Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В ході соціалістичного будівництва Нікополь з маленького провінціального містечка перетворився на значне промислове місто. У 1937 році він став
містом
обласного підпорядкування. У зв'язку з цим того ж року був утворений Нікопольський міськком КП України, який спрямовував свою роботу на розвиток промисловості, на піднесення культурного та матеріального рівня населення, на поліпшення політико-виховної роботи серед трудящих. На 1 січня 1941 року в міській партійній організації налічувалось 1572 комуністи, в складі комсомольської організації - 3762 чоловіка. На той час у місті проживало 70,1 тис. чоловік. Проводилося швидкими темпами житлове будівництво. В західній частині міста виростаи новий житловий район «Соцмісто». Працювали 33 магазини, готель, Будинок колгоспника.
Багато було зроблено у справі охорони здоров'я трудящих. У Нікополі функціонували 4 лікарні з поліклінічним відділенням, в яких працювало 54 лікарі, тубдиспансер, дитячі й жіночі консультації, 6 фельдшерських оздоровчих пунктів на підприємствах, 2 пологові будинки, Будинок санітарної освіти, Будинок відпочинку металургів Півдня. Для маленьких жителів міста було відкрито 8 дитячих садків та ясел.
Усі діти шкільного віку навчалися в 21 школі. Крім того, у Нікополі відкрилися нові учбові заклади - учительський інститут, сільськогосподарський технікум, ремісниче та фабрично-заводське училища.
Міський Будинок культури, клуб Південнотрубного заводу, кінотеатр, 4 бібліотеки проводили культурно-освітню роботу серед трудящих міста.
Варварський напад на СРСР фашистської Німеччини викликав серед нікопольців хвилю протесту і обурення. Великий мітинг відбувся в районі «Соцміста». Па ньому було присутніх понад 2 тис. чоловік, які прийняли резолюцію, що таврувала німецьких фашистів і висловлювала рішимість трудящих Нікополя виступити иа захист Вітчизни. В резолюції, прийнятій на мітингу робітників заводу ім. Леніна, було записано: «Ми, робітники, зобов'язуємось усі, як один, стати на захист соціалістичної Батьківщини і боротись до останньої краплі крові. Ми готові змінити свій інструмент на бойову зброю».
Робітники ставали на трудові вахти, які проходили під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги!». Міськком партії провів мобілізацію комуністів і комсомольців на фронт. У зв'язку з наближенням німецько-фашистських військ до міста він організував евакуацію промислових підприємств і установ. За 7 днів робітники та інженерно-технічні працівники Південнотрубного заводу демонтували устаткування цехів і відправили їх на Урал. Туди ж виїхало багато робітників. Уральці тепло, по-братньому зустріли українських товаришів: потіснилися житлом, налагодили, як могли, харчування. На новому місці за чотири з половиною місяці були вириті та забетоновані котловани і змонтований прокатний стан.
За вказівкою Військової Ради Південного фронту та за рішенням Дніпропетровського обкому партії Нікопольський міськком КПбУ і виконком Ради депутатів трудящих приступили до спорудження оборонної лінії. В ці ж дні Нікопольська партійна організація рекомендувала для поповнення політскладу Червоної Армії 200 комуністів і комсомольців.
Для боротьби в тилу ворога було створено два партизанські загони. Командиром першого міськком партії призначив комуніста П. М. Куцевола, якиіі перед війною працював головою правління артілі «Металонікель», комісаром - секретаря парторганізації будівників Південнотрубного заводу В. Г. Ступака. Загін налічував 23 бійці, з них 14 були комуністами.
Другий партизанський загін Нікопольський міськком партії доручив очолити Ф. Т. Рижикову, членові партії з 1919 року, колишньому комісару одного з броніпоїздів у громадянську війну. Ф. Т. Рижиков мав значний досвід радянської та партійної роботи. До переходу в підпілля він був директором Нікопольського місськпромкомбінату. Комісаром цього загону призначили комуніста А. Г. Резниченка. В загін входили трудящі міста та навколишніх сіл- всього 60 чоловік.
17 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Нікополь. Почалися розгнузданий, нічим не стриманий грабіж і винищення населення, було вбито і замордовано 8 тис. нікопольчан, серед них - 1500 дітей. Багато жителів насильно вивезли в Німеччину.
З перших днів окупації в районі придніпровських плавнів розпочали дії партизанські загони. Радянські люди самовіддано боролись проти загарбників, приковуючії до себе значні збройні сили німецько-фашистської армії. Загін П. М. Куцевола встановив зв'язок з партизанським загоном під командуванням М. К. Клочка, який діяв у районі Марганця. Спільно вони провели успішну бойову операцію проти німецьких окупантів біля села Грушівки. Народні месники знищили тут 28 ворожих солдатів, захопили зброю. Загін Куцевола тримав зв'язок із командуванням фронту і армії. В кінці жовтня 1941 року П. М. Куцевол і частина загону відійшли на територію Ворошиловградської області, де з'єдналися з регулярними
Нікополь
Сторінка 8 з 15
карбованців.В ході соціалістичного будівництва Нікополь з маленького провінціального містечка перетворився на значне промислове місто. У 1937 році він став
обласного підпорядкування. У зв'язку з цим того ж року був утворений Нікопольський міськком КП України, який спрямовував свою роботу на розвиток промисловості, на піднесення культурного та матеріального рівня населення, на поліпшення політико-виховної роботи серед трудящих. На 1 січня 1941 року в міській партійній організації налічувалось 1572 комуністи, в складі комсомольської організації - 3762 чоловіка. На той час у місті проживало 70,1 тис. чоловік. Проводилося швидкими темпами житлове будівництво. В західній частині міста виростаи новий житловий район «Соцмісто». Працювали 33 магазини, готель, Будинок колгоспника.
