Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
ник організації. До активної боротьби він залучив і свого батька О. П. Хилинського. безпартійного робітника-столяра залізничної станції, якого також заарештували і вислали в табір смерті - Бухенвальд.
Відважно боролася з окупантами антифашистська група «Мститель», до якої входило 17 комсольців, безпартійні і один член КПРС. Керівкиком групи став комсомолець Л. С. Хлястиков, який до того був військовослужбовцем Чорноморського флоту. Після численних боїв з фашистами, коли загинула більшість бійців, у листопаді 1943 року група припинила свою діяльність. Її командир потрапив до рук гестапо. Про мужній, незламний характер Л. С. Хлястикова, вихованця ленінського комсомолу, свідчать його листи, переправлені дружині і дочці з нікопольської тюрми. Ось рядки одного з листів до дочки. «Женя!... Мені не вдалося побачити тебе дорослою, допомогти тобі вийти в люди, але не звинувачуй мене в цьому. Я діяв як громадянин, вірно і чесно... обов'язково навчись ненавидіти ворогів рідної землі і, чим зумієш, послужи народу нашої великої Батьківщини».
З квітня по грудень 1943 року в Нікополі діяла також група А. Я. Кардашова, який до війни працював завідуючим перевалочним пунктом. Група складалась з 21. чоловіка. Підпільники друкували листівки, подавали допомогу військовополоненим, збирали зброю для боротьби з окупантами, перешкоджали вивозити радянських людей у Німеччину. У грудні 1943 року гестапівці натрапили на слід групи, схопили її членів і розстріляли.
Багато нікопольців воювали з ворогом в рядах Червоної Армії під Москвою, Ленінградом, Сталінградом, багато з них відзначилося у боях і нагороджено орденами та медалями. За героїзм, виявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, звання Героя Радянського Союзу удостоєні 7 нікопольців. Це - М. X. Бриль, І. О. Гончар, О. І. Мелешко, М. С. Путько, В. М. Усов, М. П. Чалий, О. І. Шульгін.
На кінець 1943 року радянські війська майже повністю очистили від німецько-фашмстських загарбників лівобережжя Дніпра. У ворога залишався Нікополь - важливий економічний район, а також ворота до визволення Криму і ліквідації оточеної там 17-ї німецької армії. Нікопольський плацдарм захищало до 10 дивізій німецької групи військ «Південь». Ворог побудував дві оборонні лінії. Всі висоти і населені пункти були перетворені на сильні вузли опору. Але це не змогло стримати могутнього і добре підготовленого наступу радянських військ. У січні 1944 року частини 3-го і 4-го Українських фронтів почали переможний наступ на Нікопольському плацдармі. Нікопольська молодь на своїх човнах допомагала радянським військам переправитися через Дніпро.
В боях за Нікополь брали участь воїни героїчної 8-ї гвардійської армії генерала В. І. Чуйкова. Особливо відзначилися частини 203-ї, 266-ї, 333-ї стрілецьких дивізій і 5-ї мотострілецької бригади. В ніч з 7 на 8 лютого 1944 року вони першими увійшли у місто. Багатьом радянським частинам присвоїли найменування Нікопольських, а тисячі воїнів були нагороджені орденами і медалями СРСР. 8 лютого 1944 року о другій годині дня над Нікополем замайорів червоний прапор - його встановили бійці 2-го батальйону 5-ї мотобригади 266-ї стрілецької дивізії. До міста разом з військами прибули працівники партійного і радянського апарату. Відновив свою роботу Нікопольський міськком КПбУ, секретарем якого був С. А. Левковцев, член КПРС з 1927 року, колишній голова Уфимського міськвиконкому, направлений ЦК партії на Україну. 9 лютого відбувся організований міськкомом і командуванням Червоної Армії багатотисячний мітинг трудящих, присвячений визволенню Нікополя. Учасники мітингу заявили про свою рішимість приступити до негайної відбудови міста.
Уже 25 лютого 1944 року виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих ухвалив мобілізувати все працездатне населення для проведення робіт по ліквідації наслідків «хазяйнування» німецьких окупантів. Збори партійного, радянської о і господарського активу Нікополя, що відбулися 8 квітня 1944 року, прийняли постанову про підсумки VI сесії Верховної Ради СРСР та про чергові завдання відбудови народного господарства міста.
Міська партійна організація спрямувала енергію трудящих на якнайшвидшо здійснення цих завдань. На місці цехів Південнотрубного заводу лежали купи цегли і металу. Матеріальна шкода, якої завдали німецько-фашистські варвари заводу, дорівнювала сумі у 123 млн. крб. Були вщент зруйновані усі підприємства. Великих втрат зазнав житловий фонд. Так, у «Соцмісті» не уціліло жодного багатоповерхового будинку. В клубі Південнотрубного заводу окупанти влаштували стайню, в парках повирубували дерева. Жителі Нікополя, за прикладом сталінградців і киян, взяли зобов'язання відробити по 50 годин кожен у вільний від роботи час на відбудові міста. Загалом це становило 300 тис. людино-годин.
