Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Через широку мережу курсів готувалися кваліфіковані кадри робітників, здатних опанувати техніку. За почином комсомольців Уралмашу на основних підприємствах області 18 тис. робітників склали держтехекзамен.
Багато уваги приділялося і підготовці керівників виробництва. В історію індустріалізації України ввійшли імена С. Г. Бірмана, І. І. Монаєнка, Ф. М. Майстренка, ГІ. І. Лихорадова, Л. Ю. Лукича, І. І. Коробова та багатьох інших талановитих командирів промисловості, що виросли на Дніпропетровщині.
Найяскравішим виявом активності мас було соціалістичне змагання, яке розгорталось у боротьбі за освоєння нової техніки і дальше піднесення продуктивності праці. Одними з перших відгукнулися трудящі металургійних заводів області на заклик металургів Макіївки змагатися за рентабельність підприємств.
Волику роль у справі виконання п'ятирічних планів відіграв стахановський рух, яким уже в 1935 році були охоплені десятки тисяч трудящих області. Другу п'ятирічку промисловість області виконала до 1 квітня 1937 року (за 4 роки і 3 місяці). Обсяг валової продукції порівняно з 1933 роком подвоївся, виробництво чавуну зросло в 2,4 раза, сталі - в 2,5, прокату - в 2,2 раза. В 1937 році в області вироблялося 24,5 проц. загальносоюзного видобутку чавуну, 20,8 проц. сталі, 21,9 проц. прокату і коліс, 62,6 проц. залізної руди, 43 проц. марганцевої руди. Область давала чавуну більше, ніж Японія, Італія і Польща разом узяті. Південнотрубний завод у Нікополі виготовляв труб більше, ніж у 1913 році давала промисловість усієї Росії.
Питання розвитку металургійної промисловості були в центрі уваги партійних, радянських і профспілкових організацій області і в період третьої п'ятирічки. У ході соціалістичного змагання на честь ,XVIII з'їзду партії багато підприємств вийшли в число передових і були відзначені високими нагородами. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 березня 1939 року ордена Леніна удостоєно Дніпропетровській завод ім. Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора - Криворізький металургійний завод. Урядові нагороди одержали 171 працівник чорної металургії та 80 працівників залізничного транспорту3.
Трудящі області брали активну участь у всесоюзному соціалістичному змаганні
металургійних підприємств за збільшення випуску металу, у змаганні за звання кращої домни, кращого металурга.
У 1940 році бурильник шахти ім. Ілліча у Кривбасі О. І. Семиволос за зміну пройшов 22 погонних метри, нарубавши 184 тонни руди та виконавши норму на 1200 процентів. Його приклад наслідували інші робітники басейну і всієї країни.
Успішному розв'язанню проблеми підготовки кваліфікованих кадрів сприяло створення в 1940 році системи державних трудових резервів. На Дніпропетровщині в 1940 році до ремісничих училищ та шкіл ФЗН було прийнято 15 300 юнаків і дівчат, з них 7300 - з колгоспів.
Перед війною в області працювало 16 домен, 36 мартенів, 56 прокатних і трубопрокатних станів, 77 залізорудних шахт, 400 підприємств місцевої промисловості, які давали країні більш як 20 проц. чавуну, 16,5 проц. сталі, 18,2 проц. прокату, 59 проц. залізної руди, 34,5 проц. марганцевої руди від загальносоюзного виробництва.
Значних успіхів досягло соціалістичне сільське господарство. Матеріально-технічні передумови для цього були створені в ході індустріалізації країни. Як і в усій країні, масова колективізація сільського господарства на Дніпропетровщині розпочалася після XV з'їзду ВКП(б) наприкінці 1929 - на початку 1930 року. Велику роль у переході селянства на рейки соціалістичного господарювання відіграли комуни, артілі, ТСОЗи, засновані в період відбудови народного господарства. На їх прикладі селяни пересвідчувались у перевагах великого соціалістичного господарства над дрібним, одноосібним. У Дніпропетровському окрузі 1928 року налічувалось 485 колективних об'єднань селян, у Криворізькому - 572 такі колективи об'єднували 7522 селянські двори. Крім того, досить широкою була мережа сільськогосподарської та спояшвчої кооперації. Лише в Дніпропетровському окрузі в 1928 році сільськогосподарська кооперація об'єднувала 41 проц., а споживча -
65 проц. бідняцьких господарств. Значну допомогу колективним об'єднанням подавали створені влітку 1928 року згідно з рішенням липневого Пленуму ЦК ВКП(б) зернові радгоспи.