Багато було зроблено у справі охорони здоров'я трудящих. У Нікополі функціонували 4 лікарні з поліклінічним відділенням, в яких працювало 54 лікарі, тубдиспансер, дитячі й жіночі консультації, 6 фельдшерських оздоровчих пунктів на підприємствах, 2 пологові будинки, Будинок санітарної освіти, Будинок відпочинку металургів Півдня. Для маленьких жителів міста було відкрито 8 дитячих садків та ясел.
Усі діти шкільного віку навчалися в 21 школі. Крім того, у Нікополі відкрилися нові учбові заклади - учительський інститут, сільськогосподарський технікум, ремісниче та фабрично-заводське училища.
Міський Будинок культури, клуб Південнотрубного заводу, кінотеатр, 4 бібліотеки проводили культурно-освітню роботу серед трудящих міста.
Варварський напад на СРСР фашистської Німеччини викликав серед нікопольців хвилю протесту і обурення. Великий мітинг відбувся в районі «Соцміста». Па ньому було присутніх понад 2 тис. чоловік, які прийняли резолюцію, що таврувала німецьких фашистів і висловлювала рішимість трудящих Нікополя виступити иа захист Вітчизни. В резолюції, прийнятій на мітингу робітників заводу ім. Леніна, було записано: «Ми, робітники, зобов'язуємось усі, як один, стати на захист соціалістичної Батьківщини і боротись до останньої краплі крові. Ми готові змінити свій інструмент на бойову зброю».
Робітники ставали на трудові вахти, які проходили під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги!». Міськком партії провів мобілізацію комуністів і комсомольців на фронт. У зв'язку з наближенням німецько-фашистських військ до міста він організував евакуацію промислових підприємств і установ. За 7 днів робітники та інженерно-технічні працівники Південнотрубного заводу демонтували устаткування цехів і відправили їх на Урал. Туди ж виїхало багато робітників. Уральці тепло, по-братньому зустріли українських товаришів: потіснилися житлом, налагодили, як могли, харчування. На новому місці за чотири з половиною місяці були вириті та забетоновані котловани і змонтований прокатний стан.
За вказівкою Військової Ради Південного фронту та за рішенням Дніпропетровського обкому партії Нікопольський міськком КПбУ і виконком Ради депутатів трудящих приступили до спорудження оборонної лінії. В ці ж дні Нікопольська партійна організація рекомендувала для поповнення політскладу Червоної Армії 200 комуністів і комсомольців.
Для боротьби в тилу ворога було створено два партизанські загони. Командиром першого міськком партії призначив комуніста П. М. Куцевола, якиіі перед війною працював головою правління артілі «Металонікель», комісаром - секретаря парторганізації будівників Південнотрубного заводу В. Г. Ступака. Загін налічував 23 бійці, з них 14 були комуністами.
Другий партизанський загін Нікопольський міськком партії доручив очолити Ф. Т. Рижикову, членові партії з 1919 року, колишньому комісару одного з броніпоїздів у громадянську війну. Ф. Т. Рижиков мав значний досвід радянської та партійної роботи. До переходу в підпілля він був директором Нікопольського місськпромкомбінату. Комісаром цього загону призначили комуніста А. Г. Резниченка. В загін входили трудящі міста та навколишніх сіл- всього 60 чоловік.
17 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Нікополь. Почалися розгнузданий, нічим не стриманий грабіж і винищення населення, було вбито і замордовано 8 тис. нікопольчан, серед них - 1500 дітей. Багато жителів насильно вивезли в Німеччину.
З перших днів окупації в районі придніпровських плавнів розпочали дії партизанські загони. Радянські люди самовіддано боролись проти загарбників, приковуючії до себе значні збройні сили німецько-фашистської армії. Загін П. М. Куцевола встановив зв'язок з партизанським загоном під командуванням М. К. Клочка, який діяв у районі Марганця. Спільно вони провели успішну бойову операцію проти німецьких окупантів біля села Грушівки. Народні месники знищили тут 28 ворожих солдатів, захопили зброю. Загін Куцевола тримав зв'язок із командуванням фронту і армії. В кінці жовтня 1941 року П. М. Куцевол і частина загону відійшли на територію Ворошиловградської області, де з'єдналися з регулярними
Дивиться також інші населені пункти району:
- Червоногригорівка
- Придніпровське
- Новопілля
- Новоіванівка
- Менжинське
- Лошкарівка
- Криничувате
- Кірове
- Дмитрівка
- Шолохове
- Покровське