Самовіддано працювали трудящі міста на відбудові Південнотрубного
Нікополь
Сторінка 10 з 15
конспіративної роботи. В грудні 1942 року всі активні учасники організації «За Советскую Родину» були заарештовані. Трьом з них вдалося врятуватися, 11 чол. гітлерівці розстріляли. Серед розстріляних гестапівцями був і М. О. Хилинський, енергійний, ініціативний, мужній керівВідважно боролася з окупантами антифашистська група «Мститель», до якої входило 17 комсольців, безпартійні і один член КПРС. Керівкиком групи став комсомолець Л. С. Хлястиков, який до того був військовослужбовцем Чорноморського флоту. Після численних боїв з фашистами, коли загинула більшість бійців, у листопаді 1943 року група припинила свою діяльність. Її командир потрапив до рук гестапо. Про мужній, незламний характер Л. С. Хлястикова, вихованця ленінського комсомолу, свідчать його листи, переправлені дружині і дочці з нікопольської тюрми. Ось рядки одного з листів до дочки. «Женя!... Мені не вдалося побачити тебе дорослою, допомогти тобі вийти в люди, але не звинувачуй мене в цьому. Я діяв як громадянин, вірно і чесно... обов'язково навчись ненавидіти ворогів рідної землі і, чим зумієш, послужи народу нашої великої Батьківщини».
З квітня по грудень 1943 року в Нікополі діяла також група А. Я. Кардашова, який до війни працював завідуючим перевалочним пунктом. Група складалась з 21. чоловіка. Підпільники друкували листівки, подавали допомогу військовополоненим, збирали зброю для боротьби з окупантами, перешкоджали вивозити радянських людей у Німеччину. У грудні 1943 року гестапівці натрапили на слід групи, схопили її членів і розстріляли.
Багато нікопольців воювали з ворогом в рядах Червоної Армії під Москвою, Ленінградом, Сталінградом, багато з них відзначилося у боях і нагороджено орденами та медалями. За героїзм, виявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, звання Героя Радянського Союзу удостоєні 7 нікопольців. Це - М. X. Бриль, І. О. Гончар, О. І. Мелешко, М. С. Путько, В. М. Усов, М. П. Чалий, О. І. Шульгін.
На кінець 1943 року радянські війська майже повністю очистили від німецько-фашмстських загарбників лівобережжя Дніпра. У ворога залишався Нікополь - важливий економічний район, а також ворота до визволення Криму і ліквідації оточеної там 17-ї німецької армії. Нікопольський плацдарм захищало до 10 дивізій німецької групи військ «Південь». Ворог побудував дві оборонні лінії. Всі висоти і населені пункти були перетворені на сильні вузли опору. Але це не змогло стримати могутнього і добре підготовленого наступу радянських військ. У січні 1944 року частини 3-го і 4-го Українських фронтів почали переможний наступ на Нікопольському плацдармі. Нікопольська молодь на своїх човнах допомагала радянським військам переправитися через Дніпро.
В боях за Нікополь брали участь воїни героїчної 8-ї гвардійської армії генерала В. І. Чуйкова. Особливо відзначилися частини 203-ї, 266-ї, 333-ї стрілецьких дивізій і 5-ї мотострілецької бригади. В ніч з 7 на 8 лютого 1944 року вони першими увійшли у місто. Багатьом радянським частинам присвоїли найменування Нікопольських, а тисячі воїнів були нагороджені орденами і медалями СРСР. 8 лютого 1944 року о другій годині дня над Нікополем замайорів червоний прапор - його встановили бійці 2-го батальйону 5-ї мотобригади 266-ї стрілецької дивізії. До міста разом з військами прибули працівники партійного і радянського апарату. Відновив свою роботу Нікопольський міськком КПбУ, секретарем якого був С. А. Левковцев, член КПРС з 1927 року, колишній голова Уфимського міськвиконкому, направлений ЦК партії на Україну. 9 лютого відбувся організований міськкомом і командуванням Червоної Армії багатотисячний мітинг трудящих, присвячений визволенню Нікополя. Учасники мітингу заявили про свою рішимість приступити до негайної відбудови міста.
Уже 25 лютого 1944 року виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих ухвалив мобілізувати все працездатне населення для проведення робіт по ліквідації наслідків «хазяйнування» німецьких окупантів. Збори партійного, радянської о і господарського активу Нікополя, що відбулися 8 квітня 1944 року, прийняли постанову про підсумки VI сесії Верховної Ради СРСР та про чергові завдання відбудови народного господарства міста.
Міська партійна організація спрямувала енергію трудящих на якнайшвидшо здійснення цих завдань. На місці цехів Південнотрубного заводу лежали купи цегли і металу. Матеріальна шкода, якої завдали німецько-фашистські варвари заводу, дорівнювала сумі у 123 млн. крб. Були вщент зруйновані усі підприємства. Великих втрат зазнав житловий фонд. Так, у «Соцмісті» не уціліло жодного багатоповерхового будинку. В клубі Південнотрубного заводу окупанти влаштували стайню, в парках повирубували дерева. Жителі Нікополя, за прикладом сталінградців і киян, взяли зобов'язання відробити по 50 годин кожен у вільний від роботи час на відбудові міста. Загалом це становило 300 тис. людино-годин.
Самовіддано працювали трудящі міста на відбудові Південнотрубного
Дивиться також інші населені пункти району:
- Червоногригорівка
- Придніпровське
- Новопілля
- Новоіванівка
- Менжинське
- Лошкарівка
- Криничувате
- Кірове
- Дмитрівка
- Шолохове
- Покровське