Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Тисячі робітників міста вступили до партії по ленінському призову.
На кінець 1925 року промисловість була в основному відбудована. В місті діяло 92 підприємства цензової промисловості з загальною кількістю робітників 32 638 чол., а також 649 підприємств дрібної і кустарної промисловості. Швидкими темпами відбудовувались підприємства легкої промисловості. На повну довоєнну потужність працювали заводи ім. Петровського, ім. Леніна, ім. Комінтерну. До 1 березня 1925 року на заводі ім. Петровського було пущено капітально реконструйовану найпотужнішу в СРСР доменну піч № 43. Президія ВРНГ України поздоровила робітників і технічний персонал заводу з цією великою перемогою на трудовому фронті.
Відбудова промисловості супроводжувалася поліпшенням добробуту робітничого класу. Так, наприклад, якщо в 1923 році заробітна плата робітника металургійної промисловості в середньому становила тільки 36,6 проц. і металообробної - 43 проц. довоєнного рівня, то на кінець 1925 року вже 97,4 процента. В 1924 - 1925 роках в місті почалася забудова нових робітничих селищ - ім. Фрунзе та ім. Крупської.
Виконуючи заповіт В. І. Леніна про залучення робітників до участі в соціалістичному будівництві на селі, партійні організації міста відрядили на постійну роботу в села губернії понад 300 комуністів. На підприємствах створювалися добровільні організації по шефству над селом. На березень 1925 року шефське товариство на заводі ім. Петровського об'єднувало близько 1500 робітників, а на заводі ім. Леніна - понад 1000 робітників.
Робітничі колективи допомагали селу в економічному і культурному будівництві - у створенні колективних господарств та кооперативів, у будівництві шкіл, клубів, хат-читалень. Разом з сільськими комуністами шефи брали участь у підготовці партійних та загальних зборів селян, час і дань сільських Рад, залучали до практичної роботи сільрад і виконкомів безпартійний селянський актив, згуртовували його навколо партійних і комсомольських осередків.
Велику увагу радянські органи приділяли розвитку сітки лікувальних закладім у місті. Вже на 1 квітня 1922 року в Катеринославі працювало 14 лікарень. В лікарнях було 9 рентгенівських кабінетів, 16 – зуболікувальних.
В результаті інтенсивної діяльності органів народної освіти в 1921 році почали працювати Інститут народної освіти (1918-1920 - університет), гірничий і медичний інститути, 5 медичних та педагогічних шкіл, 61 школа соцвиховання, 56 шкіл. лікнепу, багато різних курсів.
Важливу роль у підготовці кадрів для промислових підприємств міста відіграли ніколи ФЗН. Першу таку школу організували в 1920 році на заводі ім. Петровського. засновником був С. Ф. Чукмасов, нині професор, доктор технічних наук, завідуючи іі кафедрою Дніпропетровського ордена Трудового Червоного Прапора металургійного інституту. У школі навчалися Л. Ю. Лукич - тепер заступник міністра чорної металургії СРСР, О. М. Пеньков, С. М. Кожевников (нині члени-кореспонденти Академії наук УРСР) та інші. У 1922 році в школах ФЗН міста навчалось близько 100 підлітків. Багато вихованців тих шкіл згодом стали інженерами, керікішками різних ділянок промисловості, визначними діячами науки.
В 1922 році в місті працювало 4 театри, музей, 22 клуби, 19 бібліотек.
На клопотання 3-го окружного з'їзду Рад, 20 липня 1926 року Президія НІЖ СРСР перейменувала місто Катеринослав на Дніпропетровськ в честь видатного більшовика, соратника В. І. Леніна - Г. І. Петровського, революційна діяльність якого нерозривно зв'язана з містом.
XIV з'їзд ВКП(б) поставив перед робітничим класом Дніпропетровська завдання-шляхом форсованого розвитку металургії, машинобудування, хімічної промисловості - перетворити місто на потужну базу індустріалізації країни. Згуртувавшись навколо ленінського Центрального Комітету, партійна організація міста дала рішучу відсіч троцькістам та зінов'євцям. В інформаційному листі Дніпропетровського окружкому КП(б)У (жовтень 1926 р.) повідомлялося, що «всі без винятку осередки нашої пролетарської організації засудили і затаврували розкольницьку діяльність опозиції і твердо стали на шлях захисту ленінізму і ЦК партії від маловірів і базік з опозиції».
В же з перших років соціалістичної індустріалізації країни в Дніпропетровську розгорнулася реконструкція великих підприємств, передусім заводів ім. Леніна, ім. К. Лібкнехта, металургійного устаткування, ім. Артема, ім. Комінтерну, «Червоний Профінтерн» та інших.