Однією з важливих особливостей здійснення колективізації в області була широка участь в ній робітників. Колективи промислових підприємств допомагали селянам налагодити виробництво у новостворених колгоспах, зміцнювати дисципліну, проводили велику масово-політичну і культурно-освітню роботу на селі. Лише в Дніпропетровському окрузі в 1929 році над колгоспами взяли шефство 19 тис. робітників. ІІовомосковський райком КП(б)У послав того року в сільські райони 19 ремонтних бригад. На виконання рішень листопадового (1929
Дніпропетровська область
Сторінка 18 з 31
зосереджувала головну увагу на роботі з людьми, на зміцненні зв'язків з масами.Через широку мережу курсів готувалися кваліфіковані кадри робітників, здатних опанувати техніку. За почином комсомольців Уралмашу на основних підприємствах області 18 тис. робітників склали держтехекзамен.
Найяскравішим виявом активності мас було соціалістичне змагання, яке розгорталось у боротьбі за освоєння нової техніки і дальше піднесення продуктивності праці. Одними з перших відгукнулися трудящі металургійних заводів області на заклик металургів Макіївки змагатися за рентабельність підприємств.
Волику роль у справі виконання п'ятирічних планів відіграв стахановський рух, яким уже в 1935 році були охоплені десятки тисяч трудящих області. Другу п'ятирічку промисловість області виконала до 1 квітня 1937 року (за 4 роки і 3 місяці). Обсяг валової продукції порівняно з 1933 роком подвоївся, виробництво чавуну зросло в 2,4 раза, сталі - в 2,5, прокату - в 2,2 раза. В 1937 році в області вироблялося 24,5 проц. загальносоюзного видобутку чавуну, 20,8 проц. сталі, 21,9 проц. прокату і коліс, 62,6 проц. залізної руди, 43 проц. марганцевої руди. Область давала чавуну більше, ніж Японія, Італія і Польща разом узяті. Південнотрубний завод у Нікополі виготовляв труб більше, ніж у 1913 році давала промисловість усієї Росії.
Питання розвитку металургійної промисловості були в центрі уваги партійних, радянських і профспілкових організацій області і в період третьої п'ятирічки. У ході соціалістичного змагання на честь ,XVIII з'їзду партії багато підприємств вийшли в число передових і були відзначені високими нагородами. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 березня 1939 року ордена Леніна удостоєно Дніпропетровській завод ім. Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора - Криворізький металургійний завод. Урядові нагороди одержали 171 працівник чорної металургії та 80 працівників залізничного транспорту3.
Трудящі області брали активну участь у всесоюзному соціалістичному змаганні
металургійних підприємств за збільшення випуску металу, у змаганні за звання кращої домни, кращого металурга.
У 1940 році бурильник шахти ім. Ілліча у Кривбасі О. І. Семиволос за зміну пройшов 22 погонних метри, нарубавши 184 тонни руди та виконавши норму на 1200 процентів. Його приклад наслідували інші робітники басейну і всієї країни.
Успішному розв'язанню проблеми підготовки кваліфікованих кадрів сприяло створення в 1940 році системи державних трудових резервів. На Дніпропетровщині в 1940 році до ремісничих училищ та шкіл ФЗН було прийнято 15 300 юнаків і дівчат, з них 7300 - з колгоспів.
Перед війною в області працювало 16 домен, 36 мартенів, 56 прокатних і трубопрокатних станів, 77 залізорудних шахт, 400 підприємств місцевої промисловості, які давали країні більш як 20 проц. чавуну, 16,5 проц. сталі, 18,2 проц. прокату, 59 проц. залізної руди, 34,5 проц. марганцевої руди від загальносоюзного виробництва.
Значних успіхів досягло соціалістичне сільське господарство. Матеріально-технічні передумови для цього були створені в ході індустріалізації країни. Як і в усій країні, масова колективізація сільського господарства на Дніпропетровщині розпочалася після XV з'їзду ВКП(б) наприкінці 1929 - на початку 1930 року. Велику роль у переході селянства на рейки соціалістичного господарювання відіграли комуни, артілі, ТСОЗи, засновані в період відбудови народного господарства. На їх прикладі селяни пересвідчувались у перевагах великого соціалістичного господарства над дрібним, одноосібним. У Дніпропетровському окрузі 1928 року налічувалось 485 колективних об'єднань селян, у Криворізькому - 572 такі колективи об'єднували 7522 селянські двори. Крім того, досить широкою була мережа сільськогосподарської та спояшвчої кооперації. Лише в Дніпропетровському окрузі в 1928 році сільськогосподарська кооперація об'єднувала 41 проц., а споживча -
65 проц. бідняцьких господарств. Значну допомогу колективним об'єднанням подавали створені влітку 1928 року згідно з рішенням липневого Пленуму ЦК ВКП(б) зернові радгоспи.
Однією з важливих особливостей здійснення колективізації в області була широка участь в ній робітників. Колективи промислових підприємств допомагали селянам налагодити виробництво у новостворених колгоспах, зміцнювати дисципліну, проводили велику масово-політичну і культурно-освітню роботу на селі. Лише в Дніпропетровському окрузі в 1929 році над колгоспами взяли шефство 19 тис. робітників. ІІовомосковський райком КП(б)У послав того року в сільські райони 19 ремонтних бригад. На виконання рішень листопадового (1929