Нікополя, які визнали Центральну раду контрреволюційною і ухвалили «вітати недавно створений Центральний Виконавчий Комітет Рад України як справжнього виразника волі трудового народу» і обіцяли йому повну підтримку. Учасники зборів вирішили перейти у повне розпорядження військово-революційного комітету Нікополя.
У встановленні та зміцненні Радянської влади на Нікопольщині важливе значення мали успішні дії червоногвардійського загону Гладкого, що на початку
Дивиться також інші населені пункти району:
- Червоногригорівка
- Придніпровське
- Новопілля
- Новоіванівка
- Менжинське
- Лошкарівка
- Криничувате
- Кірове
- Дмитрівка
- Шолохове
- Покровське