У 1927-1928 господарському році, в порівнянні з довоєнним 1913 роком завод ім. Петровського дав чавуну 114 проц., сталі - 116 проц., прокату - 139 проц.; трубопрокатний завод ім. Леніна перевищив довоєнний рівень виробництва
Дніпропетровськ
Сторінка 16 з 32
підприємствах загальні збори робітників схвалювали рішення всім цехом, заводом вступити до лав Комуністичної партії. Так було, наприклад, на заводах ім. Петровського, ім. Леніна, на Катерининській залізниці.На кінець 1925 року промисловість була в основному відбудована. В місті діяло 92 підприємства цензової промисловості з загальною кількістю робітників 32 638 чол., а також 649 підприємств дрібної і кустарної промисловості. Швидкими темпами відбудовувались підприємства легкої промисловості. На повну довоєнну потужність працювали заводи ім. Петровського, ім. Леніна, ім. Комінтерну. До 1 березня 1925 року на заводі ім. Петровського було пущено капітально реконструйовану найпотужнішу в СРСР доменну піч № 43. Президія ВРНГ України поздоровила робітників і технічний персонал заводу з цією великою перемогою на трудовому фронті.
Відбудова промисловості супроводжувалася поліпшенням добробуту робітничого класу. Так, наприклад, якщо в 1923 році заробітна плата робітника металургійної промисловості в середньому становила тільки 36,6 проц. і металообробної - 43 проц. довоєнного рівня, то на кінець 1925 року вже 97,4 процента. В 1924 - 1925 роках в місті почалася забудова нових робітничих селищ - ім. Фрунзе та ім. Крупської.
Виконуючи заповіт В. І. Леніна про залучення робітників до участі в соціалістичному будівництві на селі, партійні організації міста відрядили на постійну роботу в села губернії понад 300 комуністів. На підприємствах створювалися добровільні організації по шефству над селом. На березень 1925 року шефське товариство на заводі ім. Петровського об'єднувало близько 1500 робітників, а на заводі ім. Леніна - понад 1000 робітників.
Робітничі колективи допомагали селу в економічному і культурному будівництві - у створенні колективних господарств та кооперативів, у будівництві шкіл, клубів, хат-читалень. Разом з сільськими комуністами шефи брали участь у підготовці партійних та загальних зборів селян, час і дань сільських Рад, залучали до практичної роботи сільрад і виконкомів безпартійний селянський актив, згуртовували його навколо партійних і комсомольських осередків.
Велику увагу радянські органи приділяли розвитку сітки лікувальних закладім у місті. Вже на 1 квітня 1922 року в Катеринославі працювало 14 лікарень. В лікарнях було 9 рентгенівських кабінетів, 16 – зуболікувальних.
В результаті інтенсивної діяльності органів народної освіти в 1921 році почали працювати Інститут народної освіти (1918-1920 - університет), гірничий і медичний інститути, 5 медичних та педагогічних шкіл, 61 школа соцвиховання, 56 шкіл. лікнепу, багато різних курсів.
Важливу роль у підготовці кадрів для промислових підприємств міста відіграли ніколи ФЗН. Першу таку школу організували в 1920 році на заводі ім. Петровського. засновником був С. Ф. Чукмасов, нині професор, доктор технічних наук, завідуючи іі кафедрою Дніпропетровського ордена Трудового Червоного Прапора металургійного інституту. У школі навчалися Л. Ю. Лукич - тепер заступник міністра чорної металургії СРСР, О. М. Пеньков, С. М. Кожевников (нині члени-кореспонденти Академії наук УРСР) та інші. У 1922 році в школах ФЗН міста навчалось близько 100 підлітків. Багато вихованців тих шкіл згодом стали інженерами, керікішками різних ділянок промисловості, визначними діячами науки.
В 1922 році в місті працювало 4 театри, музей, 22 клуби, 19 бібліотек.
На клопотання 3-го окружного з'їзду Рад, 20 липня 1926 року Президія НІЖ СРСР перейменувала місто Катеринослав на Дніпропетровськ в честь видатного більшовика, соратника В. І. Леніна - Г. І. Петровського, революційна діяльність якого нерозривно зв'язана з містом.
XIV з'їзд ВКП(б) поставив перед робітничим класом Дніпропетровська завдання-шляхом форсованого розвитку металургії, машинобудування, хімічної промисловості - перетворити місто на потужну базу індустріалізації країни. Згуртувавшись навколо ленінського Центрального Комітету, партійна організація міста дала рішучу відсіч троцькістам та зінов'євцям. В інформаційному листі Дніпропетровського окружкому КП(б)У (жовтень 1926 р.) повідомлялося, що «всі без винятку осередки нашої пролетарської організації засудили і затаврували розкольницьку діяльність опозиції і твердо стали на шлях захисту ленінізму і ЦК партії від маловірів і базік з опозиції».
В же з перших років соціалістичної індустріалізації країни в Дніпропетровську розгорнулася реконструкція великих підприємств, передусім заводів ім. Леніна, ім. К. Лібкнехта, металургійного устаткування, ім. Артема, ім. Комінтерну, «Червоний Профінтерн» та інших.
У 1927-1928 господарському році, в порівнянні з довоєнним 1913 роком завод ім. Петровського дав чавуну 114 проц., сталі - 116 проц., прокату - 139 проц.; трубопрокатний завод ім. Леніна перевищив довоєнний рівень виробництва